Справа № 145/1796/20
Провадження №11-сс/801/821/2020
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 листопада 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участі учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Гнівань Тиврівського району Вінницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Слідчий СВ Гніванського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 звернувся до суду із клопотанням, в якому вказав, що 03.11.2020, приблизно о 01 год. 00 хв., ОСОБА_8 будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в спальній кімнаті за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в ході сварки із ОСОБА_10 , яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, направлений на завдання останньому тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи при цьому суспільно - небезпечним характер та наслідки своїх дій, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, та бажаючи їх настання, підійшов впритул до ліжка, на якому відпочивав ОСОБА_10 , де діючи умисно, кулаками правої та лівої руки наніс останньому декілька ударів в область голови, обличчя та грудей, в результаті чого спричинив тілесні ушкодження.
Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_8 , згідно лікарського свідоцтва про смерть № 67 від 05.11.2020 ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудей з множинними переломами ребер, що за своїм характером є небезпечною для життя в момент заподіяння, за наслідком отримання якої помер приблизно о 01 год. 00 хв. 05.11.2020.
ОСОБА_8 05.11.2020 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
А тому просив застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого - запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення альтернативного виду запобіжного заходу у виді застави.
Ухвалою слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року клопотання слідчого задоволено.
Застосовано до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого,запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 03.01.2021 р. включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.11.2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, обравши ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час із зобов'язанням з'являтися на виклики слідства та суду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що застосування слідчим суддею суду першої інстанції до ОСОБА_8 такої міри запобіжного заходу, як тримання під вартою, є необґрунтованим, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_8 раніше не судимий, визнає свою вину у скоєному, щиро розкаюється, оскільки перебуваючи на той час у стані сильного душевного хвилювання припускає, що він міг вчинити вказані дії, запевняє, що не буде здійснювати тиск на свідків та переховуватися від суду та слідства. Також з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_11 , дружини потерпілого ОСОБА_10 слідчим не було доведено обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого ОСОБА_8 правопорушення за ч.2 ст.121 КК України, оскільки прямого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у підозрюваного не було, і дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ст.123 КК України. Не доведеним також є факт перебування ОСОБА_8 в стані алкогольного сп'яніння в день події, оскільки відносно нього освідування не проводилось. Також смерть потерпілого настала лише 05.11.2020 і причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_8 03.11.2020 та наслідком - смертю потерпілого 05.11.2020 не доведено. Разом з тим, слідчим не доведено, а судом не перевірено і наявність ризиків для кримінального провадження та неможливістю досягнення мети у разі застосування більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж того, про застосування якого ставить питання слідчий у своєму клопотанні. Ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а тому вважає, що до підозрюваного слід застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді суду першої інстанції без змін, вважає її законною та обґрунтованою. Також зазначив, що на сьогоднішній день в провадженні Тиврівського районного суду Вінницької області відносно ОСОБА_8 перебуває обвинувальний акт за ст.126-1 КК України.
Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі не просив суд забезпечити особисту участь підозрюваного у розгляді апеляційної скарги поданої в інтересах ОСОБА_8 . Апеляційним судом підозрюваний ОСОБА_8 повідомлявся через ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» про розгляд апеляційної скарги його захисника, однак не виявив бажання брати особисту участь у її розгляді, захисник та прокурор за таких підстав не заперечили проти розгляду апеляційної скарги у відсутність підозрюваного, а тому судовий розгляд відбувся у його відсутність, оскільки відповідно до ч.4 ст.405 КПК України зазначене не перешкоджає проведенню даного розгляду.
Клопотань про відкладення судового розгляду від учасників провадження не надходило.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи захисника та прокурора, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Перевіряючи в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді, судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.
Вирішуючи питання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави слідчим суддею суду першої інстанції перевірено, що в матеріалах провадження є достатні дані, що підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. Дана підозра ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні доказах.
В ході розгляду клопотання слідчим суддею першої інстанції було встановлено, що в даному випадку існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, так як ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, не має стійких соціальних зв'язків, у зв'язку з чим, усвідомлюючи можливу відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, та перебуваючи на волі може спробувати переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, намагатиметься незаконно впливати на свідків у справі, які є його родичами.
Врахувавши фактичні обставини справи, слідчий суддя прийняв за ґрунтовні доводи прокурора про те, що застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, що передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, є недостатньою мірою, оскільки вони не будуть слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможуть запобігти його спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке відповідно ст.12 КК України віднесено до тяжких.
Це узгоджується також із з нормою п.4 ч.2 ст.183 КПК України, за змістом якої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо можливості застосування відносно підозрюваного менш суворого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час із зобов'язанням з'являтися на виклики слідства та суду,так як при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати також і тяжкість звинувачення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Фактичні обставини інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, тяжкого злочину, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу підозрюваного, відносно якого на розгляді у Тиврівському районному суді Вінницької області перебуває обвинувальний акт за ст.126-1 КК України (Домашнє насильство), що також не заперечувалось в судовому засіданні захисником, вказують на обґрунтованість застосування відносно останнього саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому, наявність зареєстрованого місця проживання, визнання своєї провини та щирого каяття про що зазначив захисник у своїй апеляційній скарзі та в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку підозрюваного, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики.
Крім того, ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, або ж про інші обставини, які б переважили встановлені ризики.
Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені слідчим суддею обставини у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушенняз урахуванням характеру протиправних насильницьких дій, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_8 дають підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги захисника щодо відсутності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України з тих підстав, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Тому з огляду на наведені у клопотанні слідчого дані, у слідчого судді суду першої інстанції були всі підстави для висновку, що представлені докази об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Наряду із вказаним, у п.42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів, експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
З огляду на викладене, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, розглядаючи клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, всебічно з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, вірно оцінив у сукупності наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, обставин його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винною, а також існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, з урахуванням даних про особу підозрюваного, його поведінку, встановив наявність підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, та дійшов вмотивованого висновку про задоволення клопотання слідчого.
Крім того, колегія суддів також погоджується з висновками слідчого судді в частині відсутності обґрунтованих підстав для визначення розміру застави, оскільки кримінальне правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_8 вчинене із застосуванням насильства, що повністю узгоджується з вимогами п.1 ч.4 ст.183 КПК України, яким передбачено право слідчого судді не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Суд апеляційної інстанції вважає постановлене судове рішення законним і обґрунтованим.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 06.11.2020 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб - залишити без змін.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4