Справа № 127/1703/19
Провадження № 22-ц/801/1823/2020
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
17 листопада 2020 рокуСправа № 127/1703/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Якименко М. М., Шемети Т. М.,
за участі секретаря Кирилюк Л. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення допомоги при тимчасовій непрацездатності, стягнення середнього заробітку за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 06 листопада 2020 року, ухвалені у м. Вінниці суддею цього суду Медяною Ю. В.,
В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» (далі - ДП «45 ЕМЗ») про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення допомоги при тимчасовій непрацездатності за період перебування на лікуванні, стягнення середнього заробітку за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що 11 січня 2019 року позивач отримав листа від державного концерну «Укроборонпром», з якого йому стало відомо, що відповідач наказом від 13 грудня 2018 року № 232к звільнив його з посади інженера з нормування праці 2-ої категорії відділу економіки та нормування праці на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Прогулом відповідач вважає відсутність позивача на роботі з 13:00 год. 12 грудня 2018 року до 15:45 год. 13 грудня 2018 року.
Позивач вважає незаконним наказ від 13 грудня 2018 року № 232к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 », оскільки він прийнятий з порушенням норм КЗпП України, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав.
01 червня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду інженера з нормування праці 2-ї категорії ДП «45 ЕМЗ» в порядку переведення з відокремленого структурного підрозділу «Промсервіс 45» ДП «45 ЕМЗ», а 04 червня 2018 року звільнений із займаної посади на підставі наказу №100к.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року визнано незаконним наказ ДП «45 ЕМЗ» від 04 червня 2018 року №100к; поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з нормування праці другої категорії відділу економіки та нормування праці ДП «45 ЕМЗ» з 04 червня 2018 року; стягнуто з ДП «45 ЕМЗ» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на правничу допомогу та моральну шкоду.
Судове засідання Вінницького апеляційного суду, як стверджує позивач, відбувалось 12 грудня 2018 року з 12:00 год. до 13:00 год., постанову він отримав близько 15-ї години цього ж дня, а з 15:00 год. 12 грудня 2018 року до 13.00 год. 13 грудня 2018 року тривала процедура з підготовки та видачі виконавчих листів, які він отримав у Вінницькому міському суді Вінницького області 13 грудня 2018 року о 13:00 годині. Цього ж дня о 15:10 год. позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57918016 та о 15:45 год. прибув до відповідача для поновлення на роботі, проте охорона підприємства, посилаючись на розпорядження юрисконсульта підприємства ОСОБА_2 , не дозволила йому увійти на територію ДП «45 ЕМЗ».
13 грудня 2018 року близько 17-ї години ОСОБА_2 разом з начальником відділу кадрів ОСОБА_3 на прохідній підприємства (зовні заводського периметру) надала позивачу для ознайомлення наказ від 12 грудня 2018 року №230/2к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та повідомила, що на територію підприємства йому входити заборонено. Окрім того, вказані працівники ознайомили позивача з наказом від 12 грудня 2018 року № 71 «Про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі».
За наслідком вказаних подій, з огляду на поважний вік позивача - 71 рік, його здоров'ю було завдано шкоди, у зв'язку з чим, він змушений був звернутися до лікувальної установи, де у нього діагностовано гіпертонічний криз з подальшою необхідністю лікування. Про перебування на лікарняному позивач 14 грудня 2018 року повідомив телефоном начальника відділу кадрів - ОСОБА_3 .
Оскільки відповідач ознайомив позивача з наказом № 230/2к від 12 грудня 2018 про поновлення останнього на роботі лише 13 грудня 2018 року після 16-ї години, тому і фактичне його поновлення може вважатися лише з моменту такого ознайомлення, тобто з 16-ої години 13 грудня 2018 року.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що посада, з якої 04 червня 2018 року він був звільнений, станом на 12 грудня 2018 року була зайнята іншим працівником - інспектором з нормування праці 2-ої категорії ОСОБА_4 , отже позивач не міг бути поновлений на такій посаді. Водночас, 12 грудня 2018 року наказом № 230/1.1к «Про внесення змін до штатного розпису» введено з 12 грудня 2018 року до штатного розпису підприємства посаду інженера з нормування праці 2 категорії (0,75 штатної одиниці) у відділ економіки та нормування праці з оплатою праці в розмірі 4427,25 грн., що свідчить про прийняття позивача на нову посаду.
Позивач вважає, що додатковими підставами вважати незаконним наказ від 13 грудня 2018 року № 232к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » є те, що відповідачем, при застосуванні дисциплінарного стягнення (звільнення) також порушено вимоги ст. 149 КЗпП України, «Порядок застосування дисциплінарних стягнень», а саме: позивачу не було надано можливість ознайомитись з матеріалами службового розслідування та у нього не відібрано письмові пояснення. Водночас, позивача не ознайомлено із правилами внутрішнього трудового розпорядку на ДП «45 ЕМЗ», отже немає підстав трактувати його відсутність на роботі протягом періоду з 13:00 год. 12 грудня 2018 року до 15:45 год. 13 грудня 2018 року, як прогул без поважних причин (проступок).
Також позивач зазначає, що відповідачем при обранні виду стягнення (звільнення із займаної посади) не вказано ступінь тяжкості вчиненого проступку, не визначено розмір заподіяної ним шкоди та не враховано попередню роботу працівника (відсутність дисциплінарних стягнень та наявність матеріальних заохочень) і обставини, за яких вчинено проступок. Окрім того, в порушення ч. 4 ст. 149 КЗпП України, відповідачем 13 грудня 2018 року не повідомлено позивача під розписку про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади.
Водночас, звільнення позивача з роботи призвело до втрати ним звичайних життєвих зв'язків з колегами, зниження авторитету в їхніх очах, моральних страждань, нанесення шкоди його честі та гідності, а тому, він вчергове змушений витрачати додаткові зусилля для організації свого життя. Заробітна плата мала визначальне значення для позивача, як джерело забезпечення власної життєдіяльності та родини.
Пославшись на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ ДП «45 ЕМЗ» від 13 грудня 2018 року № 232к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » та поновити його на посаді інженера з нормування праці 2-ої категорії відділу економіки та нормування праці ДП «45 ЕМЗ» з 13 грудня 2018 року; стягнути з ДП «45 ЕМЗ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 грудня 2018 року по день винесення рішення судом у даній справі з розрахунку 215,60 грн. за 1 робочий день; стягнути з ДП «45 ЕМЗ» на його користь компенсацію за невикористану відпустку (14 календарних днів) за період з 05 червня 2018 року по 12 грудня 2018 року у розмірі 2103,64 грн.; стягнути з ДП «45 ЕМЗ» на його користь середній заробіток за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні за період з 13 грудня 2018 року по день винесення рішення судом у даній справі з розрахунку 215,60 грн. за 1 робочий день; стягнути з ДП «45 ЕМЗ» на його користь 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди; винести окрему ухвалу про вчинення посадовими особами ДП «45 ЕМЗ» порушень законодавства та направити її «Укроборонпром» (органу управління) та правоохоронним органам, які за своїми повноваженнями повинні вжити заходів по усуненню виявлених судом недоліків порушень та запобігти їх повторенню.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним наказ ДП «45 ЕМЗ» від 13 грудня 2018 року №232 к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з нормування праці другої категорії ДП «45 ЕМЗ» з 13 грудня 2018 року. Стягнуто з ДП «45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року по 26 серпня 2020 року в розмірі 90983, 20 грн (сума визначена без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) та моральну шкоду в розмірі 3000 грн. В решті позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року в частині позовних вимог, які задоволено, ДП «45 ЕМЗ», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване позивачем рішення вважає законними, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року відкрито провадження за вказаною апеляційною скаргою, проте у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду виявлено невирішене судом першої інстанції питання про ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року вказану цивільну справу направлено до Вінницького міського суду Вінницької області для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення в десятиденний строк з дня її отримання.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року стягнуто з ДП «45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3699, 17 грн, решту витрат на професійну правничу допомогу залишено за позивачем.
11 листопада 2020 року ДП «45 ЕМЗ» подало до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги, у яких просило також скасувати і додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року.
За приписами ч. 1 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскарження додаткового рішення провадиться на загальних підставах. Якщо на рішення суду подано апеляційну чи касаційну скаргу і разом із цим порушено питання про ухвалення додаткового рішення, суд повинен спочатку ухвалити додаткове рішення, а потім надсилати справу для перегляду до суду вищої інстанції. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
З урахуванням наведеного, оскільки додаткове рішення у цій справі ухвалено після надходження апеляційної скарги на рішення суду від 26 серпня 2020 року та відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд дійшов висновку про прийняття вказаних доповнень до апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду від 26 серпня 2020 року оскаржується лише в частині вимог, які задоволено, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2020 року цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, визнаючи незаконним наказ від 13 грудня 2018 року №232к та поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, позивача поновлено на роботі в той день коли він знаходився у вимушеному прогулі, а саме: 12 грудня 2018 року, а тому нез'явлення його на роботі в цей день не можна вважати прогулом. Підставою для його звільнення стали доповідна записка економіста з планування 1 категорії ОСОБА_5 від 12 грудня 2018 року, акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 12 грудня 2018 року, водночас, його не було ознайомлено з наказом від 12 грудня 2018 р № 230/2 к про поновлення на роботі та фактично не забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Водночас, оскільки при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року по 26 серпня 2020 року в розмірі 90983, 20 грн. виходячи з розрахунку 215,60 грн * 422 дні.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги те, що звільнення позивача відбулося незаконно, відтак йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні його трудових прав, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, отже наявні підстави для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Із такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року визнано незаконним та скасовано наказ ДП «45 ЕМЗ» від 04 червня 2018 року № 100к про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з нормування праці другої категорії 04 червня 2018 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з нормування праці другої категорії ДП 45 «ЕМЗ» з 04 червня 2018 року. Стягнуто з ДП«45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 28890, 40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 червня 2018 року по 12 грудня 2018 року та 2000 гривень у відшкодування моральної шкоди (а. с. 40-45, т. 1).
У зв'язку з ухваленням Вінницьким апеляційним судом вказаної постанови, 12 грудня 2018 року наказом №230/1.1 к «Про внесення змін до штатного розпису» внесено з 12 грудня 2018 року до штатного розпису ДП «45 ЕМЗ» посаду: «Інженер з нормування праці 2 категорії» (0,75 штатної одиниці) в відділ економіки та нормування праці з оплатою праці в розмірі 4427,25 грн (а. с. 9, т. 1).
Відповідно до правил внутрішнього розпорядку ДП «45 ЕМЗ», затверджених 20 червня 2015 року, час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку і харчування встановлено такими: виробничі дільниці - початок роботи о 07 год. 30 хв., а закінчення роботи о 16 год. 15 хв.; управління - початок роботи о 08 год. 00 хв., а закінчення роботи о 16 год. 45 хв. (а. с. 16, т. 1).
12 грудня 2018 року наказом №230/2 к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року №100к. Головному бухгалтеру ОСОБА_6 наказано провести необхідні розрахунки. Начальнику відділу кадрів Біліченко Н.В. наказано внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 та внести зміни до інших кадрових документів (а. с. 20, т. 1).
12 грудня 2018 року наказом № 71 «Про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі» вирішено провести службове розслідування та з'ясувати причини відсутності ОСОБА_1 на роботі. Наказано службове розслідування провести до 13 грудня 2018 року, відібрати у ОСОБА_1 письмові пояснення з приводу його відсутності на робочому місці (а. с. 21, т. 1).
12 грудня 2018 року о 16 год. 10 хв. економіст з планування 1 категорії ОСОБА_5 склав доповідну записку про те, що інженер з нормування праці 2 категорії ОСОБА_1 не вийшов на роботу 12 грудня 2018 року (він мав приступити до роботи о 13:00 год.). Причини відсутності не відомі (а. с. 12, т. 1).
12 грудня 2018 року о 16 год. 30 хв. начальником відділу кадрів Біліченко Н.В., заступником директора ОСОБА_2 та економістом з планування ОСОБА_7 складено Акт про відсутність працівника на роботі № 2, в якому зазначено, що інженер з нормування праці 2 категорії ОСОБА_1 не вийшов на роботу о 13:00 год. Причину відсутності на роботі не з'ясовано. При цьому, працівник попередньо нікого не повідомляв про свою відсутність, додзвонитися до нього ніхто не зміг - його мобільний не відповідав, пояснення будуть отримані, коли працівник вийде на роботу (а. с. 10, т. 1).
13 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції з заявою про прийняття до невідкладного виконання виконавчого листа № 127/14903/18 про поновлення його на роботі (а. с. 149-150, т. 1).
13 грудня 2018 року старшим державним виконавцем Дячуком В.В. відкрито виконавче провадження №57918016 за письмовою заявою стягувача про примусове виконання виконавчого листа №127/14903/18, виданого 13 грудня 2018 року, про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера з нормування праці другої категорії ДП «45 ЕМЗ» з 04 червня 2018 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, в розмірі місячного заробітку (а. с. 25, т. 1).
13 грудня 2018 року о 13 год. 30 хв. начальником відділу кадрів Біліченко Н.В., заступником директора ОСОБА_2 та економістом з планування ОСОБА_7 складено Акт про відсутність працівника на роботі № 3, у якому зазначено, що інженер з нормування праці 2 категорії ОСОБА_1 не вийшов на роботу о 13:00 12 грудня 2018 року та цілий день 13 грудня 2018 року, без попередження відсутності і без поважних причин, будь-яких виправдних документів не надав. Враховуючи, що інженер з нормування праці 2 категорії ОСОБА_1 постійно запізнюється та часто відсутній на робочому місці, наполягали на його звільнені з посади (а. с. 11, т. 1).
13 грудня 2018 року о 16 год. 00 хв. начальником відділу кадрів Біліченко Н. В. письмово запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення, щодо його відсутності на робочому місці з 13 год. 00 хв. 12 грудня 2018 року до 16 год. 00 хв. 13 грудня 2018 року (а. с. 13, т. 1).
13 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення на наказі № 71 «Про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі» про те, що 13 грудня 2018 року з 9 год. він перебував у приміщенні міського суду, де отримав виконавчі листи, після чого звернувся до виконавчої служби. О 14 год. він отримав повідомлення про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року (а. с. 21, т. 1).
Відповідно до письмових пояснень, які ОСОБА_1 надав на наказі від 12 грудня 2018 року за №230/2 к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », 13 грудня 2018 року о 15 год. 45 хв. йому не дозволили увійти на територію заводу, не надали перепустку для щоденного проходження на роботу. Крім того, в наказі не зазначено посаду, на яку його поновлено (а. с. 20, т. 1).
13 грудня 2018 року наказом Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» № 232 к інженера з нормування праці відділу економіки та нормування праці ОСОБА_1 звільнено за прогул (з 13 год. 00 хв. 12 грудня 2018 року до 15год. 45 хв. 13 грудня 2018 року) без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі доповідної записки економіста з планування 1 категорії ОСОБА_5 від 12 грудня 2018 року та акту про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 12 грудня 2018 року (а. с. 8, т. 1).
Відповідно до листа ДП «45 ЕМЗ» від 13 грудня 2018 року за №168/ВК, адресованого ОСОБА_1 , йому повідомлено, що наказом від 13 грудня 2018 року його звільнено за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, запропоновано надати трудову книжку до відділу кадрів ДП 45 «ЕМЗ» для внесення відповідних записів. (а. с. 14, т. 1).
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 (а. с. 47, т. 1) він 01 червня 2017 року прийнятий на посаду інженера з нормування праці 2-ї категорії ДП «45 ЕМЗ» в порядку переведення з відокремленого структурного підрозділу «Промсервіс 45» ДП. 04 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, проте наказом № 230/2к від 12 грудня 2018 року вказаний запис визнано недійсним та поновлено працівника на попередній роботі з 04 червня 2018 року. 13 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
16 січня 2019 року ДП «45 ЕМЗ» направлено старшому державному виконавцю ОСОБА_8 лист за № 8/ВК про те, що 16 січня 2019 року був здійснений запис в трудову книжку ОСОБА_1 , який поновлений від 04 червня 2018 року на ДП «45 ЕМЗ», наказ № 230/2 від 12 грудня 2018 року (а. с. 129, т. 1).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 1270/1370-19-а за позовом ДП «45 ЕМЗ» до Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування постанови, визнання дій незаконними встановлено, що рішення Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 вважається виконаним боржником з дня видання, відповідно до законодавства про працю, наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача. Матеріалами виконавчого провадження встановлено, що не заперечувалось представником позивача, що запис до трудової книжки про поновлення на роботі внесено 16 січня 2019 року (а. с. 2-4, т. 2).
Відповідно до виписки по надходженням на картку ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 , виданої Акціонерним товариство Комерційний банк «ПриватБанк» 13 серпня 2019 року, на картку 21 грудня 2018 року перераховано 3508,00 грн., 17 січня 2019 року - 30890,40 грн., 29 січня 2019 року - 2813, 60 грн., що також підтверджується платіжними дорученнями. (а. с. 5, 48, 49, 50, 51, том 2).
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 , який є державним виконавцем, пояснив, що вранці 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби із виконавчим листом щодо поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. В цей же день свідком була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Боржнику ДП 45 «ЕМЗ» надано 10 днів для добровільного (самостійного) виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. 04 січня 2019 року державна виконавча служба отримала відомості про те, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі 12 грудня 2018 року. 16 січня 2020 року свідок прибув до ДП 45 «ЕМЗ» разом із позивачем для внесення запису до трудової книжки, де стягувач повідомив про втрату старої трудової книжки та надав нову трудову книжку для внесення відповідного запису про поновлення його на роботі.
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 , який є колегою по роботі позивача, пояснив, що ОСОБА_1 13 грудня 2020 року орієнтовно з 15:45 до 17:00 перебував на прохідній ДП 45 «ЕМЗ», яка знаходиться поза периметром підприємства, та де у вказаний період часу заступник директора ОСОБА_2 та начальник відділу кадрів ОСОБА_3 ознайомлювали його із наказом про поновлення на роботі та з наказом про проведення службового розслідування.
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 , інженер з нормування праці ДП «45 ЕМЗ», пояснила, що 12 та 13 грудня 2018 року знаходилась на своєму робочому місці та виконувала свої посадові обов'язки.
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 , економіст ДП «45 ЕМЗ», пояснив, що в його посадові обов'язки входить, зокрема, складання графіку робочого часу та складання доповідних записок про відсутність працівника на робочому місці. Юрист підприємства повідомляла його, що ОСОБА_1 має приступити до виконання посадових обов'язків 12 грудня 2018 року о 13 год. 30 хв., тому ним було складено доповідну записку про відсутність працівника на робочому місці.
В судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 , начальник відділу кадрів ДП «45 ЕМЗ», пояснила, що робочий час ОСОБА_1 - інженера з нормування праці 2 категорії, дорівнює 6 годинам, тобто 0,75 ставки, отже закінчується о 14 год. 45 хв., проте позивач прийшов на роботу о 15 год. 45 хв. - 16 год. Завод - режимний об'єкт, а тому позивача після закінчення робочого часу знайомили з наказом на прохідній, яка є територією заводу.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що стосовно до правил статті 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15.
Відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року ДП «45 ЕМЗ» 12 грудня 2018 року видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі та наказано внести відповідний запис до його трудової книжки, проте позивач на роботу з'явився лише 13 грудня 2018 року близько 15 год. 45 хв., тобто після закінчення робочого часу, а трудову книжку надав відповідачу для внесення записів лише 16 січня 2019 року.
Отже, поновлення ОСОБА_1 на роботі було здійснено відповідачем відповідно до вимог законодавства України, а внесення відповідного запису до його трудової книжки 16 січня 2019 року не вказує на протилежне, оскільки, в даному випадку, є наслідком бездіяльності позивача, який надав трудову книжку відповідачу лише вказаного дня.
У зв'язку із відсутністю позивача на робочому місці після його поновлення на роботі, зокрема після оголошення постанови Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, яка допущена до негайного виконання, до 15 год. 45 хв. 13 грудня 2018 року, відповідачем було складено акти про відсутність працівника (позивача) на робочому місці від 12 грудня 2018 року та від 13 грудня 2018 року, якими підтверджено, що позивач був відсутній на робочому місці з 13 год. 12 грудня 2018 року до 15 год 45 хв 13 грудня 2018 року, що також і не заперечується позивачем.
Апеляційний суд вважає, що зазначені ОСОБА_1 причини невиходу на роботу, а саме отримання ним виконавчих листів та звернення до державної виконавчої служби для пред'явлення їх до виконання, є неповажними, оскільки ДП «45 ЕМЗ» добровільно виконано постанову Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, зокрема, в частині поновлення позивача на роботі шляхом винесення 12 грудня 2018 року відповідного наказу, що узгоджується з вимогами статті 24 КЗпП України та статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним наказу № 232к від 13 грудня 2018 року у зв'язку з тим, що поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків та обізнаністю про наявність наказу про його поновлення на роботі, апеляційний суд вважає помилковими, оскільки вони не відповідають наведеним вище нормам права та встановленим у справі обставинам, зокрема відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці з 13 год. 12 грудня 2018 року до 15 год 45 хв 13 грудня 2018 року без поважних причин.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Як зазначено в ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
При вирішенні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з'ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правомочним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 13 год. 12 грудня 2018 року до 15 год 45 хв 13 грудня 2018 року, надав письмові пояснення про причини відсутності, які не можуть бути визнані поважними, тобто порушив трудову дисципліну у вигляді прогулу без поважних причин, ДП «45 ЕМЗ» правомірно застосовано до нього дисциплінарне стягнення шляхом його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав і обставин для визнання незаконним наказу ДП «45 ЕМЗ» № 232к від 13 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, отже помилковими є також висновки місцевого суду про задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 401/3386/17.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року в оскаржуваній частині в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року підлягає скасуванню, тому додаткове рішення цього суду від 06 листопада 2020 року також підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем залишити за ним, а судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, стягнути з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» задовольнити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року скасувати в частині вимог, які задоволено, ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
В іншій частині залишити оскаржуване рішення без змін.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року скасувати, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» (код ЄДРПОУ - 08341806) 2562,48 грн судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т. М. Шемета
М. М. Якименко