Ухвала
13 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 431/3092/20
провадження № 61-16028ск20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку укладеним та визнання права власності на будинок,
Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку укладеним та визнання права власності на будинок.
Позивач ОСОБА_1 із такою ухвалою не погодилася та через систему «Електронний суд» оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору повернуто заявнику без розгляду. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що клопотання про звільнення від сплати судового збору не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки не підписане позивачем особисто або через систему «Електронний суд» цифровим підписом, у порушення статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги особою не сплачено судовий збір.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків скарги.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції в розмірі 420,40 грн не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача у 2019 році та не створює перешкод для доступу до правосуддя.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 07 вересня 2020 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки передбачені частиною третьою статті 136 ЦПК України підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні, клопотання про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню. Недоліки апеляційної скарги не усунуто у строк, встановлений судом, а тому апеляційна скарга вважається неподаною і повертається скаржникові.
02 листопада 2020 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку, з накладенням електронного цифрового підпису, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року в зазначеній справі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року та ухвали Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Згідно із частиною першою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
ЦПК України не передбачено права на оскарження у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року та ухвали Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі слід відмовити.
У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року слід відмовити з таких підстав.
Статтею 356 ЦПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Зі змісту статей 185, 357 ЦПК України вбачається, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений строк, скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала.
У жовтні 2020 року заявник подала до суду апеляційної інстанції клопотання про звільнення від сплати судового збору, у задоволенні якого ухвалою цього ж суду від 22 жовтня 2020 року відмовлено з підстав не доведення скрутного фінансового стану, що унеможливило сплату судового збору та надано строк для усунення недоліків.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
За правилами частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини третьої статті 136 ЦПК України суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цих статей.
При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заявник не належить до пільгової категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, доказів на підтвердження того, що майновий стан ОСОБА_1 не дозволяє сплатити судовий збір у встановленому законодавством порядку і розмірі на момент подання апеляційної скарги суду не надано.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, апеляційний суд правильно зазначив, що заявник у встановлений судом строк вимоги зазначеної ухвали не виконала, судовий збір не сплатила, недоліки апеляційної скарги не усунула.
Таким чином, апеляційний суд, правильно застосувавши положення статті 185 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги.
Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційному суду надано докази, які підтверджують майновий стан заявника, що унеможливлює сплату ним судового збору колегія суддів не бере до уваги, оскільки відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з цього питання в ухвалі від 22 жовтня 2020 року апеляційний суд навів відповідні мотиви.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом.
При цьому, Верховний Суд враховує, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вбачається.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга в частині оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження в цій частині слід відмовити.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Керуючись пунктом 9 частини третьої статті 2, частиною третьою статті 3, частиною першою статті 389, статтею 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку укладеним та визнання права власності на будинок - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
Є. В. Петров
І. М. Фаловська