17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 804/542/16
адміністративне провадження № К/9901/37562/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 року (суддя Сидоренко Д.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 року (головуючий суддя Білак С.В., судді: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А.) у справі №804/542/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологія України» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологія України» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2012 року №0001072305, №0001082305 та №0001092305.
Позов мотивований тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті на підставі висновків контролюючих органів, які не відповідають існуючим фактам та діючому законодавству. Позивач посилається на реальність господарських операцій з контрагентами та на наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових та видаткових накладних, актів приймання-передачі послуг, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, виписаних належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Зазначає, що дії податкових органів щодо проведення перевірок контрагентів були оскаржені до суду та були прийняті відповідні рішення на користь платників податків.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 року позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.07.2012 року № 0001072305, № 0001082305 та №0001092305.
За результатами касаційного оскарження наведених судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.12.2015 року касаційну скаргу податкового органу задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 року скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд в наведеній ухвалі зазначив, що суди попередні інстанцій не дослідили реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами.
За результатами нового розгляду справи, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.07.2012 року №0001072305, №0001082305 та №0001092305.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні господарські операції є реальними, пов'язані з господарською діяльністю позивача та первинні документи на підтвердження таких операцій складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджено фактичність виконання умов договорів, укладених позивачем з його контрагентами.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що актами перевірок контрагентів позивача не підтверджуються господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами. Зазначає, що судами не прийнято до уваги, що актами перевірок контрагентів встановлено відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема, відсутні основні фонди, необхідна кількість технічного персоналу, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби. Посилається на невідповідність товарно-транспортних накладних вимогами чинного законодавства.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2012 року №213/221/32576064 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки (з урахуванням внесених до акту перевірки змін) встановлено порушення підприємством підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.9 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1756659 грн.; підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 138.1 статті 138, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1890385 грн. та до завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 119527 грн.
На підставі акту перевірки, з урахуванням процедури адміністративного оскарження, контролюючим органом 05.07.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0001092305, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 785 723,50 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 1 756 659 грн. та за штрафними фінансовими санкціями в сумі 29 064,50 грн.; №0001082305, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 106 028,25 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 1 890 385 грн. та за штрафними фінансовими санкціями в сумі 215 643,25 грн.; №0001072305, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 119 527 грн.
Вважаючи, що рішення податкового органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Квік Дан», Малим приватним підприємством «Промтехресурс», як виконавцями, укладено відповідні договори про надання послуг. Також між позивачем, як покупцем укладено договори з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» та Приватним підприємством Фірма «Попов і К» про купівлю- продажу товару; з Товариством з обмеженою відповідальністю «Єва-Дніпро», укладено договір поставки.
Факт виконання зазначених господарських операцій підтверджується договорами, податковими, видатковими, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі векселів, банківськими виписками, актами звірки взаєморозрахунків, актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, актами приймання-передачі послуг, актами списання, відомостями на отримання палива, оборотно-сальдовими відомостями по відповідним рахункам, відомостями на отримання палива, картками рахунків, планом-графіком виконання послуг на полігоні, планами-графіками планово-попереджувального ремонту обладнання з виробничого комплексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено факт виконання господарських операцій. Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо фактичного виконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, зазначених у первинних документах, податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нереальності операцій за спірними правочинами.
Суди дійшли висновку, що рух активів підтверджується первинними документами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит та валові витрати, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару (надання послуг), оприбуткування, оплату вартості (товару/послуг).
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР) та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 саттті 5 Закону №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктами 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Абзацами 1, 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
При цьому, пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Отже, наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону №996-XIV.
Зі змісту статті 9 Закону №996-XIV вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Верховний Суд не приймає посилання скаржника на неврахування судами порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квік Дан» за частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки порушення кримінального провадження відносно контрагента позивача не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства. Скаржник у касаційній скарзі не зазначає, які саме докази були надані судам та які факти були встановлені в рамках наведеного кримінального провадження відносно контрагента позивача та взаємовідносин з ним.
Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про фіктивність наведених операцій, відсутній відповідний вирок, постанова або інформація про осіб, які б підтверджували здійснення контрагентом позивача фіктивного підприємництва. Постанова, на яку посилається податковий орган у касаційній скарзі підтверджує лише законне проведення органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення конкретною особою злочинного діяння чи бездіяльності.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 року у справі №804/542/16- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник