17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 804/1371/17
адміністративне провадження № К/9901/39604/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року (головуючий суддя Богданенко І.Ю., судді: Уханенко С.А., Дадим Ю.М.) у справі №804/1371/17 за позовом Приватного підприємства «Агрофірма Борисфен» до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Агрофірма Борисфен» (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2016 року №0007921407, №0007941407, №0007951407.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення, на думку позивача, є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вони не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 25.10.2016 року №0007921407, №0007941407 та №0007951407.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що всі первинні документи, які підтверджують факт вирощування насіння соняшнику, його транспортування та оприбуткування підприємством відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують його походження. Суди дійшли висновку, що підприємство не позбувається від гною, а використовує його в подальшому виробничому процесі як вторинну сировину - добрива, тому віднесення контролюючим органом гною до відходів, та обов'язковість обкладання екологічним податком є безпідставним та не відповідає вимогам податкового законодавства.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у відсутності первинних документів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Посилається на неврахування судами, що під час перевірки у підприємства виявлено соняшник, джерела походження якого не встановлено та який у подальшому було реалізовано, внаслідок чого підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 504 034 грн. Зазначає, що судами не враховано відсутність споруд для зберігання, обробки гною та перетворення його у вторинну сировину - добриво. Вказує на відсутність у підприємства взаємовідносин з утилізуючими підприємствами та заниження екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених місцях.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 06.09.2016 року №477/04-36-14-03/30791681 (надалі - акт перевірки).
Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки підприємством були надані заперечення, за результатами розгляду яких податковим органом зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2016 року №0007921407, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 756051 грн., в тому числі 504034 грн. за основним платежем та 252017 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0007941407, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях в розмірі 222827,56 грн., в тому числі 178262,05 грн. за основним платежем та 44565,51 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0007951407, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в розмірі 246,43 грн., в тому числі 197,14 грн. за основним платежем та 49,29 грн. штрафними (фінансовими) санкціями.
Суть порушення в акті перевірки зазначено в тому, що під час інвентаризації в травні 2015 р. виявлено соняшник, джерело походження якого не встановлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємство має у користуванні земельні ділянки загальною площею понад 9462,0 га., виробничі, офісні приміщення, сільськогосподарську техніку. Постійна чисельність працюючих на підприємстві складає 350 осіб.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт вирощування насіння соняшнику, його транспортування та оприбуткування, що підтверджується Реєстрами приймання зерна вагарем Ф.78а, відомостями руху зерна ф. 80, книгами надходження продукції, книгами складського обліку, актами списання мертвих відходів, актами оприбуткування, витягами з карток складського обліку за 2014, подорожніми листами вантажного автомобіля, обліковими листами тракториста-машиніста, експертним висновком та іншими документами.
Судами також встановлено, що підприємство не позбувалося від гною, а використовувало його в подальшому виробничому процесі як вторинну сировину - добрива.
З урахування експертного висновку, судами також встановлено, що підприємство проводить утилізацію мертвих тварин з використанням діатермічної (чеської) ями, яка фактично перебуває на території Вищетарасівської сільської ради Томасівського району Дніпропетровської області на відстані 3 км від населеного пункту та використовується за призначенням і відповідає санітарним нормам.
Експертний висновок зроблено на підставі наданих маршрутних листів трактора (сільгос.облік, форма № 68) та облікових листів тракториста - машиніста (сільгос.облік, форма №65а) за період січень 2015 року - грудень 2015 року, відповідно до даних яких здійснюється обслуговування МТФ (молочнотоварна ферма) і годівлі тварин, вивезення гною, транспортування відходів мехтоку, чищення території, транспортування продукції з бойні та транспортування (утилізація) мертвих тварин до діатермічної (чеської) ями.
Пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
За приписами пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з, зокрема постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.
За змістом частин 1, 2, 3 статті 9 цього Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій позивача, підтвердження таких операцій відповідними первинними документами та встановлено факт вирощування насіння соняшнику, його транспортування і оприбуткування, Верховний Суд погоджується з висновками судів про недоведеність податковим органом завищення підприємством податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість (скорочених) спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства у сумі 504 034 грн.
Стосовно посилань скаржника на заниження підприємством екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених місцях у сумі 178262,05 грн. Верховний Суд зазначає наступне.
За приписами пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких па території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).
Статтею 1 Закону України «Про відходи» визначено, що відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Відходи тваринного походження - загиблі тварини, відходи, що утворилися внаслідок виготовлення продукції із тваринної сировини, непридатної для споживання людиною і твариною, а також підлягають обов'язковій утилізації, крім продуктів метаболізму, що використовуються для виробництва біогазу або органічних добрив.
Цим Законом також передбачено, що під утилізацією відходів розуміють використання відходів як вторинних матеріальних ресурсів.
При цьому, такі операції відповідно до змін, внесених Законом України від 24.05.2012 року №4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм», не оподатковуються.
Наведеним Законом з 01.01.2013 року урегульовано питання щодо несплати екологічного податку за обсяги та види (класи) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, незалежно від наявності ліцензії на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини).
Як зазначалося раніше, судами встановлено, що підприємство не позбувалося від гною, а використовувало його в подальшому виробничому процесі як вторинну сировину - добрива.
Отже, віднесення контролюючим органом гною до відходів, та обов'язковість обкладання екологічним податком є безпідставним та не відповідає вимогам податкового законодавства.
Щодо заниження підприємством екологічного податку на загальну суму 197,14 грн. за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 249.3 статті 249 Податкового кодексу України суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів.
Проте, вказану суму заниження екологічного податку контролюючим органом розраховано виходячи з обсягу придбаного природного газу підприємством, що суперечить пункту 249.3 статті 249 Податковою кодексу України.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність рішень податкового органу.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року у справі №804/1371/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник