ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 листопада 2020 року Справа № 906/1360/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. , суддя Савченко Г.І.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
за участі представників сторін:
позивача - Кисіль Т.В.
відповідача - Кульчевський А.І. директор
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 08.07.2020, повне рішення складено 27.07.2020, у справі № 906/1360/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"
про стягнення 14794907,38 грн
В грудні 2019 Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» про стягнення 14 794 907,38 грн заборгованості, з яких: 10 406 077,01 грн - основний борг, 1 429 803,97 грн - пеня, 1 021 285,02 грн - 3% річних, 1 937 741,38 грн - інфляційних.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов Договору постачання природного газу № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 в частині здійснення своєчасних розрахунків за отриманий природний газ.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19, позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» про стягнення 14 794 907,38 грн заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 10 297 565,24 грн - основного боргу, 1 429 803,97 грн - пені, 254 675,28 грн. - 3 % річних, 1 108 221,23 грн - інфляційних, а також 196 361,94 грн сплаченого судового збору.
В решті позову відмовлено.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 скасувати в частині відмови у задоволенні 766 609,74 грн 3 % річних, 829 520,15 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 766 609,74 грн 3 % річних, 829 520,15 грн інфляційних втрат задоволити.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказує:
- аргументи місцевого господарського суду щодо укладення сторонами спільних протокольних рішень на підставі постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» не відповідають фактичним обставинам справи;
- висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення позову здійсненні з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, оскільки сторони по Договору постачання природного газу від 01.09.2017 № 5005/1718-ТЕ-10 не підписували жодного спільного протокольного рішення, матеріали справи не містять укладених спільних протокольних рішень;
- статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що Договір постачання природного газу є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання природного газу, зокрема щодо розрахунків у належні строки за отриманий природний газ;
- з боку НАК «Нафтогаз України» зобов'язання щодо поставки природного газу виконані у повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі, а з боку Відповідача зобов'язання щодо розрахунків за отриманий природний газ виконувались із порушенням строків оплати, зокрема пункту 6.1 Договору, що підтверджується довідкою по операціям за Договором та сальдовою відомістю;
- матеріалами справи підтверджується факт порушення з боку Відповідача строків розрахунку за отриманий природний газ згідно умов Договору постачання природного газу від 01.09.2017 № 5005/1718-ТЕ-10;
- місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, не звернув уваги на той факт, що оплата отриманого природного газу здійснювалась на відповідачем власними коштами, а не на підставі постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій». Відтак, місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, дійшов хибного висновку про здійснення оплат на підставі спільних протокольних рішень;
- із розрахунку штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних чітко видно, що Позивач здійснив нарахування лише на суми, які були сплачені Відповідачем власними коштами із порушенням пункту 6.1 Договору. Отже, місцевий господарський суд, не в повному обсязі дослідив матеріали справи, зокрема розрахунок штрафних санкцій, довідку по операціям за договором та сальдову відомість, що стало підставою для ухвалення необґрунтованого рішення;
- в оскаржуваному рішенні суду не наведено обґрунтованого розрахунку щодо часткового задоволення стягнення 3% річних та інфляційних втрат, чим місцевий господарський порушив вимоги ст. 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України;
- місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, а саме: статті 73, 74, 238 ГПК України, оскільки у мотивувальній частині посилається на факт укладення сторонами у спірних правовідносинах спільних протокольних рішень, при цьому матеріали справи не містять жодного спільного протокольного рішення по Договору постачання природного газу від 01.09.2017 № 5005/1718-ТЕ-10.
Таким чином, на думку скаржника, рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 в оскаржуваній частині винесено без урахування усіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, з порушенням норм матеріального так і процесуального права, а тому наявні усі правові підстави для його скасування /т.5 а.с. 13-18/.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19, розгляд справи призначено на 21.10.2020 об 11:00 год.
11.09.2020 КП «Бердичівтеплоенерго» подано до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 5736/20), в якому відповідач заперечує проти апеляційної скарги /т.5 а.с. 39-44/.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі № 906/1360/19 задоволено заяву КП «Бердичівтеплоенерго» (вх.№ 2729/20) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EаsyCon», з використанням власних технічних засобів.
На підставі розпорядження від 21.10.2020 № 01-04/581 керівника апарату суду у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі Тимошенка О.М. у період з 21.10.2020 по 30.10.2020 включно проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 906/1360/19 між суддями, протокол від 21.10.2020, яким визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. (головуючий суддя), Юрчук М.І., Савченко Г.І.
21.10.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява (вх.№ 2847/20) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконеренції поза межами суду за допомогою системи «EаsyCon».
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 прийнято до провадження колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. (головуючий суддя), Юрчук М.І., Савченко Г.І.; відмовлено в задоволенні заяви АТ «НАК «Нафтогаз України» (вх.№ 2847/20 від 21.10.2020) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 21.10.2020.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 розгляд справи № 906/1360/19 відкладено на 11.11.2020 об 11:00 год; забезпечено участь представників сторін в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою програмного забезпечення «EаsyCon».
В судовому засіданні 11.11.2020 представник АТ «НАК «Нафтогаз України» підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду від 08.07.2020 скасувати в оскаржуваній частині, а позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволити у повному обсязі.
Представник КП «Бердичівтеплоенерго» заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у її задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд
01.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним підприємством «Бердичівтеплоенерго» (споживач) укладено Договір постачання природного газу № 5005/1718-ТЕ-10 (Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
Згідно з п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 1.4. Договору сторони передбачили, що за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 12190 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): жовтень - 910,0; листопад - 1650,0; грудень - 2440,0, всього IV квартал 2017 - 5000,0; січень - 2830,0, лютий - 2490,0; березень - 1840,0, всього I кв. 2018 - 7190,0.
Відповідно до п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Пунктом п.5.2, 5.4 статті 5 «Ціна природного газу» Договору передбачено, що ціна за 1000 куб. метрів газу на дату укладання договору становить 4 942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктами 8.1 та 8.2 Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 (п'ять) років (п. 10.3 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 до 31 березня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12.1 Договору).
Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відбитками печаток останніх /т.1 а.с. 12-21/.
15.01.2018 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою, крім іншого, п. 8.2 Договору викладено в наступній редакції:
« 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення».
В пункті 6 зазначеної Додаткової угоди сторони погодили, що Додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 1 січня 2018.
Додаткова угода від 15.01.2018 № 1 до Договору підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена печатками цих юридичних осіб /т.1 а.с. 22-23/.
01.04.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, якою п. 2.1 викладено у такій редакції:
« 2.1. Постачальник передає споживачу з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 700,0 тис.куб. метрів».
Також, розділ 12 Договору викладено в наступній редакції:
« 12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 1 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».
Додаткова угода № 2 набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31 березня 2018 (п. 4 Додаткової угоди № 2).
Додаткова угода від 01.04.2018 № 2 до Договору підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена печатками цих юридичних осіб /т.1 а.с. 24/.
На виконання умов Договору постачальник передав споживачу у власність природний газ на загальну суму 66 409 129,23 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: - від 31.10.2017 на суму 4 354 396,20 грн, - від 30.11.2017 на суму 9 595 950,59 грн, - від 31.12.2017 на суму 10 286 652,42 грн, - від 31.01.2018 на суму 14 412 164,83 грн, - від 28.02.2018 на суму 13 716 362,86 грн, - від 31.03.2018 на суму 14 043 602,33 грн, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками цих юридичних осіб без зауважень та заперечень /т. 1 а.с. 40-45/.
Позивач вказує, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами Договору належним чином взяті на себе зобов'язання щодо здійснення вчасного розрахунку не виконав, оплату поставленого газу здійснив частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 10 406 077,01 грн, що підтверджується довідкою «Операції по Договору № 5005/1718-ТЕ-10 Підприємство КП «Бердичівтеплоенерго» з 01.09.2017 по 30.09.2019» /т.1 а.с. 47-50/ та виписками по банківським операціям позивача /т.1 а.с. 139-249, т.2 а.с. 1-240, т.3 а.с. 1-234, т. 4 а.с. 1-127/.
Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що у відповідь на лист АТ «НАК «Нафтогаз України» від 05.11.2019 за № 26-3009-19, 26-30010-19, КП «Бердичівтеплоенерго» листом від 25.11.2019 за № 865 письмово просив зарахувати існуючу переплату в сумі 106 651,26 грн в рахунок погашення заборгованості за Договором № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 /т.1 а.с. 94/.
Крім цього, КП «Бердичівтеплоенерго» платіжним доручення № 21 від 21.12.2019 перерахував грошові кошти в сумі 1 860,51 грн на користь позивача з призначенням платежу «Постанова КМУ № 256 від 04.03.2002 за природний газ спожитий в 2018, дог. № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017, акту звіряння №11 від 30.09.2019 року» /т. 1 а.с. 116/.
Отже, станом на день пред'явлення позову заборгованість за поставлений природний газ згідно з Договором № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 становила 10 297 565,24 грн (10406077,01 грн - 106 651,26 грн - 1 860,51 = 10297565,24 грн), що підтверджується актом звіряння розрахунків від 31.12.2019 /т.4 а.с. 157/, довідкою «Операції по Договору № 5005/1718-ТЕ-10, Підприємство КП «Бердичівтеплоенерго» з 01.09.2017 по 31.03.2020» /т.4 а.с.233-236/ та сальдо КП «Бердичівтеплоенерго» /т.4 а.с. 232/.
Отже, враховуючи встановлені обставини та умови укладених між сторонами Договорів, місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 10 297 565,24 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 1 429 803,97 грн, місцевий господарський суд встановивши порушення зобов'язань відповідача перед позивачем, посилаючись на ч.1, 3 ст. 549 ЦК України та ч.1 ст. 230 ГК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача та задоволення їх у повному обсязі.
При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 1 021 285,02 грн та інфляційних втрат у сумі 1 937 741,38 грн, місцевий господарський суд вказав, що часткова сплата основного боргу відбулася згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій». Разом з тим, суд першої інстанції прийняв до уваги, що відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, розрахунки проведені у повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільними протокольними рішеннями. Так, за розрахунком суду першої інстанції нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є вірним в сумі 254 675,28 грн та 1 108 221,23 грн відповідно.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд переглядає рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 лише в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, а саме у правомірності їх зменшення від заявленої позивачем суми.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, на виконання умов договору позивач передав відповідачу протягом жовтня 2017 - березня 2018 природний газ на загальну суму 66 409129,23 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками обох сторін.
Відповідачем отриманий природний газ на підставі договору оплачено не у повному обсязі, що вбачається з наявних у справі банківських виписок по рахунку позивача та довідки по Операціях за договором № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 за період з 01.09.2017 по 31.03.2020. Поскільки часткова оплата коштів відповідачем здійснювалась з порушенням строків за зобов'язаннями листопада 2017 - березня 2018, позивачем нараховано відповідачу 1 021 285,02 грн 3% річних та 1 937 741,38 грн інфляційних втрат.
Так, розрахунки за поставлений природний газ по договору № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 здійснювались у загальній сумі 56 111 563,99 грн, в т.ч. за рахунок коштів:
- 26 856 375,64 грн, отриманих як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату теплопостачання згідно з постановою КМУ від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (з урахуванням перенесення частини оплати в рахунок оплати за іншим договором, згідно з листом № 865 від 25.11.2019);
- 24 813 477,32 грн перерахованих з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно з Порядком № 217, затвердженим постановою КМУ № 217 від 18.06.2014 (у призначенні платежу банківських виписок по операціям позивача міститься посилання на постанову КМУ № 217);
- 3 335 059,56 грн - перерахованих з власного рахунку підприємства (власні кошти підприємства);
- 106 651,26 грн - зарахування грошових коштів в рахунок погашення основного боргу за згодою позивача.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
У п. 20 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Отже, об'єднана палата у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
Крім того, у постанові об'єднаної палати у справі № 903/918/19 відзначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій (ст. 12 ГК України).
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло- водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2015 (надалі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору постачання 01.09.2017 і втратив чинність з 01.01.2018.
За змістом Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.
Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).
Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку № 493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
За змістом пункту 1.5 Порядку № 493 вбачається, що НАК «Нафтогаз України» підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п'яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР.
Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, визначений Порядком № 217, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку № 20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок № 20 та Порядок № 493.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Виходячи з положень Порядків № 20, № 256, № 493 механізм і строки розрахунків за надані пільговим категоріям населення послуги, зокрема з теплопостачання, за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються у такому порядку:
- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;
- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;
- головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.
Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання теплової енергії певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, № 256, № 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.
Така правова позиція узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 у правовідносинах щодо розрахунків за постачання природного газу пільговим категоріям населення за рахунок коштів державного бюджету.
Під час розгляду справи № 903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зверталась до правового висновку, викладеного Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Водночас, підписання спільних протокольних рішень свідчить про те, що сторони погодилися на встановлення між ними іншого (відмінного від того, що передбачений у договорі) порядку розрахунків.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб'єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету.
Отже, у разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, підписаних між постачальником, споживачем природного газу та іншими учасниками розрахунків з боку держави, нарахування відповідачу-споживачу пені на підставі пункту 8.2. договору постачання, а також застосування до нього відповідальності за порушення грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого газу в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.
Підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов'язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від якої Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу при розгляді справи № 903/918/19.
Судом встановлено, що за поставлений природний газ по договору № 5005/1718-ТЕ-10 від 01.09.2017 відповідач сплатив 56 111 563,99 грн, в т.ч. за рахунок коштів:
- 26 856 375,64 грн, отриманих як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату теплопостачання згідно з постановою КМУ від 04.03.2002 № 256;
- 24 813 477,32 грн перерахованих з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно з Порядком № 217, затвердженим постановою КМУ № 217 від 18.06.2014 (у призначенні платежу банківських виписок по операціям позивача міститься посилання на постанову КМУ № 217);
- 3 335 059,56 грн - перерахованих з власного рахунку підприємства (власні кошти підприємства);
- 106 651,26 грн - зарахування грошових коштів в рахунок погашення основного боргу за згодою позивача.
При цьому загальна сума 26 856 375,64 грн отриманої субвенції згідно з постановою КМУ від 04.03.2002 № 256 підтверджується, зокрема, 26 854 515,34 грн довідкою «Операції по Договору № 5005/1718-ТЕ-10 Підприємство КП «Бердичівтеплоенерго» з 01.09.2017 по 30.09.2019 та 1860,51 грн відповідно до платіжного доручення № 21 від 21.12.2019.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 766 609,74 грн 3 % річних, 829 520,15 грн інфляційних втрат, взяв до уваги той факт, що відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, розрахунки проведені у повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних на суму боргу у розмірі 26 856 375,64 грн, сплаченого згідно з Постановою КМУ № 256 від 04.03.2002.
Разом з тим, зазначені висновки місцевого господарського суду не відповідають дійсності, оскільки сторони по Договору постачання природного газу від 01.09.2017 № 5005/1718-ТЕ-10 не підписували жодного спільного протокольного рішення, поскільки матеріали справи не містять таких доказів.
Судом першої інстанції не було належним чином визначено розмір заборгованості відповідача, яка на думку місцевого суду погашалась за спільними протокольними рішеннями та на яку не мають бути нараховані заявлені позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати.
В даному випадку суд першої інстанції, зменшуючи розмір інфляційних та 3% річних не перевірив у повній мірі розрахунок штрафних санкцій позивача у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, не врахував довідку по операціям за договором, сальдову відомість та банківські виписки по рахунку позивача із відповідним призначення платежу на здійснення погашення заборгованості за Договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями за жовтень 2017-березень 2018, суд апеляційної інстанції встановив, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат та 3% річних розрахована позивачем правильно, а тому підлягає до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 766 609,74 грн - 3 % річних та 829 520,15 грн - інфляційних втрат, а тому підлягає скасуванню в цій частині, з прийняттям нового - про стягнення на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 766 609,74 грн - 3 % річних, 829 520,15 грн - інфляційних втрат у стягненні яких було відмовлено.
На підставі ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 - задоволити.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2020 у справі № 906/1360/19 скасувати в частині відмови у стягненні 766 609,74 грн 3 % річних, 829 520,15 грн інфляційних втрат. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення 766 609,74 грн 3 % річних, 829 520,15 грн інфляційних втрат задоволити, у зв'язку з чим резолютивну частину рішення викласти у такій редакції:
"Позов задоволити.
Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (13312, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Шевченка, 23, ід. код 32794899) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ід. код 20077720) 10297 565,24 грн основного боргу, 1 429 803,97 грн - пеня, 1 021 285,02 грн - 3 % річних, 1937 741,38 грн інфляційних, а також 221 923,61 грн сплаченого судового збору".
Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (13312, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Шевченка, 23, ід. код 32794899) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ід. код 20077720) 35912 грн 93 коп витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Житомирської області видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/1360/19 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "17" листопада 2020 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Савченко Г.І.