17.11.2020 Справа № 920/902/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/902/20 в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991)
про стягнення 88513,67 грн.,
представники сторін:
позивача (в режимі відеоконференції) - адвокат Поліщук В.О.,
відповідача - не з'явився
До господарського суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача 88513,67 грн. боргу за договором № 6299/1718-РО-29 від 19.10.2017 постачання природного газу, з яких: 68963,42 грн. основний борг, 6401,59 грн. пеня, 4519,05 грн. 3% річних, 8629,61 грн. інфляційні втрати, а також просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.09.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду на 15.10.2020.
Однак, 15.10.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.
Ухвалою суду від 30.10.2020 розгляд справи по суті призначено в судове засідання на 17.11.2020.
11.11.2020 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд при винесенні рішення у справі зменшити нараховану позивачем пеню на 50% до 3200,80 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч. 1 ст. 252 ГПК).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 ГПК).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до укладеного між акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник - позивач) та публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (споживач - відповідач) умов договору № 6299/1718-РО-29 від 19.10.2017 постачання природного газу, позивач зобов'язується поставити споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва електричної енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2017 року - квітень 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 91740,33 грн.
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1. договору, через що має заборгованість в сумі 68963 грн 42 коп.,
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі N 1-26/2011, сторони повинні фактично виконувати умови договору, а не ухилятись від виконання обов'язків з формальних причин.
Судом встановлено, що сторони уклали договір поставки. Позивач поставив товар, а відповідачем товар був прийнятий. Відповідачем зобов'язання по оплаті товару не виконано, а саме не сплачено 68963 грн 42 коп., чим порушено вищезазначені норми матеріального права.
Згідно зі ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За умовами п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.2. договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.
Згідно з п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 191 Закону України «Про теплопостачання»;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 6.4. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Факт передачі позивачем відповідачеві природного газу за вищевказаним договором повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основного боргу за переданий природний газ за договором № 6299/1718-РО-29 від 19.10.2017 в сумі 68963,42 грн підлягають задоволенню.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховані 3 % річних в загальній сумі 4519 грн. 05 коп. за жовтень 2017 року - квітень 2018 року, виходячи з суми заборгованості помісячно, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та інфляційні втрати за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року в сумі 8629,61 грн.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про їх правомірність та стягнення з відповідача на користь позивача 8629,61 грн. інфляційних втрат та 4519,05 грн. трьох відсотків річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 6401,59 грн. за жовтень 2017 року - квітень 2018 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у жовтні 2017 року - квітні 2018 року, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4519,05 грн., інфляційних втрат в сумі 8629,61 грн., пені в сумі 6401,59 грн.
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 50 %, враховуючи те, що АТ «Сумське НВО» є збитковим підприємством, позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання та обрахована позивачем пеня становить близько 10% від несвоєчасно невиконаного зобов'язання, що є неспіврозмірним.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст.. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Стягнення 50 % від заявленої у позові суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Також, суд враховує факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2017 -2018 роки.
Зменшення розміру пені на 50% суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми - до 3200,80 грн.
Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 68963,42 грн. основного боргу, 3200,80 грн. пені, 8629,61 грн. інфляційних втрат та 4519,05 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог з урахуванням розміру судового збору, який необхідно було сплатити позивачу при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991) на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 68963,42 грн. шістдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 42 копійки) основного боргу, 3200,80 грн. (три тисячі двісті гривень 80 копійок) пені, 8629,61 грн. (вісім тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень 61 копійка) інфляційних втрат, 4519,05 грн. (чотири тисячі п'ятсот дев'ятнадцять гривень 05 копійок) 3% річних, 2017,92 грн. (дві тисячі сімнадцять гривень 92 копійки) витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 17.11.2020.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суддя В.В. Яковенко