ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/696/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 про відмову у видачі судового наказу, постановлену суддею Мавродієвою М.В. у м. Миколаїв
у справі №915/696/20
за заявою: Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до боржника: Фізичної особи - підприємця Кафтан Тетяни Андріївни
про: видачу судового наказу про стягнення заборгованості у розмірі 80503,80 грн, -
В травні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни заборгованості за Договором №б/н від 27.04.2018 в загальному розмірі 80 503, 80 грн, з яких: 66 381, 64 грн заборгованість за кредитом, 11 731, 99 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 991, 46 грн заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 398, 71 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Заява мотивована тим, що Фізичною особою-підприємцем Кафтан Тетяною Андріївною 27.04.2018 було підписано заяву про надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_1 на умовах, які зазначені в заяві. Підписанням цієї заяви клієнт на підставі ст. 643 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до Умов та Правил надання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький», що розміщені на офіційному сайті Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, та які разом із заявою на відкриття рахунку, анкетою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, та цією заявою становлять кредитний договір між банком та клієнтом, примірник якого клієнт отримав шляхом самостійного роздрукування.
Свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши боржнику кредитний ліміт у розмірі 75 000,00 грн.
У свою чергу, боржник зобов'язання за договором банківського обслуговування №б/н від 27.04.2018 належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості. Таким чином, боржник, станом на 23.04.2020 має заборгованість у розмірі 80 503, 80 грн, з яких: 66 381, 64 грн заборгованість за кредитом, 11 731, 99 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 991, 46 грн заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 398, 71 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Обґрунтовуючи стягнення заборгованості за відсотками, комісією та пенею у наказному провадженні та посилаючись на п. 41 Огляду проблемних питань застосування судами окремих положень Господарського процесуального кодексу України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами, підготовленого Верховним Судом, заявник вказав, що як вимогу, за якою може бути видано наказ про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором, відповідно до ч.1 ст.148 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти будь-яку вимогу про стягнення грошової суми заборгованості за договором, яка охоплює не тільки основний борг і проценти, але й неустойку, проценти річних та інфляційні втрати, за умови, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відділом документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області 22.05.2020 на підставі Інструкції з діловодства в господарських судах України складено акт про те, що під час реєстрації заяви без номера від 29.04.2020 про видачу судового наказу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», було виявлено, що заявником в п.4 переліку додатків вказано: «Копія титульної, другої та третьої сторінок статуту банку», а фактично надано: копію титульної, першої та другої сторінок статуту банку. Окрім того, до заяви додано документ, який не вказано в переліку додатків, а саме копію відомостей з Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України щодо Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 01.03.2018 індексний код №14360570.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни заборгованості за договором №б/н від 27.04.2020 в розмірі 80 503, 80 грн, з яких: 66 318, 64 грн заборгованість за кредитом, 11 731, 99 грн заборгованість по відсотками за користування кредитом, 1 991, 46 грн заборгованість по комісії за користуванням кредитом, 398, 71 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також сплаченого заявником судового збору та направлено на адресу заявника акт відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області №б/н від 22.05.2020 на 1-му аркуші.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявником не надано доказів, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги щодо видачі судового наказу в частині стягнення суми основного боргу за кредитом, процентів, комісії та пені, що є порушенням приписів п.п. 4, 5 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України. Так, за висновком суду, заявником не надано доказів в підтвердження того, що підписуючи заяву про надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг боржник розумів, ознайомився та погодився саме з тією редакцією Умов, яка надана заявником, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Витяг з Умов та Правил не містив підпису боржника (ні фізичного, ні цифрового), а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Крім того, підписана боржником заява не містила умов щодо процентів, пені та комісії.
Також судом першої інстанції вказано, що заявлена заявником до стягнення пеня в сумі 398,71 грн є штрафною санкцією в розумінні приписів ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, а отже за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 у справі №915/696/20 за його заявою про видачу судового наказу скасувати, прийняти нову ухвалу, якою відповідно заяву задовольнити у повному обсязі, стягнути на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» сплачені судові витрати, поновити строк на оскарження ухвали суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заява банку про видачу судового наказу в повній мірі відповідає вимогам ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: 1) пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості за договором укладеним у письмовій формі та 2) сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стягується заборгованість в сумі 80 503,80 грн). Крім того, заявником надано суду докази в підтвердження того, що підписуючи заяву про надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг боржник розумів, ознайомився та погодився саме з тією редакцією Умов, яка надана заявником, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме, виписку за рахунком, з якої вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.
В апеляційній скарзі апелянтом також звернуто увагу на те, що боржник ніяк не спростував обставин, які викладені в заяві та не заперечував щодо наявної заборгованості за кредитним договором.
Згідно з вимогами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.06.2020 для розгляду заяви визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Принцевської Н.М., Діброви Г.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 про відмову у видачі судового наказу у справі №915/696/20, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 17.07.2020, роз'яснено іншим учасникам їх право до 17.07.2020 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020 розділ X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу або відповідного клопотання про продовження процесуальних строків на подання відзиву з обґрунтуванням підстав неможливості його подання у визначені судом строки, які зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду.
Розгляд апеляційної скарги по суті здійснено 17.11.2020, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Богацької Н.С. у відпустці з 14.09.2020 по 16.09.2020, з 28.09.2020 по 30.09.2020, з 04.11.2020 по 06.11.2020, 16.11.2020, у відрядженні 21.09.2020, з 21.10.2020 по 23.10.2020, з 12.11.2020 по 16.11.2020; судді Діброви у відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020 та у відрядженні з 24.09.2020 по 25.09.2020, з 26.10.2020 по 30.10.2020; судді Принцевської Н.М. у відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020, 23.10.2020, з 26.10.2020 по 30.10.2020.
За нормами ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене судове рішення, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають враховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Відповідно до ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
У статті 150 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу:
- заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником (ч. 1);
- у заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ч. 2);
- до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Водночас ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України встановлено випадки, за яких суд відмовляє у видачі судового наказу, а саме:
1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу;
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу;
4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 цієї частини;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу наказу місцевий суд, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, вказував на відсутність доказів погодження боржником при підписанні заявки на отримання послуг від 27.04.2018 саме тієї редакції Умов, яка надана заявником; а також відсутність у згаданій заявці умов щодо процентів, пені та комісії та невідповідністю поданої заяви про видачу судового наказу в частині пені вимогам ст. 148 Господарського процесуального кодексу України.
Судова колегія апеляційного господарського суду частково не погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про видачу судового наказу, виходячи з наступного.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, розмір яких передбачено договором та погоджено сторонами, ці умови є істотними при наданні кредитних коштів.
За змістом п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Положеннями ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, заявником в підтвердження викладених в ній обставин надано: копію заяви №б/н про надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» з файлом перевірки електронного цифрового підпису, копією витягу з «Умов та Правил надання банківських послуг», копію довідки про розміри встановлених кредитних лімітів, розрахунок заборгованості та копію виписок по рахунках.
З представлених суду матеріалів вбачається, що 27.04.2018 Фізичною особою - підприємцем Кафтан Тетяною Андріївною подано заявку на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» та «Гарантовані платежі» (а.с. 10).
За вказаною заявкою клієнт просив надати кредит за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_1 на наступних умовах:
мета кредиту: поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта;
вид кредиту - овердрафтів кредит;
мінімальний розмір ліміту - 10 000 грн;
максимальний розмір ліміту - 75 000 грн;
розмір відсоткової ставки - 30%;
пільговий період - 55 днів;
термін користування кредитом: 12 місяців;
Підписанням цієї заявки клієнт на підставі ст. 634 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» та «Гарантовані платежі», що розміщені на офіційному сайті ПАТ «КБ «Приватбанк» у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, та які разом із Заявою на відкриття рахунку та анкетою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі Умови), цією Заявкою становлять кредитний договір між Банком та Клієнтом, примірник якого Клієнт отримав шляхом самостійного роздрукування.
Підписанням цієї Заявки Клієнт висловлює свою пряму і безумовну згоду на встановлення Банком будь-якого розміру Кредитного ліміту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький». Розмір Ліміту може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку.
Підписавши дану Заявку, Клієнт просить надати кредит за послугою «Гарантовані платежі» з максимальним лімітом 500 000 грн. Істотні умови послуги «Гарантовані платежі» містяться в Умовах та Заявці на гарантований платіж, що є невід'ємною частиною кредитного договору. Розмір Ліміту може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами. Кредитний договір вступає в силу з моменту підписання Клієнтом цієї Заявки. шляхом накладення електронного цифрового підпису у Приват24 для бізнесу
Статтею 1055 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Порядок підписання документів, у тому числі договорів, за допомогою електронного цифрового підпису, врегульований Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа. Про що зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 28.12.2019 у справі №922/788/19.
Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 9901/43/19 зазначено, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом подання електронного документа.
Із матеріалів справи вбачається, що заявка на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» та «Гарантовані платежі» підписана Фізичною особою - підприємцем Кафтан Тетяною Андріївною із використанням електронно-цифрового підпису 27.04.2018, що підтверджується роздруківкою pdf-файлу «Об'єкт перевірки: кредитний договір ФОП Кафтан Тетяна Андріївна» (а.с. 11).
У вказаному документі зазначається, що підписувачем зі сторони клієнта є Кафтан Тетяна Андріївна , код за ЄДРПОУ/ДРФО - НОМЕР_2 , за результатом перевірки ЕЦП - підпис вірний, час накладання ЕЦП 27.04.2018. Також вказано, що сертифікат видано АЦСК ПАТ КБ «Приватбанк», реєстраційний номер сертифіката - 0D84EDA1BB9381E8040000005A7C2300C94D7400, дата видачі 22.01.2018 та дата закінчення дії 22.01.2019.
При цьому, будь-які докази про існування укладених між Банком та Підприємцем інших кредитних договорів у матеріалах справи відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що боржником шляхом накладення електронного цифрового підпису підписано заявку на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» та «Гарантовані платежі», яка передбачає істотні умови кредитного договору, а саме розмір кредиту, строк надання кредиту, розмір процентів за користування кредитом.
Матеріалами справи також підтверджується, що на підставі укладеного кредитного договору Банком на поточний рахунок боржника перераховані кредитні кошти в межах визначеного заявкою розміру ліміту, що підтверджується відповідною випискою по рахунку (а.с. 31).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.
Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Відповідно до п.п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, яке було чинним станом на дату підписання заявки на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» Кафтан Тетяною Андріївною (27.04.2018), операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.
Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку. Зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення.
Згідно з п.п. 5.6., 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.
Подібні за змістом правові приписи містяться в пп. 8 п. 3, п.п. 41-43, 57-61, 62, 65 Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженому постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018.
Проаналізувавши наявну в матеріалах справи виписку з 02.10.2019 до 23.04.2020 за банківським рахунком № НОМЕР_1 на ім'я фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни (а.с. 31) суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що остання є належним доказом виконання кредитного договору за заявкою на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» №б/н від 27.04.2019, шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1 .
Аналогічні висновки щодо банківської виписки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18.
При цьому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Подібні висновки зроблено у постановах Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду від 31.08.2020 у справі № 922/3582/19.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість відмови місцевим господарським судом у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про видачу судового наказу в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Кафтан Тетяни Андріївни заборгованості за кредитом у розмірі 66 381,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 731,99 грн із наведених судом в оскаржуваній ухвалі підстав.
Щодо вимог про видачу судового наказу в частині стягнення з відповідача комісії та пені, судова колегія зазначає наступне.
За змістом з ч. ч. 1, 2 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.
Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з представленим позивачем витягом з «Умов та правил надання банківських послуг», яким обумовлено розмір комісії банку та встановлено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з повернення кредитних коштів/сплати процентів за користування кредитними коштами, був ознайомлений відповідач і що саме з ними він погодився, підписуючи заявку на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи - підприємця «Підприємницький» та «Гарантовані платежі», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії та щодо сплати пені та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до заяви, розмірах.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Подібні висновки викладено у постановах Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №922/3582/19.
Посилання скаржника на те, що відповідач не спростував обставин, які викладені в заяві та не заперечував щодо наявної заборгованості за кредитним договором, відхиляються судовою колегією, адже згідно із встановленим ч. 1 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України порядком, суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження; розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.
Отже, враховуючи приписи п.п.1, 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у видачі судового наказу про стягнення Фізичної особи - підприємця Кафтан Тетяни Андріївни - 1 991, 46 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 398, 71 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, з підстав зазначених у даній постанові.
Окремо, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що за змістом ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Статтею 280 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи - підприємця Кафтан Тетяни Андріївни заборгованості за кредитом у розмірі 66 381,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 731,99 грн, а матеріали справи №915/696/20 в цій частині слід направити для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі ст. 280 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати за апеляційний перегляд підлягають віднесенню на сторін.
Керуючись ст.ст. 129, 147-148, 150, 152-154, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 про відмову у видачі судового наказу у справі №915/696/20 скасувати в частині відмови Акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи - підприємця Кафтан Тетяни Андріївни заборгованості за кредитом у розмірі 66 381,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 731,99 грн, та в цій частині матеріали справи №915/696/20 передати для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.
В іншій частині ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2020 про відмову у видачі судового наказу у справі №915/696/20 залишити без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська