Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2234/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за первіснимпозовом Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (61001, м. Харків, вул. Конєва, 21; код ЄДРПОУ: 0220285)
до Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
про стягнення коштів
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
до Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (61001, м. Харків, вул. Конєва, 21; код ЄДРПОУ: 0220285)
про відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення
за участю :
представника позивача за первинним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Боженко Г.В. (адвокат, довіреність №01/5п від 14.01.2020);
відповідача за первинним позовом (позивача за зустрічним позовом) - Пахомова І.Б., особисто, представника Канівець С.І., (ордер №976 від 08.09.20, адвокат).
15 липня 2020 року Акціонерне товариство "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича заборгованість у сумі 82 949,18 грн., з яких: основний борг у розмірі 78 088,00 грн., пеня у розмірі 3 634,25 грн., 3% річних у розмірі 715,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 511,78 грн., з урахуванням збільшення позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору оренди №20-058 від 10.11.2019.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.07.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2234/20 від 15 липня 2020 року ) Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2234/20. Визначено, що розгляд справи №922/2234/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України).
05.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№17936 від 05.08.2020), в якому зазначив що починаючи з 12.03.2020 відповідач не мав можливості використовувати нерухоме майно, що знаходиться в оренді через обставини, за які він не відповідає. Крім цього, починаючи з 20.04.2020 позивачем припинено подачу електроенергії відповідачу. Разом з цим, відповідач заявив клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.
12.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування", в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення за договором оренди від 10.11.2019 №20-058 в розмірі 48 594,10 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем за зустрічним позовом грошових коштів у розмірі вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення після розірванням договору оренди.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2020 прийнято зустрічну позовну заяву (вх.№18558 від 12.08.2020) Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича до Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" про відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення до розгляду. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Визначено, що розгляд справи №922/2234/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/2234/20 до розгляду у підготовчому засіданні на 09 вересня 2020 року. Відповідачу за первісним позовом, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Позивачу за первісним позовом, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу за первісним позовом строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Відповідачу за зустрічним позовом подати відзив на зустрічну позовну заяву протягом 15 днів з дня одержання даної ухвали. Позивачу за зустрічним позовом подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу за зустрічним позовом - заперечення протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Попереджено відповідача за зустрічним позовом про те, що у разі ненадання відзиву на зустрічний позов, справа згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.
25.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив (вх.№19440 від 25.08.2020), в якій зазначив, що відповідач за первісним позовом і період березень-червень 2020 року не звертався до позивача із вимогами про зменшення орендної плати. Вважає, що введення карантину не тягне за собою автоматичне припинення орендних правовідносин.
Разом з тим, представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надав відзив на зустрічну позовну заяву. Вважає, що якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права для відшкодування їх вартості. Зазначає, що ФОП Пахомов І. Б. не отримував згоду наймодавця на здійснення такого поліпшення.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2020 відкладено підготовче засідання на 30.09.2020.
17.09.2020 представник відповідача за первісним позовом надав відзив (вх.№21586 від 17.09.2020) щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог. Зазначив, що в орендованому приміщенні знаходиться майно, яке відповідач використовував у процесі своєї господарської діяльності. Стверджує, що позивач постійно вигадує різні причини щоб не повертати відповідачу майно, яке було в його користуванні.
24.09.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення додаткових доказів (вх.№22147 від 24.09.2020).
29.09.2020 секретар судового засідання телефонограмою повідомив учасників справи про те, що судове засідання призначене на 30 вересня 2020 року не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.10.2020 повідомлено учасникам справи про те, що судове засідання по справі відбудеться 16.10.2020.
В підготовчому судовому засіданні 16.10.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.11.2020.
Присутній в судовому засіданні 04.11.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити в повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні 04.11.2020 відповідач проти задоволення позову заперечував. Просив суд з задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 04.11.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.
10.11.2019 між Акціонерним товариством "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пахомовим Ігорем Борисовичем (орендар) було укладено договір оренди №20-058 (надалі - Договір) (а.с.13-14 т.1).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування приміщення, загальною площею 170,95 кв.м. за адресою: 61001, м. Харків, вул. Конєва, 21.
Зазначене в п.1.1 приміщення орендодавець передає орендарю під в'язальне виробництво та не може бути використане для інших цілей, не обумовлених цим договором (п.1.2.Договору).
Термін договору оренди встановлюється з 01.01.2020 по 31.12.2020 (п.1.4.Договору).
Згідно пункту 1.5. Договору, договір набуває чинності з моменту підписання акту прийому-передачі в оренду приміщення.
Розмір орендного платежу встановлюється на договірній основі з урахуванням стану і оснащення орендованого приміщення і становить 15 387,00 грн. в місяць (у тому числі ПДВ 20% - 2 564,50 грн.), включаючи комунальні послуги, плату за землю, обслуговування та ремонт електричних мереж і інші експлуатаційні витрати орендодавця.
Крім орендного платежу орендар щомісячно робить орендодавцеві відшкодування:
- за спожиту електроенергію в попередньому періоді згідно з показаннями електролічильників і діючими тарифами за рахунками, що виставляються орендодавцем;
- за реактивну електроенергію згідно даних АК «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» по рахунках, що виставляються орендодавцем (п.2.1.Договору).
Орендний платіж, зазначений у пункті 2.1 цього договору, орендар зобов'язаний перераховувати авансом за наступний місяць не пізніше останнього числа поточного місяця на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в AT «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ: 00220285 (п.2.2.Договору).
У разі несвоєчасного перерахування орендного платежу (авансового платежу) орендар сплачує орендодавцю штрафну пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.2.3.Договору).
Якщо до 15 числа поточного (розрахункового) місяця авансовий платіж не буде внесений, орендодавець має право в односторонньому порядку відключити подачу електроенергії і розірвати договір з обов'язковим погашенням орендарем орендного платежу, нарахованого за період до моменту розірвання договору (п.2.4.Договору).
Зміна розміру орендного платежу здійснюється відповідно до умов договору та оформляється додатковою угодою до цього договору (п.2.5.Договору).
Відповідно до пункту 3.1. Договору, орендар зобов'язується за свій рахунок утримувати взяте в оренду приміщення, встановлене в приміщенні обладнання в належному технічному і санітарному стані, при необхідності проводити поточний ремонт, суворо дотримуватися санітарних норм і правил.
Орендар не має права проводити без дозволу орендодавця капітальний ремонт, переобладнання чи перепланування приміщень, взятих в оренду. У разі проведення ремонту невіддільного від цілості майна, отриманого в оренду, його вартість враховується в орендному платежі або відшкодовується за погодженням сторін (п.3.4.Договору).
Після закінчення терміну дії договору, якщо немає згоди про його продовження на новий термін або в разі його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний в 15-ти денний термін здати орендодавцеві приміщення в належному стані з усіма зробленими в них поліпшеннями. Всі поліпшення, зроблені орендарем за його рахунок, як з узгодження, так і без узгодження з орендодавцем, які стали невід'ємною частиною приміщення, переходять у власність орендодавця. Орендар зобов'язаний усунути шкоду, заподіяну з його вини орендодавцеві (п.3.6.Договору).
У разі дострокового припинення дії договору орендар зобов'язаний попередити в письмовому вигляді орендодавця за 15 календарних днів до фактичного звільнення приміщення. Орендний платіж сплачується орендарем по день фактичної здачі приміщення (п.3.8.Договору).
Якщо після закінчення терміну договору оренди, достроковому розірванні цього договору орендар не звільнив орендовані приміщення у встановленому цим договором порядку, або якщо орендар самовільно (незалежно від причин) залишив орендовані приміщення, то орендодавець має право обмежити доступ представників орендаря до приміщень, звільнити орендовані приміщення від майна орендаря, склавши відповідний опис (акт) залишеного майна, і передати зазначені приміщення в оренду третім особам. При цьому за будь-яке майно, залишене орендарем, його співробітниками і третіми особами в орендованому приміщенні, орендодавець ніякої відповідальності не несе (п.3.10.Договору).
Орендар має право за власні кошти забезпечити охорону орендованих приміщень. Орендодавець не несе відповідальності за збереження майна, яке перебуває в орендованих приміщеннях (3.14.Договору).
Орендар зобов'язаний застрахувати майно, узяте в оренду, в місячний строк з дня підписання договору оренди в порядку, передбаченому законодавством (п.4.3.Договору).
Відповідно до акту приймання-передачі орендованих приміщень, 01.01.2019 Акціонерне товариство "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" здало, а Фізична особа-підприємець Пахомов Ігор Борисович прийняв в орендне користування приміщення загальною площею 170,95 кв.м. з 01.01.2020 (а.с15 т.1).
31.03.2020 між Акціонерним товариством "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пахомовим Ігорем Борисовичем (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №20-058 від 10.11.2019 (надалі - Додаткова угода) (а.с.16 т.1), якою встановили розмір орендного платежу у період з 01.04.2020 по 31.05.2020 на договірній основі з урахуванням стану і оснащення орендованого приміщення, що складає 10 770,00 грн. в місяць (у тому числі ПДВ 20% - 1795,00 грн.), включаючи комунальні послуги, плату за землю, обслуговування та ремонт електричних мереж і інші експлуатаційні витрати орендодавця. Крім орендного платежу орендодавець щомісячно робить орендареві відшкодування за спожиту електроенергію в попередньому періоді згідно з показаннями електролічильників і діючими тарифами за рахунками, що виставляються орендодавцем; за реактивну електроенергію згідно даних АК «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» по рахунках, що виставляються орендодавцем.
В матеріалах справи містяться засвідчені підписами та печаткою сторін акти надання послуг №96 від 31.01.2020 за січень, №310 від 29.02.2020 за лютий та №501 від 31.03.2020 за березень (а.с.17-19 т.1).
Як зазначає позивач за первісним позовом, відповідач за первісним позовом за наступні періоди відмовився приймати та підписувати акти надання послуг, про що працівниками позивача був складений акт від 03.07.2020 (а.с.20 т.1).
В подальшому, як зазначає позивач за первісним позовом, відповідач за первісним позовом не сплачував в повному обсязі орендний платіж, починаючи з березня 2020 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за договором оренди.
Листом від 26.06.2020 №04/96л позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про необхідність оплатити заборгованість по орендній платі за березень-червень 2020 року 47 314,00 грн. та сплатити авансовий платіж за липень 2020 року 15 387,00 грн. (а.с.21 т.1).
Листами від 02.07.2020 та від 03.07.2020 відповідач за первісним позовом, посилаючись на введення карантину на території України, визнав наявність у нього заборгованості у вказаному розмірі, а також просив зарахувати вартість капітального ремонту і перепланування в рахунок боргу та у зв'язку із скрутним фінансовим становищем розірвати договір оренди (а.с.22-23 т.1).
Листом від 06.07.2020 №01/103л позивач за первісним позовом погодився достроково розірвати договір оренди, починаючи з 03.07.2020, та ще раз нагадав відповідачу за первісним позовом про існування заборгованості (а.с.24 т.1).
Проте, як зазначає позивач за первісним позовом, на даний час спірне приміщення повністю не звільнено, ніяких дій, спрямованих на погашення заборгованості, ФОП Пахомов І.Б. не вчинив, що й стало підставою для звернення позивача за первісним позовом із даним позовом до суду.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) не визнає позовні вимоги та зазначає, що спірне приміщення знаходиться в оренді у ФОП Пахомова І.Б., починаючи з 2006 року, але орендована площа приміщення дорівнювала 327,6 м2. Протягом 2019 року за взаємною згодою сторони спору вирішили зменшити орендну площу приміщення та збудувати перегородку, яка відокремила нове приміщення, що знаходиться зараз у ФОП Пахомова І.Б. в оренді, від загального приміщення. З метою створення перегородки ФОП Пахомов І.Б. здійснив придбання будівельних матеріалів та уклав договір підряду з особою, яка фактично виконала роботи з монтажу перегородки, який фактично виконаний на цей час. Наголошує на розірванні Договору починаючи з 03 липня 2020 року за взаємною згодою сторін спору. Вважає, що ФОП Пахомов І.Б. після розірвання Договору має право на відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення в розмірі 48 594,10 грн.
На підтвердження вищезазначеного позивач за зустрічним позовом надав копію договору оплатного надання послуг від 09.02.2019 укладений між Пугачьовим П. Л. (виконавець) та Пахомовим І.Б. (замовник), копію акту виконаних ремонтно-будівельних робіт від 21.02.2019 на суму 16 060,00 грн., копії документів на придбання матеріалів та копію витягу з технічного паспорту (а.с.54-60 т.1).
Разом з тим позивач за зустрічним позовом стверджує, що в орендованому приміщенні знаходиться майно, яке відповідач використовував в процесі своєї господарської діяльності (меблі, стелаж, побутова техніка, верстаки, прядильне устаткування та інше). Зазначене майно було згідно акту опису від 31.07.2020 описане представниками відповідача за зустрічним позовом за участі позивача за зустрічним позовом і знаходиться в раніше орендованому приміщенні. Серед цього майна 5 швейно-прядильних устаткувальних машин, які мають значні вагові параметри. Позивач за зустрічним позовом неодноразово повідомляв позивача про надання дозволу на заїзд вантажного крану та пропуск людей на територію відповідача за зустрічним позовом з тим, щоб самостійно за власний рахунок вивантажити та вивезти вказане обладнання та устаткування за допомогою спеціальної техніки, але позивач заборонив це робити, що підтверджується листуванням між сторонами (а.с.122-130 т.1).
В свою чергу відповідач за зустрічним позовом зі своєї сторони також надає суду листи на підтвердження вищезазначеного листування разом із актами опису та прийняття на відповідальне збереження майна підписаними сторонами (а.с.134-145 т.1).
Разом з тим, позивач за первісним позовом надав акт звільнення приміщення від 20.09.2020, в якому зазначено, що майно Пахомова І.Б. переміщено в приміщення №1 корпус літ. "В-1", що знаходиться на території Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування". Дане приміщення опломбовано. У вказаному акті також зазначено про те, що Пахомов І.Б. відмовився підписувати його (а.с.146 т.1).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Оскільки вимоги позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ґрунтуються на наслідках порушення договірних зобов'язань, а спірні правовідносини виникли з договору оренди нерухомості, до них, відповідно, застосовуються положення Глав 47-53, 58 Цивільного кодексу України, Глав 19-20, 26 Господарського кодексу України.
Так, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини 6 статті 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В частині 1 статті 760 ЦК України зазначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Частиною 1 статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Частиною 1 статті 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1 та 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Частиною 1 статті 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною 2 статті 598 ЦК України встановлено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Суд зазначає, що змістом статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
У разі відмови наймодавця від Договору найму договір є розірваним з моменту отримання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Враховуючи ту обставину, що відповідач за первісним позовом письмово повідомив позивача за первісним позовом про намір розірвання договору, а позивач не заперечував проти такого розірвання та письмово повідомив відповідача про те, що даний договір є розірваним починаючи з 03.07.2020, судом встановлено, що дію спірного договору було припинено достроково починаючи з 03.07.2020 за згодою сторін.
При цьому відповідно до умов договору, в разі дострокового розірвання спірного договору, орендар зобов'язаний в 15-ти денний термін здати орендодавцеві приміщення в належному стані з усіма зробленими в них поліпшеннями. Якщо після закінчення терміну договору оренди, достроковому розірванні цього договору орендар не звільнив орендовані приміщення у встановленому цим договором порядку, або якщо орендар самовільно (незалежно від причин) залишив орендовані приміщення, то орендодавець має право обмежити доступ представників орендаря до приміщень, звільнити орендовані приміщення від майна орендаря, склавши відповідний опис (акт) залишеного майна, і передати зазначені приміщення в оренду третім особам. При цьому за будь-яке майно, залишене орендарем, його співробітниками і третіми особами в орендованому приміщенні, орендодавець ніякої відповідальності не несе.
Таким чином, відповідач за первісним позовом повинен був звільнити орендовані приміщення у строк до 18.07.2020 включно.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, майна орендаря на сьогоднішній день знаходиться на території позивача за первісним позовом.
Разом з тим, сторони в Договорі погодили, що всі поліпшення, зроблені орендарем за його рахунок, як з узгодження, так і без узгодження з орендодавцем, які стали невід'ємною частиною приміщення, переходять у власність орендодавця. Орендар зобов'язаний усунути шкоду, заподіяну з його вини орендодавцеві.
Відтак вбачається, що посилання відповідача за первісним позовом на перешкоджання з боку позивача за первісним позовом щодо вивозу майна відповідачем є безпідставними, оскільки відповідач за первісним позовом підписуючи Договір погодився, що майно відповідача, яке стало невід'ємною частиною приміщення, переходять у власність орендодавця після розірвання договору.
З листування сторін вбачається, що позивач відмовив відповідачу в дозволі демонтувати вікно та підвіконний отвір, оскільки це може призвести до пошкодження спірного приміщення. При цьому позивач зазначив що, допуск вивозу майна відповідача можливий за наявності належної документації у відповідності до закону.
Суд констатує, що до матеріалів справи відповідачем за первісним позовом не надано доказів на підтвердження оформлення належної документації зі сторони відповідача для вивозу його майна з території позивача.
Таким чином, суд не вбачає в діях позивача за первісним позовом порушення прав відповідача за первісним позовом, оскільки відповідач, підписуючи спірний договір, повинен був усвідомлювати наслідки розірвання договору, зокрема неможливість демонтажу його майна, яке стало невід'ємною частиною спірного приміщення.
Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Суд зазначає, що тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати, а посилання відповідача на його банкрутство не підтверджено жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Тим паче, що позивачем за первісним позовом у зв'язку з введенням карантинних заходів було зменшено розмір орендної плати за квітень - травень 2020 року.
При цьому, сторони в Договорі також погодили, що орендний платіж сплачується відповідачем по день фактичної здачі приміщення.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач за первісним позовом факт оренди приміщення до 03.07.2020 включно не спростовує, враховуючи факт фактичного незвільнення відповідачем за первісним позовом спірного приміщення станом на 31.08.2020, суд дійшов висновку, що заборгованість за відповідним договором у розмірі 78 088,00 грн. позивачем належним чином доведена, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмірі 715,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 511,78 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Суд констатує, що правові наслідки неповернення орендарем майна з оренди, визначені положеннями ст. 785 ЦК України, частиною 2 якої визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
Сторони у договорі №238-16/663-ВК від 24.10.2019 визначили, що за порушення строку оплати продукції постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорі строк оплати орендної плати, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору оренди.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, сторонами у договорі оренди №20-058 від 10.11.2019 було встановлено, що у разі несвоєчасного перерахування орендного платежу (авансового платежу) орендар сплачує орендодавцю штрафну пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", врахувавши визначений сторонами у договорі строк на оплату орендної плати відповідачем та 6-ти місячний строк нарахування пені встановлений статтею 232 ГК України, оскільки інше не встановлено договором, встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично невірно, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині частково, а саме у розмірі 3 555,09 грн.
Щодо зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що ним було здійснено придбання будівельних матеріалів та укладено договір підряду з особою, яка фактично виконувала роботи з демонтажу перегородки.
Відповідно до ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Перевіривши матеріали справи судом встановлено, що жодних доказів надання згоди відповідачем за зустрічним позовом позивачу за зустрічним позовом на поліпшення спірного приміщення. А сам відповідач за зустрічним позовом заперечує факт надання такої згоди.
При цьому, як уже було встановлено судом, сторони в Договорі погодили, що орендар зобов'язується за свій рахунок утримувати взяте в оренду приміщення, встановлене в приміщенні обладнання в належному технічному і санітарному стані, при необхідності проводити поточний ремонт, суворо дотримуватися санітарних норм і правил. Орендар не має права проводити без дозволу орендодавця капітальний ремонт, переобладнання чи перепланування приміщень, взятих в оренду. У разі проведення ремонту невіддільного від цілості майна, отриманого в оренду, його вартість враховується в орендному платежі або відшкодовується за погодженням сторін.
Таким чином судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом самостійно, без достатньої на те правової підстави (без дозволу орендодавця), було здійснено поліпшення спірного приміщення.
Разом з тим, в частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що позивач за зустрічним позовом самовільно здійснив поліпшення спірного приміщення, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем за первісним позовом, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 2 099,99 грн.
Водночас, беручи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні зустрічного позову, з врахуванням приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за подання зустрічного позову покладається на позивача за зустрічним позовом.
Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.
Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, представником позивача за первісним позовом до закінчення судових дебатів у справі надано заяву (вх.№25898 від 06.11.2020) про ухвалення додаткового рішення по суті позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене суд призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 18 листопада 2020 року об 11:00.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Первинний позов Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" до Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (61001, м. Харків, вул. Конєва, 21; код ЄДРПОУ: 0220285) заборгованість у сумі 82 870 (вісімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят) грн. 02 коп., з яких: основний борг у розмірі 78 088 (сімдесят вісім тисяч вісімдесят вісім) грн. 00 коп., пеня у розмірі 3 555 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 09 коп., 3% річних у розмірі 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 511 (п'ятсот одинадцять) грн. 78 коп. та суму судового збору у розмірі 2 099 (дві тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині відмовити.
У задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Пахомова Ігора Борисовича до Акціонерного товариства "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" про відшкодування вартості витрат на поліпшення орендованого приміщення - відмовити.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 18 листопада 2020 року об 11:00.
Сторонам протягом 5 днів надати суду докази понесених судових витрат.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "16" листопада 2020 р.
Суддя Т.О. Пономаренко