17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 809/1570/16
адміністративне провадження № К/9901/42059/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 року (головуючий суддя Гінда О.М., судді: Качмар В.Я., Ніколін В.В.) у справі №809/1570/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач, підприємець, платник податків) звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2016 року №0005271300, №0005281300, №0005291300, рішення від 01.11.2016 року №0005311300 про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску від 01.11.2016 року №0005301300.
Позовні вимоги обґрунтовані ти, що позивач вважає висновки відповідача протиправними, оскільки такі спростовуються первинними документами, які підтверджують понесені позивачем витрати у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей та на підставі яких позивачем було сформовано витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на доходи фізичних осіб.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено.
За результатами апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції за скаргою позивача, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 01.11.2016 №0005271300 та №0005291300. Визнано протиправним та скасовано рішення від 01.11.2016 року №0005311300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу від 01.11.2016 року № Ф-0005301300 про сплату боргу (недоїмки). У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 року та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у неврахуванні судом, що позивачем безпідставно включено до витрат за 2014 рік суму 26 662 грн. за придбані матеріали без підтвердження первинними документами використання в господарській діяльності. Вважає, що позивачем за 2015 рік не включено до валового доходу суму 186 588 грн. Посилається на не правильне нарахування єдиного соціального внеску в наслідок заниження чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок та відповідно до неправильного нарахування військового збору.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 19.09.2016 року по 07.10.2016 року проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року до 31.12.2015 року, дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску за цей же період, за результатами якої складено акт від 17.10.2016 року №814/130/ НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 63397,05 грн.; донараховано військового збору в сумі 6339,75 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання в сумі 453350 грн.; пункту 1 частини 2 статті 6, частини 1 пункту 3 статті 7, статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за 2014 рік в сумі 54200,33 грн. та за 2015 рік у сумі 92458,14 грн.
На підставі цього акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.11.2016 року за №0005271300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 57797,44 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 33027,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 24770,28 грн.; №0005291300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3647,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 2917,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 729,45 грн.; №0005281300, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн.
Також, відповідачем визначено розмір єдиного внеску у сумі 76402,76 грн., що підлягає сплаті, як платником єдиного внеску, про що виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.11.2016 року №Ф-0005301300 на донараховану суму єдиного внеску.
Рішенням від 01.11.2016 року №0005311300 контролюючим органом застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 7194,73 грн. за донарахування податковим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вважаючи, що спірні рішення прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За приписами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності визначених підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються витрати операційної діяльності, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих товарів протягом звітного податкового періоду, виконаних робіт, наданих послуг.
Таким чином, до собівартості реалізованих товарів включаються витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих товарів.
За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХIV).
Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
За змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумна економічна причина (ділова мета) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. При цьому, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому або операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними контрагентами - постачальниками позивача у період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року були Товариства з обмеженою відповідальністю «Бусел-Прикарпаття» (постачання скла), «Технорейл» (постачання металопластикових виробів), «Профігруп Україна» (постачання фурнітури та додатку), «Колійна техніка» (постачання металу), «Октава Пласт» (постачання метало пластикових виробів та фурнітури), «Радоніт-А» (додаткові матеріали), Приватне акціонерне товариство «ІФ ЛРЗ» (надання послуг по обробці металу).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що шляхом подання декларацій про майновий стан та доходи за 2014 рік та за 2015 рік позивачем задекларовано доходи отримані від провадження господарської діяльності, зокрема, в 2014 році у сумі 782331 грн., у 2015 році 638222 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «МКБ Станіслав» договір купівлі-продажу від 01.10.2011 року №01/10.
Виконання умов договору підтверджується видатковими та податковими накладними та відповідними платіжними дорученнями.
На виконання договору від 10.10.2011 року №1/10 Товариство з обмеженою відповідальністю «МКБ Станіслав» внесло на рахунок позивача суму 43683,48 грн. і саме ця сума була включена у дохід позивачем за 2015 рік.
Апеляційним судом встановлено, що піна монтажна, придбана у Приватного підприємства «Валько» та Приватного підприємства «Радоніт А» в 2014 році на суму 116442 грн. і на суму 7932 грн. в 2015 році була використана позивачем під час установлення столярних виробів.
Враховуючи, що собівартість реалізованої продукції включає прямі витрати, які пов'язані і з монтажем такої продукції, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність включення позивачем за 2014-2015 роки до складу витрат пов'язаних з господарською діяльністю, витрат пов'язаних з монтажем продукції, де і використовується піна монтажна.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції позивача з його контрагентами Приватним підприємством «Таклес» згідно договору купівлі-продажу від 24.03.2014 року №46 стосовно придбання позивачем мішків ПП 55х95 у кількості 500 штук та з Приватним підприємством «Спецодяг-2010» згідно договору поставки продукції від 10.12.2013 року №171, а саме поставки позивачу рукавичок робочих, спецодяг, взуття робоче, засоби індивідуального захисту були здійснені з метою провадження господарської діяльності позивача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором оренди від 01.10.2012 року №01-10/12, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» та позивачем, останній прийняв у строкове платне користування частину вбудованих нежитлових приміщень №29 будівлі дільниці по ремонту моноблоків Приватного акціонерного товариства «ІФЛЗ» площею 222,3 кв.м. по вул. Залізничній, 22 в м. Івано-Франківську.
Виконання умов договору підтверджується актами виконаних робіт, актами про відшкодування витрат по забезпеченню послугами орендарів приміщень, забезпечення електроенергією позивача за 2014-2015 роки, випискою з банківського рахунку позивача, щодо оплати витрат.
Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України витрати на оплату електроенергії та оренди приміщення належать до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичної особи підприємця та здійснені з метою провадження господарської діяльності.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач правомірно при визначенні об'єкта оподаткування - чистого оподатковуваного доходу - враховував витрати операційної діяльності, що складаються також із собівартості реалізованих товарів.
Враховуючи відсутність заниження позивачем чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок та військовий збір, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та підпункту 1 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про скасування рішення податкового органу від 01.11.2016 року №0005281300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога контролюючого органу від 01.11.2016 року №Ф-0005301300 про сплату боргу (недоїмки).
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Верховний Суд не погоджується з посиланням скаржника на порушення апеляційним судом норм процесуального права та не встановлення ним фактичних обставин справи, оскільки судами апеляційної інстанції встановлені всі обставини, що підтверджуються належними доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2017 року у справі №809/1570/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник