Ухвала
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 760/3300/17
провадження № 61-16683ск 20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом,
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві) про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом задоволено.
Визнано незаконною відмову Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті
ОСОБА_2 від 06 лютого 2017 року за вих. № 476/02-31.
Зобов'язано Дев'яту Київську державну нотаріальну контору видати
ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , зокрема житловий будинок під літ. "А", сарай літ. "Г", погреб літ. "Д", вбиральня літ. "Е", вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4 , після смерті ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року,
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГТУЮ у м. Києві про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
09 листопада 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київсього апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року (надійшла до суду 11 листопада 2020 року), в якій просить скасувати вказане судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження
з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанційнорм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 16 грудня 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. В. Коломієць