Справа № 240/2156/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
04 листопада 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
представниці відповідача: Домарацької В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (ухвалене 23 липня 2020 року, повний текст рішення складено 31 липня 2020 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в лютому 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Житомирській області від 12.02.2020 року №0002363305, №0002373305, №0002383305, №0002393305.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що ФОП ОСОБА_1 в ході проведення перевірки не доведено використання отриманого товару у господарській діяльності, оскільки не надано технічну документацію на виготовлення різних видів продукції. Крім того, згідно з поданими платником податків документами відсутні залишки ТМЦ та готової продукції, у зв'язку з чим неможливо підтвердити від'ємне значення та заявлене відшкодування з бюджету ПДВ.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів і зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач повноважних представників в судове засідання не направив, хоча повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
04.11.2020 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представниця відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 03.01.2020 по 11.01.2020 уповноваженими посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку платника з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника за жовтень 2019 року та достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з цього податку, про що був складений акт перевірки від 17.01.2020.
Відповідно до висновків акта перевірки від 17.01.2020 позивач не нарахував податкові зобов'язання з податку на додану вартість на товари (сировина та фурнітура), під час придбання яких сплачений податок був включений до податкового кредиту, але такі товари використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника, а саме:
- пакувальний папір (картон), ламінована ДСП, ЛДДСП, заготовки постформінгу та іншого, придбаного на території України (сума включеного до податкового кредиту податку на додану вартість складала 268248,00грн.);
- залишки товаро-матеріальних цінностей (меблева фурнітура та комплектуючі до меблів), придбані за межами країни (постачальники Республіка Білорусь, Китай та Німеччина), (сума включеного до податкового кредиту податку на додану вартість складала 25507,00грн.);
- отримані послуги та основні засоби (сума включеного до податкового кредиту податку на додану вартість складала 2232813,00грн.), як від'ємне значення попереднього звітного періоду.
На думку податкового органу такі порушення призвели до заниження податкових зобов'язань з цього податку на 2526570,00 грн, що стало підставою для завищення на 1667927,00 грн суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2019 року, та безпідставного заявлення до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на поточний рахунок платника за жовтень 2019 року на 858643,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 12.02.2020 року:
- №0002363305 про зменшення на 858643,00 грн фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на поточний рахунок платника за жовтень 2019 року;
- №0002373305 про завищення на 1667927,00 грн фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2019 року;
- №0002383305 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій на 1263285,00 грн з податку на додану вартість за жовтень 2019року;
- №0002393305 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій на 510,00 грн з податку на додану вартість за жовтень 2019 року.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сфера дії Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не поширюється на позивача як фізичну особу - підприємця. Крім того, оскільки проводилася невиїзна документальна перевірка, тому висновки про те, що певні матеріальні цінності не були використані платником в своїй господарській діяльності є необґрунтованими та не підтверджуються відповідними письмовими доказами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Пп. 78.7 ст.78 ПК України передбачено, що перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Відповідно до п.85.1 ст.85 ПК України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.
Згідно з п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
П.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Оцінюючи доводи контролюючого органу про те, що позивач не надав всі первинні документи, які запитувалися податковим органом під час проведення перевірки, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з актом перевірки від 17.01.2020 №24/06-30-33-05/ НОМЕР_1 (т.1, а.с.23-54) станом на 11.01.2020 на вимогу податкового органу платником не надано інформацію та її документальне підтвердження про наявні залишки ТМЦ в розрізі номенклатури товарів (плит деревостружкових ламінованих, фурнітури, готової продукції тощо) та технічну документацію на кожну виготовлену ФОП ОСОБА_1 одиницю готової продукції.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Таким чином, вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не поширюються на фізичних осіб підприємців.
Вказані обставини підтверджено також і податковим органом в Індивідуальній податковій консультації № 811/Д/99-99-13-01-02-1/ІПК від 28.02.2019 (т.1 а.с.107-108), згідно з якою приватний підприємець на загальній системі оподаткування зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів, а також забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених ПКУ. Фізична особа-підприємець може лише за власним бажанням вести облік товарних запасів, зокрема з використання Стандарту 9 «Запаси».
Згідно з пп.83.1.6 п.83.1 ст.83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
З урахуванням наведеного той факт, що ФОП ОСОБА_1 не веде облік залишків ТМЦ, не свідчить про порушення вимог чинного податкового законодавства та надання позивачем документів не в повному обсязі.
Крім того, до позовної заяви ФОП ОСОБА_1 долучив довідки про залишки, а саме: дсп виробництва Республіки Білорусь станом на 01.10.2019 (т.1, а.с.116) та станом на 31.10.2019 (т.1, а.ч.117), крайки виробництва Німеччини станом на 31.10.2019 (т.1, а.с.119), плівки ПВХ (кромка) виробництва Китай станом на 31.10.2019 (т.1, а.с.120), які подавалися контролюючому органу на запит №313/14/06-30-33-05 від 10.01.2020 року (т.1, а.с.111-115).
Залишки в сумі 2611658 грн підтверджені попередніми позаплановими невиїзними перевірками відповідно до актів від 23.08.2019 №601/06-30-13-05/НОМЕР_2; від 18.10.2019 №43/06-30-33-05/НОМЕР_1, від 18.10.2019 №90/06-30-33-05/НОМЕР_1, від 18.11.2019 №6/06-30-54-33/ НОМЕР_1 за результатами яких порушень в частині достовірності нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість не встановлено.
Таким чином, доводи відповідача про те, що у відповідача відсутні залишки ТМЦ та готової продукції, у зв'язку з чим неможливо підтвердити від'ємне значення та заявлене до відшкодування з бюджету ПДВ, є необґрунтованими.
Відповідно до акта перевірки від 17.01.2020 №24/06-30-33-05/ НОМЕР_1 (т.1, а.с.23-54) податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2019 року на 2746400,00 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1887757,00 грн, та до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за цей період на суму 858643,00 грн.
Підставою вказаних висновків зазначено те, що платник не нарахував зобов'язання з ПДВ на товари, які використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника.
Крім того, з урахуванням пп."г" п.198.5 ст.198 ПК України ФОП ОСОБА_1 був зобов'язаний скласти зведену податкову накладну за вказаними товарами, у зв'язку з чим до позивача застосовано штраф за несвоєчасну реєстрацію вказаної податкової накладної.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для нарахування податкових зобов'язань на товари, які позивач не використовував у господарській діяльності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пп."г" п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 19 червня 2020 року у справі №160/1446/19 Верховний Суд дійшов наступних висновків щодо застосування положень п.198.5 ст.198 ПК України:
"Положення наведеної норми дають підстави для висновку про те, що у разі якщо товари придбаваються з метою використання або починають використовуватися у передбачених підпунктами а-г пункту 198.5 статті 198 ПК України операціях, то у платника податку на додану вартість виникає зокрема обов'язок щодо нарахування податкового зобов'язання.
Такими, виходячи із положень підпункту "г" пункту 189.5 статті 198 ПК України є операції, які не є господарською діяльністю платника податку.
Під терміном "господарська діяльність" з метою застосування норм Податкового кодексу України розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності".
З урахуванням наведеного товари можуть визначатися такими, що не призначені для використання у господарській діяльності у разі, коли придбаний товар не може бути використаний для отримання прибутку.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ОСОБА_1 є виробництво меблів, що підтверджується відповідними КВЕД: 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний); КВЕД 31.02 Виробництво кухонних меблів; КВЕД 3109 Виробництво інших меблів.
З матеріалів справи встановлено, що згідно з актом перевірки до товарів, які використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника, контролюючий орган відніс пакувальний папір (картон), ламіновану ДСП, ДСП, заготовки постформінгу, меблеву фурнітуру та комплектуючі до меблів.
Враховуючи види господарської діяльності позивача можна дійти висновку про те, що зазначені вище товари придбавалися позивачем з метою виготовлення меблів з метою їх продажу та отримання прибутку.
Водночас, відповідач не обґрунтував та не надав доказів того, що вказані вище товари використовувалися позивачем в інший спосіб і придбавалися не з метою отримання прибутку від основного виду господарської діяльності позивача.
Крім того, використання позивачем придбаних ТМЦ (ДСП, ЛДСП, меблевої фурнітури, пакувального картону, заготовок постформінгу, кромок, ХДФ, МДФ, дзеркал, тканини) у господарській діяльності підтверджується документами на реалізацію меблів, а саме: видатковими накладними та платіжними дорученнями за жовтень 2019 року, які надавалися на запит податкового органу №4231/14/06-30-33-05 від 13.12.2019 (т.1, а.с.120-244).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що залишки ТМЦ є товарами, які використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Відповідно, у ФОП ОСОБА_1 були відсутні підстави для складання та реєстрації в ЄРПН зведеної податкової накладної за вказаними вище товарами згідно з пп. «г» п.198.5 ст198 ПК України.
Отже, висновки контролюючого органу висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду, завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2019 року та недотримання строків реєстрації податкової накладної є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Зважаючи на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 16 листопада 2020 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.