16 листопада 2020 року
Київ
справа №440/4942/19
адміністративне провадження №К/9901/30449/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С. перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №440/4942/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РСМ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Зі змісту матеріалів касаційної скарги, а також судових рішень, ухвалених у даній справі судами попередніх інстанцій, та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РСМ ПЛЮС» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0011431401 від 28 серпня 2019 року, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 21751,00 грн; №0011411401 від 29 листопада 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1021187,50 грн.; №0000721401 від 02 грудня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 800451,25 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0011431401 від 28 серпня 2019 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0011411401 від 29 листопада 2019 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 987 430,97 грн, з яких: 789 944,78 грн - за основним платежем та 197 486,19 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000721401 від 02 грудня 2019 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 762 943,71 грн, з яких: 610 355,17 грн - за основним платежем та 152 588,54 грн - за штрафними санкціями; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РСМ ПЛЮС» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41952 грн.
13 листопада 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій відповідач, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й на те, що судами попередніх інстанцій було застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №280/1765/19, від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18, від 23 квітня 2019 року у справі №826/9047/16, від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а.
При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.
Частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Стаття ж 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Водночас й частина третя статті 334 КАС України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку. Скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не вказує, які саме норми матеріального права неправильно застосовані та/або які норми процесуального права порушені судом апеляційної інстанції (застосовані інакше, ніж Верховним Судом у зазначених постановах), натомість наводить лише окремі витяги з постанов Верховного Суду.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із позицією судів у частині розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді справи, та переоцінки обставин, з яких виходили останні при ухваленні рішень. Однак, такі доводи (без посилання на конкретні норми права (пункт, частину, статтю), які неправильно застосовані судом при формуванні відповідного висновку) не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відтак, наведені скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень не свідчать про виконання ним положень частини четвертої статті 328 КАС України, що виключає підстави для оцінки касаційної скарги як такої, що відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №440/4942/19 повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
...........................
С.С. Пасічник,
Суддя Верховного Суду