17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1811/20 пров. № А/857/10856/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 460/1811/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) такою, що не підлягає виконанню (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Нор У.М. в м. Рівне Рівненської області 04.08.2020 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач), в якому просить визнати такою, що не підлягає виконанню, вимогу ГУ Державної фіскальної служби України у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області) про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 № Ф-15956-17У.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду, від 04 серпня 2020 року скасувати, позовні вимоги задовольнити.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем була фактично задоволена його скарга щодо скасування вимоги № Ф-15956-17, а тому вона не могла бути пред'явлена до виконання. Даній обставині не було надано належної оцінки судом першої інстанції. Крім того, відповідачем пропущений строк пред'явлення вимоги до примусового виконання.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Справа відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядалася в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13.05.2019 ГУ ДФС у Рівненській області сформовано вимогу № Ф-15956-17 про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 14478,42 грн. відповідно до ст. 25 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Вказана вимога, відповідно до пояснень позивача отримана ним 28.05.2020.
Зі змісту вимоги № Ф-15956-17 про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 13.05.2019 вбачається, що сума боргу була сформована станом на 30.04.2019.
Не погоджуючись з вимогою ГУ ДФС № Ф-15956-17 про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 13.05.2019, позивач 07.06.2019 подав скаргу до ДФС України, в якій просив скасувати вимогу, як таку, що сформована з порушенням чинного законодавства.
Рішенням ДФС України від 11.07.2019 № 32231/6/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-15956-17 ГУ ДФС у Рівненській області залишено без змін, скаргу ФОП ОСОБА_1 від 07.06.2019 б/н без задоволення.
Рішення ДФС України від 11.07.2019 № 32231/6/99-99-11-05-02-25 отримане позивачем 13.07.2019.
ГУ ДФС у Рівненській області також було сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15956-17У, відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити загальну суму боргу зі сплати ЄСВ станом на 10.06.2019 у розмірі 14478,42 грн.
Вказана вимога на підставі заяви у відповідності до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI та ст.ст. 12, 26 Закону України від 02.06.2016 року № 140-VІІI «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 140-VIІІ) направлена на виконання у Здолбунівський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 08.01.2020.
27.01.2020 Головним державним виконавцем Здолбунівського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Владіміровою А.О. відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу № Ф-15956-17У від 13.05.2019.
На переконання позивача вимога № Ф-15956-17У від 13.05.20119 ГУ ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску не набрала чинності (була скасована в результаті оскарження в адміністративному порядку), крім того пред'явлена до примусового виконання з пропуском встановленого чинним законодавством строку.
Саме за таких обставин позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ГУ ДПС у Рівненській області та просить визнати вимогу ГУ ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-15956-17У від 13.05.20119 такою, що не підлягає виконанню.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із вказаним позовом позивач не ставить під сумнів законність винесеної відповідачем вимоги. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до змісту статті 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Проте, вказана норма КАС України не може бути застосована судом до спірних правовідносин, так як виконавчий документ який просить визнати таким, що не підлягає виконанню позивач - не видавався судом.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом № 2464-VI.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Відповідно до ст. 25 Закону № 2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що Закон № 2464-VI не передбачає процедури визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) такою, що не підлягає виконанню.
Щодо покликання апелянта на п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 140-VIІІ апеляційний суд зазначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом позивач не ставить під сумнів законність винесеної відповідачем вимоги.
Будь-які матеріально-правові підстави для застосування обраного позивачем способу захисту відсутні.
Порядок та підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в адміністративному судочинстві визначені статтею 374 КАС України.
Дана норма є процесуальною.
Відповідно до змісту вказаної статті суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Проте, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана норма КАС України не може бути застосована судом до спірних правовідносин, так як виконавчий документ який просить визнати таким, що не підлягає виконанню позивач - не видавався судом.
Що ж стосується строку пред'явлення виконавчого документа до виконання - вказані обставини досліджуються державним виконавцем при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження.
У випадку відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа пред'явленого з пропущенням визначеного законом строку, оскарженню підлягають рішення чи дії державного виконавця.
До того ж, відповідно до статті частини 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не стосуються даного адміністративного спору та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року у справі № 460/1811/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції лише з підстав та у випадках, визначених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Р. П. Сеник
Р. Б. Хобор