17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 640/13503/19
адміністративне провадження № К/9901/19550/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Смоковича М.І., Єресько Л.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/13503/19
за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Онищука Миколи Анатолійовича
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Добрянської Я.І.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Мельничука В.П., Оксененка О.М.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просив:
1.1 визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року №462-вк;
1.2 визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року №463-вк;
1.3 зобов'язати поновити позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України;
1.4 стягнути на користь позивача судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та заяви про забезпечення доказів за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що призначення та звільнення прокурорів в органах прокуратури повинно здійснюватись виключно в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру». Натомість, його увільнено із займаної посади за відсутності законних підстав та у спосіб, не передбачений Законом України «Про прокуратуру» у зв'язку із скороченням та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України з покладенням окремим наказом додаткових обов'язків. Поруч з цим, наголошував, що всупереч вимогам статті 49-2 Кодексу законів про працю України йому не було вручено попередження про звільнення, не запропоновано всі наявні вакантні та тимчасово вакантні посади.
2.1. Також позивач зазначав, про протиправність застосування Положення №1153/2008, оскільки ним визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обв'язку в запасі.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2015 року№ 926 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.
3.1. Вказаний контракт діє з 30 листопада 2015 року.
4. Наказом Генерального прокурора України від 06 лютого 2019 року № 92-вк позивача призначено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
5. Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 30шц «Про внесення змін до структури та штатного розпису Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України» ліквідовано управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
6. Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 462-вк відповідно до статей 9, 41 Закону України «Про прокуратуру» та пунктів 82, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року позивача увільнено з посади прокурора першого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби. Підстава: наказ Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 30шц.
7. Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 463-вк на позивача, крім обов'язків, визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та іншими нормативними актами з питань проходження військової служби, покладено такі обов'язки: дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України; упродовж робочого дня перебувати у приміщенні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та виконувати доручення першого заступника Головного військового прокурора; у разі виникнення клопотань подавати їх безпосередньо заступнику Генерального прокурора - Головному військовому прокурору, а у разі порушення питань, що належить до компетенції Генерального прокурора України, подавати відповідні рапорти (заяви, клопотання) через заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.
8. Наказом Генерального прокурора від 01 липня 2019 року № 503-вк позивач вибув для проходження військово-лікарської комісії у Національному військово- медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України з 02 липня 2019 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що видаючи оскаржувані накази від 21 червня 2019 року № 462-вк та від 21 червня 2019 року № 463-вк відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
10.1. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на ОСОБА_1 , як на військовослужбовця Збройних сил України, розповсюджується дія Положення № 1153/2008 та враховуючи, що на момент ліквідації управління процесуального керівництва, посаду у якому обіймав позивач, не вирішено питання щодо подальшого службового використання останнього, то його правильно увільнили та зарахували у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби, на підставі пунктів 82, 116 Положення № 1153/2008.
10.2. Додатково суди попередніх інстанцій зауважили, що норми, які передбачають погодження із Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів та Радою прокурорів України призначення, звільнення цивільних працівників, внесення змін до штатної структури військової прокуратури, на військовослужбовців та військові прокуратури не поширюються.
IV. Касаційне оскарження
11. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 07 серпня 2020 року.
12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
13. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що номенклатура посад Генеральної прокуратури України чи Головної військової прокуратури не затверджується Міністром оборони України. Генеральний прокурор України віднесений до кола посадових осіб, відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, які мають право призначити військовослужбовців. Проте Міністр оборони України до такого кола осіб не включений.
13.1. Отже, на думку позивача, призначення військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, їх переміщення чи звільнення з посади прокурорів не може регулюватися Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у тому числі пунктами 82, 112, а посилання на це Положення в наказах Генерального прокурора України є незаконним.
13.2. Додатково заявник касаційної скарги зауважує, що попередження про звільнення позивачу не вручалося взагалі, а відомості про всі вакантні і тимчасові вакантні посади в Генеральній прокуратурі України його оголошено формально, вже після звільнення через чотири дні, що було встановлено судом першої інстанції.
13.3. Також позивач зауважує, що висновки Верховного Суду, висловленні в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 826/25061/15, застосовані судом апеляційної інстанції безпідставно, оскільки у тій справі позивача звільнено на підставі його рапорту про звільнення, а позивача увільнено у зв'язку з ліквідацією управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, де він працював, а займану ним посаду скорочено. Натомість, на думку позивача, єдиним прецедентним рішенням у подібних справах є рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі № 520/1087/2020, яким позовні вимоги позивача задоволено та зобов'язано Генеральну прокуратуру України (Офіс генерального прокурора) забезпечити виконання вимог статті 119 КЗпП України в частині збереження місця роботи та посади позивача після припинення контракту на проходження військової служби та поновити позивача на відповідній посаді в органах прокуратури України.
14. 10 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Смоковича М.І., Єресько Л.О. відкрито касаційне провадження та витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 640/13503/19.
15. 13 жовтня 2020 року справа № 640/13503/19 надійшла до Верховного Суду.
16. 28 вересня 2020 року надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якій відповідач спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити її без задоволення.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Правові підстави, порядок призначення та звільнення прокурорів врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (тут і далі в редакції чинної на момент виникнення правовідносин, далі - Закон № 1697-VII).
21. Згідно частини другої статті 7 Закону № 1697-VII до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
21.1. Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
22. Статтею 8 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.
22.1. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.
22.2. У структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.
22.3. У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов'язків.
23. Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону № 1697-VII військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
23.1. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
23.2. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
24. Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII ( у редакції чинній на час виникнення правовідносин, далі - Закон № 2232-XII) військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
25. Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII установлено, що військовий обов'язок включає проходження військової служби.
26. Відповідно до пункту 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
27. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
28. Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина сьома статті 6 Закону № 2232-XII).
29. Підпунктом 2 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), установлено, що призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється:
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);
для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця;
за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
за сімейними обставинами - на особисте прохання;
з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;
у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності;
у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;
вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах;
у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій;
у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв'язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
30. Згідно з пунктом 112 Положення № 1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
30.1. Таке переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
32. Відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення № 1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;
33. Абзацом 7 пункту 4.9 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, передбачено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців на рівнозначні посади є подання.
VI. Позиція Верховного Суду
34. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
35. Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
35.1. Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
36. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2015 року№ 926 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду. Вказаний контракт діє з 30 листопада 2015 року.
37. Наказом Генерального прокурора України від 06 лютого 2019 року № 92-вк позивача призначено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
38. Приписами статті 27 Закону № 1697-VII встановлено, що порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
38.1. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
39. Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положення № 1153/2008.
40. Отже, на позивача в період його призначення та увільнення з органів прокуратури та на час його проходження військової служби у військовій прокуратурі розповсюджувалася дія Закону № 2232-XII та Положення № 1153/2008.
41. Наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 462-вк відповідно до статей 9, 41 Закону України «Про прокуратуру» та пунктів 82, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року позивача увільнено з посади прокурора першого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.
42. Підставою для видання вказаного наказу слугував наказ Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 30шц «Про внесення змін до структури та штатного розпису Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України», яким ліквідовано управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
43. Верховний Суд звертає увагу, що позивач в період його призначення та звільнення з органів прокуратури проходив військову службу та був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
44. Отже, вказаним наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 462-вк позивач був саме увільнений із посади прокурора першого відділу управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та зарахований у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби, а не звільнений із військової служби.
45. Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що його прийнято, зокрема, на підставі пунктів 82, 116 Положення № 1153/2008.
46. Пунктом 82 Положення № 1153/2008 визначено порядок призначення військовослужбовців на посади.
47. Пункт 116 Положення № 1153/2008 визначає умови за яких допускається зарахування військовослужбовців в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
48. Так, наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року № 463-вк на позивача, крім обов'язків, визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та іншими нормативними актами з питань проходження військової служби, покладено такі обов'язки: дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Генеральної прокуратури України; упродовж робочого дня перебувати у приміщенні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та виконувати доручення першого заступника Головного військового прокурора; у разі виникнення клопотань подавати їх безпосередньо заступнику Генерального прокурора - Головному військовому прокурору, а у разі порушення питань, що належить до компетенції Генерального прокурора України, подавати відповідні рапорти (заяви, клопотання) через заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.
49. Враховуючи те, що на ОСОБА_1 як на військовослужбовця Збройних сил України розповсюджується дія Положення № 1153/2008, та ту обставину, що позивача не було звільнено із військової служби, а саме увільнено із посади в органах прокуратури до яких його було відряджено наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2015 року№ 926, увільнення останнього згідно з приписами Положення № 1153/2008 відповідає вимогам Закону.
50. Щодо доводів касаційної скарги стосовно не виконання відповідачем вимог визначених статтею 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, не попередження про наступне вивільнення та не запропонування усіх наявних вакантних посад Верховний Суд зауважує, що приписи вказаних статей не розповсюджуються на військовослужбовців, яких відряджено до державних органів, із залишенням на військовій службі та яких увільнено із займаної посади, на яку її було відряджено, із залишенням на військовій службі, оскільки ці питання врегульовані спеціальним законодавством.
51. Доводи позивача щодо безпідставного посилання судом апеляційної інстанції на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 826/25061/15, оскільки у вказаній справі позивача звільнено на підставі його рапорту про звільнення, а позивача у цій справі увільнено у зв'язку з ліквідацією управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, де він працював, а займану ним посаду скорочено, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовує, виходячи із наступного.
52. При постановленні рішення у цій справі суд апеляційної інстанції послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 826/25061/15 лише у частині расповсюдження приписів Положення № 1153/2008 на військовослужбовців відряджених до Генеральної прокуратури України із залишенням їх на військовій службі, а не в цілому на позицію правильності звільнення військовослужбовця на підставі рапорту.
53. Щодо посилання позивача на позицію викладену у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі № 520/1087/2020, Верховний Суд зазначає наступне.
54. Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
55. Крім того, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі № 520/1087/2020 предметом спору є звільнення особи, яка до вступу на військову службу працювала в органах прокуратури та яка в подальшому була звільнена із військової служби та органів прокуратури.
56. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
57. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи позивача, наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.
58. Частинами першою та другою статті 350 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
59. Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
V. Судові витрати
60. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Онищука Миколи Анатолійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі № 640/13503/19 залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова
Судді: М.І. Смокович
Л.О. Єресько