17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 809/1086/16
адміністративне провадження № К/9901/36440/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2016 року (суддя Матуляк Я.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року (головуючий суддя Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Судова-Хомюк Н.М. ) у справі №809/1086/16 за позовом Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до релігійної організації «Всеукраїнська видавнича православна місія Української автокефальної православної церкви», про стягнення заборгованості,
Державна податкова інспекція у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - позивач, податковий орган, контролюючий орган) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до релігійної організації «Всеукраїнська видавнича православна місія Української автокефальної православної церкви» (надалі - відповідач, релігійна організація, платник податків), в якому просила стягнути заборгованість в сумі 8 330 грн. з розрахункових рахунків в банках, які обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що належить відповідачу.
Позов мотивований наявністю у відповідача заборгованості перед бюджетом по сплаті податку на прибуток підприємств в розмірі 8330 грн., яка виникла внаслідок несплати узгодженої суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) згідно податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 10.05.2011 року за №0001301501 на суму 170 грн., від 27.09.2011 року за №017341501 на суму 2040 грн., від 31.01.2012 року за №0000891501 на суму 1020 грн., від 17.04.2012 року за №0007821591 на суму 1020 грн., від 01.04.2013 року за №0006921501 на суму 4080 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року, в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податковим органом пропущено строк звернення за стягненням податкового боргу в 1095 днів, який визначений пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України. Суди також дійшли висновку, що податковим органом не обґрунтовано застосування штрафних санкцій в таких розмірах.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що платником податків не сплачено податковий борг, який виник внаслідок прийняття податковим органом рішень про застосування штрафних санкцій за несвоєчасність подання податкової звітності. Вважає хибним висновок судів про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення боргу. Податковий орган посилається на правомірність та обґрунтованість застосування штрафних санкцій до платника податків та подальше їх стягнення в судовому порядку.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральних перевірок своєчасності подання податкової звітності встановлено неподання платником податків декларації з податку на прибуток підприємства за 2010, 2011 роки та І квартал 2012 року, у зв'язку з чим податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 10.05.2011 року за №0001301501, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 170 грн.; від 27.09.2011 року №017341501, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 2040 грн.; від 31.01.2012 року №0000891501, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1020 грн.; від 17.04.2012 року №0007821591, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1020 грн.; від 01.04.2013 року за №0006921501, яким відповідачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 4080 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наведені податкові повідомлення-рішення були надіслані відповідачу і отримані ним відповідно 16.05.2011 року, 06.10.2011 року, 01.02.2012 року, 19.04.2012 року та 04.04.2013 року.
Податковим органом надіслано платнику податків першу та другу податкові вимоги: форми «Ю1» від 14.04.2008 року за №1/899 та форми «Ю2» від 26.05.2008 року за №2/1364, які були отримані відповідачем 25.04.2008 року та 09.06.2008 року відповідно.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, у грудні 2013 року платник податків оскаржив їх до суду та за результатами розгляду ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2015 року у справі № 809/4135/13-а позовну заяву платника податків до податкового органу про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень було залишено без розгляду відповідно до частини третьої статті 128 та пункту 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказане судове рішення набрало законної сили 28.04.2015 року.
Також, 17.10.2013 року податковий орган звертався до суду з адміністративним позовом до платника податків про стягнення податкового боргу в розмірі 8330 грн., визначеного вказаними податковими повідомленнями-рішеннями. За результатами розгляду цієї справи ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 року, позовну заяву податкового органу залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тому в серпні 2016 року податковий орган повторно звернувся до суду із аналогічним позовом у цій справі.
Судами також встановлено, що у вказаний термін відповідач не сплатив суму грошового зобов'язання, визначену податковими повідомленнями-рішеннями та не оскаржив їх до суду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові зобов'язання набули статусу податкового боргу з наступного дня після граничного строку їх сплати (останнє станом на 16.04.2013 року), тому 17.10.2013 року податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкового боргу в розмірі 8330 грн., визначеного цими податковими повідомленнями-рішеннями.
За приписами підпунктів 14.1.156 та 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); а податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання визначені пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
Таким чином, в разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги, звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу тощо.
Враховуючи, що остання сума грошового зобов'язання, визначеного вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, стала узгодженою та набула статусу податкового боргу 16.04.2013 року, а до суду податковий орган звернулася лише у серпні 2016 року, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючим органом пропущено строк давності стягнення податкового боргу в 1095 днів, що є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 року у справі №809/1086/16 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник