Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 264/4076/18
провадження № 61-9501св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Попової С. А., та касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на постанову Донецького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Попової С. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча») про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що з 1995 року по 2011 рік працював на підприємстві відповідача, який всупереч вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не здійснював індексацію заробітної плати. Просив стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за період з березня 2003 по липень 2006 року, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення до дня винесення рішення та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати в сумі 527 грн 04 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати в сумі 2 039 грн 61 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 тис. грн та на відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Заяви ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог та відшкодування судових витрат повернуто позивачу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума заборгованої індексації становить 527 грн 04 коп., а компенсації - 2 039 грн 61 коп. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 28 січня 2011 року по 11 грудня 2018 року складає 173 062 грн 72 коп. Враховуючи розмір спірної суми (173 062 грн 72 коп.) порівняно із розміром заборгованої відповідачем індексації (527 грн 04 коп.), а також тривалість часу, протягом якого за отриманням недоплаченої суми не звертався позивач, що фактично й визначило розмір суми середнього заробітку, стягнення якого він вимагає, суд з урахуванням принципів співмірності та справедливості зменшує суму відшкодування у зв'язку із затримкою виплати належних йому при звільненні сум до 5 тис. грн. Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, жоден працівник не може залишатися байдужим до порушення роботодавцем його права на оплату праці, а тому суд погоджується з тим, що встановлені порушення трудових прав позивача, пов'язані з певними душевними стражданнями і вважає 500 грн справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди. Щодо заяв позивача про збільшення розміру позовних вимог та відшкодування судових витрат, суд зазначає, що відповідно до позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Вказана справа розглядалась в порядку загального позовного провадження, ухвалою суду від 26 листопада 2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду, заяви про збільшення розміру позовних вимог та відшкодування судових витрат подано 11 грудня 2018 року, тобто після спливу встановлених процесуальним законодавством строків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 39 544 грн 83 коп. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2018 року в частині повернення заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат скасовано. Стягнуто з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 236 грн 50 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 339 грн 90 коп. В решті судове рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, дійшовши висновку про те, що відповідач заборгував позивачу суми індексації заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив з того, що між сторонами у справі виник спір про розмір належних звільненому працівникові сум, тому згідно зі статтею 117 КЗпП України слід визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку. Разом з цим, суд, врахувавши принцип співмірності, не розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Судом була стягнута сума індексації заробітної плати у розмірі 527 грн 04 коп., з якою позивач погодився, та сума компенсації у розмірі 2 039 грн 61 коп., розмір якої позивач також не заперечує. Отже, розмір задоволеної судом суми індексації, як спірної суми, що є складовою заробітної плати, складає 22,85 % від заявленої суми. За таких обставин, враховуючи формулу пропорційності, у даному випадку, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право частки, яку вона становила у заявлених вимогах (22,85 %) істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, що становить 39 544 грн 83 коп. Переглядаючи судове рішення в частині стягнення моральної шкоди, суд погоджується з висновками суду щодо відшкодування її в розмірі 500 грн та вважає що така сум , зважаючи на розмір заборгованості із заробітної плати, відповідає принципу справедливості і обґрунтованості.
(1) Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що між сторонами відсутній спір щодо розміру заборгованості, а тому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні підлягає стягненню у повному обсязі. Моральної шкоди йому завдано у розмірі 10 тис. грн, що не враховано судом.
(2) Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 підприємство зазначає, що позивач заявляв суму індексації в розмірі 2 306 грн 90 коп., а суд стягнув у розмірі 524 грн 04 коп., що свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості із заробітної плати. Позивач тривалий час не звертався за захистом порушених прав, тому сума середнього заробітку у розмірі 5 тис. грн є достатньою. суд безпідставно стягнув витрати на правовову допомогу, її розмір є завищеним.
(3) Доводи касаційної скарги ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»
У касаційній скарзі підприємство просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно стягнув витрати на правовову допомогу, її розмір є завищеним. При застосуванні принципу співмірності суд не врахував період, за який виникла заборгованість (березень 2003 року - липень 2006 року), що також мало вплинути на розмір середнього заробітку.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з травня 1995 року по 27січня 2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.
27січня 2011 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.
Відповідачем не здійснювалось нарахування та виплата індексаціїзаробітної плати позивачу за період з березня 2003 року по липень 2006 року.
Індексація заробітної плати, яка в порушення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не була нарахована та не виплачена позивачу за період з березня 2003 року по липень 2006 року складає527 грн 04 коп.
Статтею 21 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд врахував спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, обставини про те, що позивач два роки відновлював право на отримання індексації, звертався у 2016 році до Головного управління Держпраці у Донецькій області, у Департамент з питань праці Державної служби України, на Урядову гарячу лінію у березні 2018 року щодо непроведення індексації заробітної плати, та на підставі встановленого дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 39 544 грн 83 коп.
Апеляційний суд правильно застосував статтю 117 КЗпП України, повно та всебічно дослідив обставини, які входять до предмета доказування, підстави для скасування вказаного рішення суду відсутні.
Доводи касаційних скарг щодо розміру стягнутих сум (у тому числі щодо відшкодування моральної шкоди) зводяться до незгоди заявників із оцінкою судом доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до договору від 01 травня 2018 року ОСОБА_1 уклав договір з адвокатом Маросіним М. О. щодо надання юридичних послуг за позовом до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення індексації заробітної плати, середнього заробітку за час розрахунку при звільненні. Позивачем надана довідка про сплату послуг за даним договором у загальному розмірі 8 460 грн та детальний розрахунок юридичних послуг.
Згідно договору від 20грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав договір з адвокатом Маросіним М. О. щодо надання юридичних послуг за позовом до відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» щодо складенняапеляційної скарги на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 11 грудня 2018 року. Позивачем надана довідка про сплату послуг за даним договором у загальному розмірі 2тис. грнта розрахунок юридичних послуг.
Оцінивши вказані докази, апеляційний суд стягнув із відповідача витрати на правову допомогу у межах розміру задоволених позовних вимог (22,37 %), що спростовує доводи касаційної скарги відповідача про те, що вказана сума є завищеною.
Доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду і не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2018 року в незміненій при апеляційному розгляді справи частині та постанову Донецького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
Є. В. Петров