ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 листопада 2020 року Справа № 918/38/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників:
позивача: Цибульська О.К.
відповідач 1 Кучмак В.З.
відповідач 2 не з'явився
відповідач 3 не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.20р. (ухваленого суддею Качур А.М., повний текст складено 29.07.20р.) у справі №918/38/20
за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн"
до ОСОБА_1
про стягнення 13 020 360,24 грн.
Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному" звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" (відповідач 1), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" (відповідач 2) та до ОСОБА_1 (відповідач 3) про солідарне стягнення 13 020 360,24 грн., з яких: 11 865 237,59 грн. основний борг, 223 373,55 грн. заборгованість за процентами, 16 151,62 грн. заборгованість зі сплати комісії, 590 266,66 грн. пеня, 104 961,35 грн. 3% річних, 220 369,46 грн. інфляційних втрат, за кредитним договором №65317К24-0001 від 30 листопада 2017 року.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.07.20 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача: 11 812 327 грн. 59 коп. основного боргу, 503 920 грн. 64 коп. пені по основному боргу, 21 192 грн. 84 коп. пені по відсотках, 2 250 грн. 08 коп. пені по комісії, 40 768 грн. 84 коп. 3% річних на основний борг, 1 127 грн. 42 коп. 3% річних на відсотки, 109 грн. 10 коп. 3% річних на комісію. В задоволенні позовних вимог про стягнення 52 910,00 грн. основного боргу, 223 373,55 грн. відсотків, 16 151,62 грн. комісії, 62 451,23 грн. пені на основний борг, 346,33 грн. пені на відсотки, 93,87 грн. пені на комісію, 58 495,40 грн. 3% річних на основний борг, 4 104,40 грн. 3% річних на відсотки, 355,20 грн. 3% річних на комісію та 220 369,46 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з умовами кредитного договору позивач надав відповідачу-1 кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 12 315 000,00 гривень, з кінцевим терміном погашення 22.11.2019р., зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 19,5% річних.
Однак, відповідач-1 зобов'язання передбачені кредитним договором не виконав, станом на 03 січня 2020 року відповідачем-1 не сплатив основний борг за кредитним договором в розмірі 11 812 327,59 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування (22 листопада 2019 року включно), у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Відтак зарахування позивачем 26 грудня 2019 року 52 910,00 грн. в рахунок оплати відсотків за користування, що були нараховані після спливу строку кредитування, не відповідає положенням кредитного договору. Відповідно вказана сума в порядку черговості повинна бути зарахованою в якості оплати за основним боргом (тілом кредиту).
Відповідно, враховуючи те, що відповідачем 26 грудня 2019 року фактично оплачено частину основного боргу в сумі 52 910,00 грн., позовні вимоги про стягнення вказаної суми не можуть бути задоволені. Разом з тим, позовні вимоги про стягнення 11 812 327,59 грн. заборгованості за кредитом є законними, обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
Крім того, суд зазначив, що 233 373,55 грн. процентів за користування кредитними коштами, а також 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією нараховані після 22 листопада 2019 року, тобто після спливу погодженого сторонами строку кредитування та після спливу строку дії договору, а тому, вказані вимоги позивача суд відхилив.
Разом з тим, суд першої інстанції не погодився з розрахунком позивача щодо розрахунку пені на основний борг, оскільки, позивач неправильно визначив періоди нарахування. Зокрема, у розрахунку пені замість 27.12.2019 року, як початку періоду розрахунку, помилково вказано - 13.12.2019 року, що призвело до неправильного визначення кількості днів за які нараховується пеня на заборгованість з кредиту.
Крім того, здійснюючи розрахунок пені та нараховуючи штрафні санкції на величини боргу, відсотків та комісії, що виникли на думку позивача після 22 листопада 2019 року, позивач відштовхувався від безпідставно збільшених сум основного боргу, відсотків за користування кредитом та комісії. Такий розрахунок мав наслідком надмірне та помилкове нарахування пені.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності в частині вимог про стягнення пені нарахованої за період з 27.11.2018 року по 30 травня 2019 року було перервано у зв'язку з укладенням додаткової угоди від 30 травня 2019 року. А отже перебіг позовної давності для зазначених вимог про стягнення пені в сумі 140 264,59 грн. почався заново з 31 травня 2019 року, тому строк для звернення в суд з даним позовом не був пропущений позивачем.
Крім того, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання про зменшення неустойки, оскільки на переконання суду воно не аргументоване належними та допустимими доказами.
Враховуючи укладені між сторонами договори поруки, суд встановив, що відповідачі солідарно відповідають за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" перед Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.20 року в частині стягнення пені в сумі 527363,56 грн. скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 269378,76 грн.; зменшити розмір пені на розсуд суду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що після закінчення строку дії договору проценти та пеня не нараховуються, а тому їх нарахування після 22.11.19 р. є безпідставним, посилаючись при цьому на постанови ВС у справах № 444/9519/12, № 926/4740-б/16.
Стверджує, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, наведеним у відзиві відповідача 1 про зменшення розміру пені у зв'язку з відсутністю у позивача збитків; не врахував принцип розумності та справедливості.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення законне, обгрунтоване та відповідає обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.
В судове засідання представники відповідачів 2 та 3 не з'явились.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, зважаючи на строк апеляційного розгляду (ст. 256 ГПК України), колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника сторін, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2011 року між ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" укладено генеральну кредитну угоду №6511N1 (генеральна угода), відповідно до предмету якої, позивач здійснює із відповідачем-1 кредитні операції в межах лімітів, визначених генеральною угодою, на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, які укладаються за домовленістю сторін відповідно до положень цієї генеральної угоди.
Відповідно до п. 1.1 Генеральна угода регулює загальні засади співпраці між Банком та Позичальником щодо фінансування довгострокової програми по розвитку діяльності позичальника, яка містить усі напрями діяльності підприємства позичальника, зазначені у бізнес-плані позичальника.
Додатковими угодами до Генеральної угоди сторони неодноразово вносили зміни до умов Генеральної угоди.
21 січня 2015 року між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №6515Р7-1 (договір поруки №2), відповідно до предмету якого, поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання (зобов'язання позичальника передбачені кредитною угодою щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту).
У зв'язку з невиконанням ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" своїх зобов'язань за генеральною угодою, позивач направив на адресу поручителя лист-вимогу про факт невиконання позичальником зобов'язань за генеральною угодою та сплату заборгованості згідно за розрахунком позивача. Вказана вимога залишена відповіді та задоволення.
30 листопада 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду №6511N1-13 до генеральної кредитної угоди №6511N1 від 26.05.2011 року, якою виклали Генеральну угоду в новій редакції.
Так, виклали п. 2.2.1. генеральної угоди, ліміт генеральної угоди становить 28 000 000,00 (двадцять вісім мільйонів) гривень.
Відповідно до пункту 2.2.2 генеральної угоди, ліміт заборгованості за кредитним договором встановлюється в межах ліміту генеральної угоди та визначається у відповідному кредитному договорі.
Відповідно до пункту 2.3 генеральної угоди, строк користування кредитом за цією генеральною угодою встановлений до 22 листопада 2019 року.
Відповідно до пунктів 2.4.-2.6 генеральної угоди, процентна ставка за кредитом, порядок надання та погашення кредиту визначається у відповідному кредитному договорі.
30 листопада 2017 року між ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" укладено кредитний договір №65317К24 у межах і на умовах Генеральної кредитної угоди від 26.05.11 р., як Додаток до Генеральної угоди.
Крім того, 30 травня 2019 року між ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" укладено додаткову угоду №65317К24-0001 до кредитного договору №65317К24, відповідно до умов якої кредитний договір №65317К24 від 30.11.2017 викладений у новій редакції.
Згідно з умовами кредитного договору, в редакції з врахуванням змін від 30 травня 2019 року, ліміт кредитної лінії встановлено в розмірі 12 315 000,00 грн. (п. 2.3.1.), з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2019 року (пункт 2.4.) зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 19,5% річних (пункт 3.1.2.).
Пунктом 3.1.4 договору сторони погодили, що проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного дня за кожний день користування кредитом на основі банківського року.
За умовами пункту 6.4 кредитного договору повне погашення кредиту має бути здійснене позичальником у дату, яка настане раніше: у термін зазначений у пункті 2.4. цього договору (22 листопада 2019 року), або у разі використання банком права вимагати виконання грошових зобов'язань за цим договором у повному обсязі відповідно до підпункту 8.1.2. цього договору - у строк відповідно до підпункту 9.2.7 цього договору, або у разі настання випадку передбаченого підпунктом 4.1.3. цього договору.
У пункті 6.6 кредитного договору, сплата процентів за користування кредитом (крім процентів за останній календарний місяць користування кредитом) здійснюється позичальником з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачується комісія за управління за попередній місяць. Проценти за кредитом за останній календарний місяць користування кредитом мають бути сплачені позичальником не пізніше наступного банківського дня за днем повного погашення основного боргу.
Відповідно до пункту 6.3 кредитного договору, позичальник зобов'язується погашати кредит протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості.
Відповідно до пункту 3.1.3 кредитного договору, розмір процентної ставки за кредитом змінюється у випадках та порядку, що передбачені пунктом 4.2 договору.
Згідно з умовами пункту 3.1.2 додаткової угоди до кредитного договору від 30 травня 2019 року, розмір процентної ставки за кредитом 19,5% річних.
Згідно з умовами пункту 3.2.2.1 кредитного договору, розмір ставки комісії за управління 0,41 % річних від ліміту заборгованості, зазначеного у графіку зміни ліміту заборгованості.
Відповідно до пунктів 6.6, 6.8 кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити проценти за кредитом та комісію за управління з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачуються проценти та комісія за попередній місяць.
Згідно з умовами пункту 10.2 кредитного договору з врахуванням змін, у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов'язань, визначених цим кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов'язань.
Разом з тим, 30 травня 2019 року між АТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Індустріал Корпорейшн" укладено договір поруки №19-35ZP0013.
Відповідно до умов договору поруки, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником або правонаступником позичальника основного зобов'язання (п. 1.1.2) або його частини, кредитор має право вимагати цього виконання зобов'язання або його частини у поручителя як у солідарного боржника.
Пунктом 4.2.1 договору передбачено, що поручитель зобов'язаний не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення кредитора про невиконання позичальником (його правонаступником) основного зобов'язання або в інший строк, зазначений у відповідному повідомленні кредитора, без будь-яких заперечень сплатити кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов'язання.
На виконання умов кредитного договору, позивач надав відповідачу 1 кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 12315000 грн.
Однак, відповідач 1 зобов'язання в частині погашення кредиту протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.
27 листопада 2019 року позивач направив ТОВ "Індустріал Корпорейшн" лист-вимогу №0650700/29233-19 про невиконання ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" зобов'язань за генеральною угодою та сплату наявної заборгованості.
Вказана вимога залишена поручителем без задоволення.
Станом на 03.01.20 року, заборгованість позичальника по кредитному договору, за твердженням позивача, становить 13 020 360,24 грн., з яких: 11 865 237,59 грн. основний борг, 223 373,55 грн. заборгованість за процентами, 16 151,62 грн. заборгованість зі сплати комісії, 590 266,66 грн. пеня, 104 961,35 грн. 3% річних, 220 369,46 грн. інфляційних втрат, за кредитним договором №65317К24-0001 від 30 листопада 2017 року.
Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Частиною 1 статті 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Водночас нормами частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав умови кредитного договору та надав відповідачу1 кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 12 315 000,00 гривень, з кінцевим терміном погашення 22.11.2019р.
Однак, відповідач 1 в порушення умов кредитного договору зобов'язання в частині своєчасного та повного погашення кредиту протягом дії договору згідно з графіком зміни ліміту заборгованості не виконано та не сплачено основний борг за кредитним договором в розмірі 11 812 327,59 грн.
Разом з тим, враховуючи умови Кредитного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем неправомірно зарахував в якості оплати відсотків за користування кредитними коштами в сумі 52 910,00 грн., які сплачені відповідачем, виходячи з наступного.
Пунктом 6.14 кредитного договору сторони узгодили, що сума, яка вноситься у рахунок погашення кредиту, сплати процентів за кредитом, комісії за управління та інших виплат за цим договором, недостатня для погашення кредиту разом з процентами та іншими платежами за цим договором, то платежі за цим договором здійснюються зокрема в такій черговості: 1) комісія за відкриття кредитної лінії, 2) прострочені проценти за кредитом, 3) прострочені суми комісії за управління; 4) прострочені суми інших комісій за цим договором; 5) строкові проценти за кредитом;, 6) строкові платежі по сплаті комісії за управління; 7) інші строкові комісії за цим договором; 8) прострочена заборгованість за основним договором.
У разі, якщо позичальник направляє кошти на виконання грошових зобов'язань за цим договором у черговості іншій, ніж визначена у пункті 6.14 договору, у тому числі у разі направлення таких коштів на рахунок, відкритий відповідно до підпункту (б) пункту 5.11 кредитного договору, банк зараховує кошти на виконання грошових зобов'язань позичальника у відповідній валюті черговості, що встановлена у пункті 6.14 договору.
Разом з тим, згідно з умовами пункту 3.1.4. договору проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного місяця за кожен день користування кредитом на основі банківського року.
Водночас, кінцевий строк користування (погашення) кредиту встановлено 22 листопада 2019 року (включно) (пункт 2.4. кредитного договору).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що застосування ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Однак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. Права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, після спливу визначеного договором строку кредитування (22 листопада 2019 року включно), у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
А відтак, зарахування позивачем 26 грудня 2019 року 52 910,00 грн. в рахунок оплати відсотків за користування, що були нараховані після спливу строку кредитування (22 листопада 2019 року включно), не відповідає положенням кредитного договору. Оскільки, вказана сума в порядку черговості повинна бути зарахованою в якості оплати за основним боргом (тілом кредиту).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем 26 грудня 2019 року оплачено частину основного боргу в сумі 52 910,00 грн.
А тому, позовні вимоги в частині стягнення 52 910,00 грн. основної заборгованості, задоволенню не підлягають.
Оскільки, на час подання позовної заяви, зобов'язання відповідача 1 за кредитним договором не виконано, кошти в сумі 11 812 327,59 грн. не сплачені, сума боргу підтверджена наданими позивачем розрахунками, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення на користь позивача основної заборгованості в сумі 11 812 327,59 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 233 373,55 грн. процентів за користування кредитними коштами, а також 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У постанові від 04.02.20 р. у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки у кредитному договорі погоджено строк кредитування - до 22.11.2019 року, тому до цієї дати у банку наявне право на нарахування процентів за користування кредитними коштами. Після цієї дати кредитор має право нараховувати відсотки за прострочення виконання зобов'язання.
А тому нарахування позивачем 233 373,55 грн. процентів за користування кредитними коштами та 16 151,62 грн. комісії за управління кредитною лінією після 22 листопада 2019 року, тобто після спливу погодженого сторонами строку кредитування та після спливу строку дії договору (п. 14.1.2), є неправомірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 99 264,24 грн. 3% річних на основний борг, 5 231,82 грн. 3% річних на прострочені проценти, 464,30 грн. 3% річних на комісію, а також 215 114,72 грн. інфляційних втрат на основний борг, 4 598,68 грн. інфляційних втрат на проценти, 656,06 грн. інфляційних втрат на комісію, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 924/1226/18, та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
А відтак, суд дійшов висновку, що нараховуючи відсотки за користування кредитом по 22 листопада 2019 року (в межах визначеного договором строку користування кредитом), позивач визнав правомірність користування кредитними коштами, разом з тим, по завершенні дії договору, та у зв'язку з несплатою кредиту в погоджені строк право на застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, виникло у позивача з 23 листопада 2019 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних з 23.11.2019 року, а загальний розмір процентів річних за цей період становить 42 005,36 грн. В частині стягнення 62 955,99 грн. 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 23.11.2019 року, необхідно відмовити.
Разом з тим, за розрахунком суду з 23.11.2020 року до 03.01.2020 року (кінцева дата, на яку позивач здійснив розрахунок заборгованості) інфляційного збільшення заборгованості не відбулось.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 566 371,87 грн. пені на основний борг, 21 539,17 грн. пені на прострочені проценти та 2 343,95 грн. пені на комісію, апеляційний суд враховує наступне.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону).
Ч. 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Перебіг цього строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно з умовами пункту 10.2 кредитного договору з врахуванням змін, у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов'язань, визначених цим кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов'язань.
Здійснивши розрахунок пені на суму боргу 11812327,59 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних в частині стягнення 503 920,64 грн. пені на основний борг, 21 192,84 грн. пені на проценти, 2 250,08 грн. пені на комісію.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про неправомірне нарахування пені після закінчення терміну кредитування, оскільки, пеня - це неустойка, яка нараховується на суму невиконаних зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів. При цьому, нарахування пені не обмежується строком дії договору. Право кредитодавця нараховувати передбачену договором пеню за кредитом не припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
А тому, у випадку порушення зобов'язання по сплаті тіла кредиту та відсотків, які нараховані до закінчення строку кредитування (в даному випадку до 22.11.19), є правомірним нарахування неустойки в порядку та строки, визначені законом та договором.
При цьому помилковим є посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 926/4740-ц/16, оскільки постановлені судом висновки стосувалися питання нарахування неустойки на відсотки, що нараховані після закінчення строку кредитування та несвоєчасно сплачені. Також суд звертає увагу на те, що апелянт помилково ототожнює право кредитодавця нараховувати пеню та право нараховувати проценти, які є платою боржника за користування наданими йому коштами у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Разом з тим, колегія суддів враховує те, що відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з нормами статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Умовами пункту 9.2.15 додаткової угоди до кредитного договору від 30.05.19, сторони погодили в строк до 22 листопада 2019 року сплатити банку пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за основним боргом, процентами за комісією по договору, нараховану за період з 27.11.2018 року по дату укладення додаткової угоди (30 травня 2019 року) в сумі 140 264,59 грн.
Таким чином, уклавши додаткову угоду від 30 травня 2019 року, сторони погодили, а відповідач-1 визнав нараховану заборгованість у вигляді пені.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебіг позовної давності в частині вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 27.11.2018 року по 30 травня 2019 року, було перервано у зв'язку з укладенням додаткової угоди. А тому, перебіг позовної давності для зазначених вимог про стягнення пені в сумі 140 264,59 грн. розпочався заново з 31 травня 2019 року та відповідно строк для звернення до суду з цими вимогами не був пропущений позивачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів враховує наступне.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Отже, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність доказів на підтвердження доводів відповідачів про зменшення неустойки, зокрема до клопотання не долучено належні та допустимі докази винятковості випадку, важкого фінансового становища відповідачів, того факту, що стягнення заявлених сум неустойки становитиме для них непомірний тягар або інших обставин, які заслуговують на увагу та можуть бути обґрунтованою підставою для зменшення розміру неустойки. Крім того, судом враховано ступінь виконання зобов'язань за договором, який є незначним, у зв'язку з чим розмір заявленої до стягнення пені не є надмірним у порівнянні з величиною основного боргу, що стягується у даній справі.
За наведених обставин, суд вважає дане клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про солідарне стягнення заборгованості за кредитом та відповідних нарахувань з поручителів - відповідача 2, відповідач 3.
З матеріалів справи вбачається, що 30 травня 2019 року між АТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Індустріал Корпорейшн" укладено договір поруки №19-35ZP0013, відповідно до предмету якого, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником або правонаступникоми позичальника основного зобов'язання (п. 1.1.2) або його частини, кредитор має право вимагати цього виконання зобов'язання або його частини у поручителя як у солідарного боржника.
27 листопада 2019 року ТОВ "Індустріал Корпорейшн" позивачем направлено лист-вимогу за №0650700/29233-19 про невиконання ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" зобов'язань за генеральною угодою та сплату наявної заборгованості.
Крім того, 21 січня 2015 року між АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), ТОВ "Компанія "Зевс ЛТД" (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №6515Р7-1, відповідно до предмету якого, поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання (зобов'язання позичальника передбачені кредитною щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту).
В матеріалах справи відсутні докази виконання поручителями умов договорів поруки та вимоги банку.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Загальні підстави припинення поруки, яка за своєю правовою природою є зобов'язанням, передбачені у главі 50 Цивільного кодексу України, а спеціальні (додаткові) підстави її припинення визначено у статті 559 Цивільного кодексу України.
Аналізуючи норми чинного законодавства та договору, колегія суддів зазначає, що суть солідарного обов'язку полягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від боржника, так від поручителя.
Враховуючи, що порука є особливим забезпечувальним зобов'язанням поручитель несе відповідальність як за основним (кредитним договором) та і за забезпечувальним (договір поруки) зобов'язаннями. При цьому строки виконання зобов'язання визначені основним кредитним договором, а тому факт порушення таких строків є підставою для виконання зобов'язань поручителем.
Таким чином, ТОВ "Компанія "Зевс Лтд", ТОВ "Індустріал Корпорейшн" та ОСОБА_1 солідарно відповідають перед АТ "Державний експортно-імпортний банк України" за зобов'язаннями що виникають з генеральної кредитної угоди від 26 травня 2011 року та кредитного договору від 30 листопада 2017 року.
Оскільки, зобов'язання позичальника перед позивачем не виконані, отже поручителі, як солідарний боржник відповідають перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісії та пені.
Таким чином, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 11 812 327 грн. 59 коп. основного боргу, 503 920 грн. 64 коп. пені по основному боргу, 21 192 грн. 84 коп. пені по відсотках, 2 250 грн. 08 коп. пені по комісії, 40 768 грн. 84 коп. 3% річних на основний борг, 1 127 грн. 42 коп. 3% річних на відсотки, 109 грн. 10 коп. 3% річних на комісію є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.20р. у справі №918/38/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.20р. у справі №918/38/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/38/20 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "18" листопада 2020 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.