09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 766/15134/18
провадження № 61-13050ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Херсонської міської ради на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у справі за позовом Херсонської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової Олени Григорівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводиної Ірини Миколаївни, треті особи: відділ державної реєстрації речових прав та їх обтяжень Херсонської міської ради, відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу недійсними та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2018 року Херсонська міська рада звернулася до суду з зазначеним вище позовом та просила, а саме: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 06 липня 2017 року № 1605, видане приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О. Г., на ім'я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової О. Г. про державну реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 липня 2017 року № 36023130 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І. М. недійсним; скасувати рішення приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводіної І. М. про державну реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 липня 2017 року № 3629427 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області 17 грудня 2019 року позов Херсонської міської ради задоволено частково. Визнано свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним. Скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо спірної квартири. В іншій частині позову Херсонської міської ради відмовлено.
25 травня 2020 року Херсонська міська рада подала апеляційну скаргу на оскаржуване судове рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених нею позовних вимог.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу Херсонської міської ради залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали, який було продовжено ухвалою цього ж суду від 22 червня 2020 року, та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 20 липня 2020 рокувідмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Херсонської міської ради на зазначене судове рішення в указаній справі.
26 серпня 2020 року Херсонська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, скасувати ухвалу Херсонського апеляційного суду від 20 липня 2020 року й передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції своїм рішенням унеможливив реалізацію заявником наданих йому процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеного судового рішення, разом із цим, відсутнє обґрунтоване підтвердження причин пропуску цього строку.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року касаційну скаргу Херсонської міської ради залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
На усунення недоліків касаційної скарги, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року заявник направив до суду запитувані матеріали.
Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження судового рішення, що є підставою для його поновлення.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи цієї касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, й у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Апеляційним судом встановлено, що 17 грудня 2019 року Херсонським міським судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у цій справі, при проголошенні якої була присутня представник Херсонської міської ради - Остапенко О. І., яка мала належні повноваження на представництво у суді, була присутня в судовому засіданні та висловлювала позицію щодо цього позову.
Зазначав, що головуючим у цій справі, під час судового засідання, роз'яснено зміст рішення, порядок і строк його оскарження та повідомлено, що повний текст судового рішення буде складено 24 грудня 2019 року.
Вказував, що відповідно до наявної в матеріалах справи розписки представник позивача копію вступної та резолютивної частин судового рішення отримала 20 грудня 2019 року. Повний текст судового рішення було складено 24 грудня 2019 року та цього ж дня його копію було направлено на адресу Херсонської міської ради. За інформацією з офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), ухвалене у цій справі рішення було оприлюднено до ЄДРСР 28 грудня 2019 року.
Відтак, позивач знала про те, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчився ухваленням судового рішення, проте копія рішення суду першої інстанції, вчасно отримана заявником не була, а була отримана лише 15 квітня 2020 року, обґрунтовані причини пропуску цього строку на апеляційне оскарження скаржник не навів, належними та допустимим доказами не підтвердив. Жодних звернень Херсонської міської ради щодо видачі копії судового рішення першої інстанції до суду не надходило.
Отже, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що на Херсонську міську раду як на орган місцевого самоврядування поширюється присічний строк для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження, тому суд касаційної інстанції критично оцінює доводи касаційної скарги щодо не вчинення судом першої інстанції дій стосовно направлення на адресу Херсонської міської ради копії оскаржуваного судового рішення.
Відтак, зі скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області 17 грудня 2019 року Херсонська міська рада звернулася 25 травня 2020 року, тобто після спливу пів року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення першої інстанції.
Такі дії не свідчать про готовність заявником брати участь на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи.
Скаржником не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому звернутися до суду із апеляційною скаргою у встановлений законодавством строк.
За таких обставин, враховуючи, що апеляційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2019 року Херсонська міська рада подала 25 травня 2020 року, хоча позивач знав про те, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчився ухваленням рішення суду, на адресу Херсонської міської ради направлялася копія повного рішення суду, належними та допустимими доказами скаржник не довів причини отримання ним судового рішення саме 15 квітня 2020 року й не зазначив обставин при яких судове рішення не було отримано у встановлений законодавством строк, зважаючи на те, що особа, яка має намір подати скаргу, з метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, тобто зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, тому суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги конституційний принцип рівності усіх учасників справи перед законом і судом, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду та обґрунтовано визнав причини його пропуску неповажними.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись статтею 390 ЦПК України, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання Херсонської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити Херсонській міській раді строк на касаційне оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 20 липня 2020 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Херсонської міської ради на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у справі за позовом Херсонської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Дергільової Олени Григорівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводиної Ірини Миколаївни, треті особи: відділ державної реєстрації речових прав та їх обтяжень Херсонської міської ради, відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу недійсними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара