17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/2822/17
адміністративне провадження № К/9901/1445/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 (суддя Брильовський Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 (колегія суддів: Рибачук А.І., Багрій В.М., Старунський Д.М.) у справі № 813/2822/17 за позовом Приватного підприємства «Архітектурна майстерня «Ренесанс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство «Архітектурна майстерня «Ренесанс» (далі - ПП «Ренесанс», ПП, Підприємство, позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС, податковий орган, відповідач), про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2017 № 0013391402 винесене ГУ ДФС у Львівській області, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 57202 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 4112,5 грн.;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2017 № 0013381402 винесене ГУ ДФС у Львівській області, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 63556 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 15889 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що договірні відносини з ПП «НП «Хіміч», ТОВ «Грант буд» та ПП «Хімінвест» мали реальний товарний характер, що підтверджено необхідними первинними документами та не спростовано відповідачем в установленому чинним законодавством порядку, а відтак ним правомірно було сформовано податкові зобов'язання за податком на прибуток та податком на додану вартість з отриманих у вище вказаних контрагентів послуг з проведення ремонтних та реставраційних робіт.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акта перевірки від 13.07.2017 № 1000/13-01-14-02/32819043, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Архітектурна майстерня «Ренесанс» з питань проведення взаємовідносин із ПП «НП «Хіміч» за липень 2014 року, ТОВ «Грант буд» за жовтень 2014 року, ПАТ «Кий Авіа», ПРАТ «Львівський універмаг «На ринку», ТОВ «Грант буд» за грудень 2014 року, ПРАТ «Європейський дім», ПП «Хімінвест» за лютий 2015 року, ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2017 № 0013391402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 61314,50 грн, з яких на 57202 грн. за основним платежем та на 4112.50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0013381402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 79445 грн., з яких 63556 грн. за основним платежем та 15889 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 57202 грн., а також пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 63556 грн.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, між ПП «НП «Хіміч», ТОВ «Грант буд» та ПП «Хімінвест» (Підрядчик) та ПП «Архітектурна майстерня «Ренесанс» (Замовник) було укладено договори підряду від 15.07.2014 № 15/07-14-БР (реставрація з перепланування квартир під офісні приміщення на пр. Шевченка, 11 в м. Львові), від 01.12.2014 № 01/12-БР (ремонтно-реставраційні роботи каплиці родини Бачевських на Личаківському цвинтарі у м. Львові), від 02.12.2014 № 02/12-БР (реставрація з переплануванням квартир на пр. Шевченка, 11 в м. Львові), від 20.02.2015 № 20/02-15БР (поточний ремонт готелю «Леополіс» на вул. Театральній, 16 у м. Львові), згідно з якими останнє зобов'язувалося прийняти і оплатити ремонтні та реставраційні роботи на об'єктах, передбачених цими договорами.
В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними вище контрагентами позивачем надано копії договорів підряду, довідок про вартість виконаних робіт та витрати, актів приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, платіжних доручень.
Суди прийшли до висновку, що про реальність цих господарських операцій свідчать документи, складені у зв'язку з виконанням позивачем укладених між ним та ТОВ «УДК», ПАТ «Київське агентство повітряних сполучень «Кий Авіа», ПрАТ «Європейський дім» договорів (від 02.09.2014 № 8/01/07-14, від 19.02.2014 № 7299, від 22.01. 2015 № 22/01-15БР), згідно з якими позивач виступив виконавцем робіт, які на умовах підряду виконувались згаданими вище контрагентами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 адміністративний позов задоволено.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ПП «Архітектурна майстерня «Ренесанс» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ПП «НП «Хіміч», ТОВ «Грант буд» та ПП «Хімінвест», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Відповідач зазначає, що господарські операції ПП «Архітектурна майстерня «Ренесанс» із ПП «НП «Хіміч» за липень 2014 року, ТОВ «Грант буд» за грудень 2014 року, ПП «Хімінвест» за лютий 2015 року, не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин систематичного надання робіт (послуг), у зв'язку з відсутністю у зазначених контрагентів позивача, необхідних транспортних засобів та майна, недостатньої чисельності трудових ресурсів та відсутністю залучених контрагентів-підрядників необхідних для виконання робіт (послуг). Тому, відповідач звертає увагу, про непідтвердження факту надання контрагентами послуг на адресу позивача.
З таких підстав, відповідач просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 скасувати та прийняти нове рішення, в якому в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Короткий зміст заперечень позивача
Письмових заперечень та/або письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.01.2018, відкрито касаційне провадження.
Позиція Верховного Суду
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в межах зазначеного правозастосування дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію;
Згідно частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що первинні документи які підтверджують дійсність господарських операцій між ПП та контрагентами, позивачем були надані відповідачу під час проведення перевірки в повному обсязі, і надані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства та повністю розкривають зміст господарських операцій позивача з його контрагентом.
З аналізу п. 44.1. ст. 44 ПК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з п. 198.2 статті 198 ПКУ, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
В свою чергу, п. 198.6 статті 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Аналізуючи дані норми, Верховний Суд приходить до висновку, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, а також первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що за наявності документів, які надані Підприємством під час перевірки підтверджується фактичне отримання позивачем робіт (послуг), які повністю відображають реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Окрім цього, відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанції, а лише містять вимоги щодо переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно та ретельно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції лише переглядає правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 813/2822/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник