79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.11.2020 справа №914/1439/20
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕЙЛ УКРАЇНА»
про: стягнення 279607,84грн.,
Представники
позивача: Колтонюк Ю.В.;
відповідача: не з'явився,
17.06.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕЙЛ УКРАЇНА» про стягнення 279607,84грн.
Одночасно із позовною заявою до Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» подано заяву про забезпечення позову вих.№230/2-20 від 05.06.2020р. (вх.№1391/20 від 17.06.2020р.).
19.06.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» про забезпечення позову вих.№230/2-20 від 05.06.2020р. (вх.№1391/20 від 17.06.2020р.) відмовити повністю.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2020р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу з врахуванням положень пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині вищевказаної ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 19.06.2020р. у цій справі, 13.07.2020р. на поштову адресу суду та 16.07.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшли клопотання, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21713/20 та вх.№21763/20 відповідно.
17.07.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 12.08.2020р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 12.08.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 12.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 26.08.2020р.
Крім того, ухвалами від 14.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
У підготовче засідання 26.08.2020р. з'явився представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 26.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 16.09.2020р.
Крім того, ухвалою від 18.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, викликав позивача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
Враховуючи те, що відкладене на 16.09.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 07.10.2020р.
У підготовче засідання 07.10.2020р. з'явився представник позивача. При цьому, 07.10.2020р. позивачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№29093/20. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
07.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.10.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов'язковою.
20.10.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№30171/20.
У судове засідання 28.10.2020р. з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників забезпечили. При цьому, у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті представник відповідач подав відзив на позовну заяву у якому також викладено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов.
Протокольною ухвалою від 28.10.2020р. причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву суд визнав поважними, задовольнив клопотання про поновлення строку на подання відзиву. Водночас, суд звертає увагу, що у судовому засіданні з розгляду спору по суті представник позивача зазначив, що не має бажання скористатись правом для подачі відповіді на відзив.
У судовому засіданні 28.10.2020р. з розгляду спору по суті оголошено перерву до 02.11.2020р.
Після закінчення перерви, у судове засідання 02.11.2020р. з'явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.
Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Отже, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчилися 07.08.2020р.
Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).
Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими сторони обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Позиція позивача:
позивач з підстав порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленої продукції, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору поставки №194-КП від 15.03.2019р., просить суд стягнути з відповідача на його користь 279607,84грн. заборгованості, з яких: 249707,91грн. - основний борг, 22870,49грн. - пеня, 3283,83грн. - три проценти річних, 3745,61грн. - втрати від інфляції.
Позиція відповідача:
відповідач проти позову заперечив виключно в частині вимоги про стягнення пені, оскільки умовами укладеного між сторонами договору поставки такий вид відповідальності не було погоджено.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:
15.03.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІТЕЙЛ УКРАЇНА» (надалі по тексту - «Покупець», «відповідач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» (надалі по тексту - «Постачальник», «позивач») укладено договір поставки №194-КП (надалі по тексту - «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставляти, а Покупець приймати та оплачувати товар (надалі по тексту - «Товар»), на умовах цього Договору.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, позивачем, на виконання умов Договору, в період з 15.11.2019р. по 03.01.2020р. поставлено, а відповідачем прийнято Товар, загальною вартістю 250182,42грн., що підтверджується видатковими накладними, в тому числі, але не виключно, із відповідними актами розбіжностей, копії яких містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п.6.5. Договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.
Проте, як зазначає позивач, оплату поставленого з 15.11.2019р. по 03.01.2020р. Товару відповідачем здійснено частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 249707,91грн. Крім того, у зв'язку із допущеним відповідачем порушенням виконання зобов'язання щодо оплати вартості Товару, позивачем нараховано пеню, три проценти річних та інфляційні втрат.
Відповідно до гарантійного листа відповідача від 02.03.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи, останній зобов'язувався оплатити заборгованість перед позивачем впродовж 03.03.2020р.-17.04.2020р.
З метою досудового врегулювання спору, 30.04.2020р. позивачем сформовано претензію №194/2-20, яку, як зазначає останній, надіслано на адресу відповідача 05.05.2020р. Проте така претензія залишена відповідачем без задоволення
Водночас, позивач зазначає, що 04.06.2020р. на його електронну адресу від відповідача надійшов гарантійний лист, копія якого міститься в матеріалах справи, відповідно до змісту якого, останній визнав, що станом на 04.06.2020р. сума заборгованості перед позивачем становить 249707,91грн. та зобов'язався оплатити таку впродовж 05.06.2020р.- 20.11.2020р.
Разом з тим, жодних оплат 249707,91грн. суми боргу відповідачем не здійснено.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у вищевказаному розмірі.
Крім того, у зв'язку із допущеним відповідачем порушенням виконання зобов'язання щодо оплати вартості Товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 22870,49грн. пені, 3283,83грн. трьох процентів річних та 3745,61грн. інфляційних втрат.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з такого:
згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, 15.03.2019р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставляти, а Покупець приймати та оплачувати Товар на умовах цього Договору.
Згідно з п.11.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019р. У разі, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.
Доказів наявності письмових заяв сторін про розірвання Договору матеріали справи не містять, а отже, суд дійшов висновку, що дію такого було продовжено (пролонговано) до 18.10.2020р.
При цьому, докази визнання Договору (або окремих його положень) недійсними в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано.
Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов'язки.
Так, на виконання умов Договору, позивачем в період з 15.11.2019р. по 03.01.2020р. здійснено поставку відповідачу Товару, загальною вартістю 250182,42грн., що підтверджується видатковими накладними від 15.11.2019р., від 18.11.2019р., від 19.11.2019р., від 20.11.2019р., від 21.11.2019р., від 22.11.2019р., від 26.11.2019р., від 27.11.2019р., від 28.11.2019р., від 29.11.2019р., від 03.12.2019р., від 04.12.2019р., від 05.12.2019р., від 06.12.2019р., від 07.12.2019р., від 10.12.2019р., від 11.12.2019р., від 12.12.2019р., від 13.12.2019р., від 17.12.2019р., від 18.12.2019р., від 19.12.2019р., від 20.12.2019р., від 24.12.2019р., від 25.12.2019р., від 26.12.2019р., від 27.12.2019р., від 03.01.2020р., в тому числі, але не виключно, із відповідними актами розбіжностей, копії яких містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п.6.5. Договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.
Враховуючи наведене, строк для оплати вартості поставленого позивачем та прийнятого відповідачем Товару є таким, що настав.
Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, до моменту подання позову у цій справі відповідач сплатив 474,51грн. вартості поставленого позивачем в період з 15.11.2019р. по 03.01.2020р. Товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 249707,91грн.
Вказаний розмір боргу перед позивачем відповідачем визнано у гарантійному листі від 04.06.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи.
Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами Договору грошових зобов'язання з оплати поставленого Товару у розмірі 249707,91грн.
Разом з тим, як зазначають сторони, після пред'явлення позову у цій справі, відповідачем здійснено оплату вартості Товару у загальному розмірі 20000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №33693 від 05.06.2020р. на суму 10000,00грн. та №35072 від 12.06.2020р. на суму 10000,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.
Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого Товару, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата 20000,00грн. основного боргу, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 20000,00грн. основного боргу підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 229707,91грн. (249707,91-20000,00=229707,91) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення, оскільки доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого Товару сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.
Крім того, у зв'язку із допущеним відповідачем простроченням оплати вартості Товару, позивачем нараховано 3283,83грн. трьох процентів річних та 3745,61грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено вище, умовами Договору (п.6.5.) передбачено, що розрахунки за Товар здійснюються Покупцем впродовж 45 календарних днів з дня поставки товару.
Враховуючи викладене, а також допущені відповідачем прострочення оплати отриманого у відповідності до спірних видаткових накладних Товару, у позивача виникло право здійснити нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат
Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суд зазначає, що такі здійснено вірно, а відтак, позовні вимоги про стягнення 3283,83грн. трьох процентів річних та 3745,61грн. інфляційних втрат є такими, що підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем визначеного строку оплати вартості прийнятого Товару, позивач просить стягнути з відповідача 22870,49грн. пені.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
При цьому, суд звертає увагу, що умовами Договору такого виду відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, як сплата пені, не передбачено. Більше того, обов'язок та умови її сплати не визначено законом.
Наведене виключає можливості покладення на відповідача відповідальності у вигляді оплати пені
Відтак, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 22870,49грн. пені слід відмовити.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №5402 від 05.06.2020р. про сплату судового збору в розмірі 4194,12грн. за подання позовної заяви та платіжне доручення №5403 від 05.06.2020р. про сплату судового збору в розмірі 1051,00грн. за подання заяви про забезпечення позову.
Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем за подання до суду заяви про забезпечення позову судовий збір у розмірі 1051,00грн. слід залишити за позивачем, оскільки, 19.06.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив відмовити повністю у задоволенні такої заяви.
Щодо сплаченого за подання позову у цій справі судового збору, суд зазначає наступне:
1) відповідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, враховуючи імперативність положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» щодо повернення сплаченої суми судового збору виключно за клопотанням особи, яка його сплатила, беручи до уваги відсутність такого клопотання позивача станом на момент ухвалення цього рішення, правові підстави для вирішення питання про повернення 300,00грн. (4194,12 (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позову) - 3894,12 (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позову в частині позовних вимог, провадження щодо яких не підлягає закриттю) = 300,00) сплаченого позивачем судового збору за подання позову в частині вимог, провадження щодо стягнення яких підлягає закриттю, відсутні.
2) враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3238,22грн. (236737,35 (підлягає стягненню) / 259607,84 (заявлено до стягнення за виключенням суми, провадження щодо стягнення якої підлягає закриттю) * 3894,12 (судовий збір, що підлягав сплаті за подання цього позову в частині вимог, що не підлягають закриттю) = 3551,062439?3551,06). При цьому, 343,06грн. (3894,12 - 3551,06 = 343,06) судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 231, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 20000,00грн. основного боргу закрити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕЙЛ УКРАЇНА» (місцезнаходження: Україна, 81118, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Ставчани, вулиця Шевченка, будинок 9А; ідентифікаційний код: 36808029) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАБІЯКА» (місцезнаходження: Україна, 45623, Волинська обл., Луцький р-н, село Забороль, вулиця Володимирська, будинок 9В; ідентифікаційний код: 37300216) 229707,91грн. основного боргу, 3283,83грн. трьох процентів річних, 3745,61грн. втрат внаслідок інфляції, що в загальній сумі складає 236737,35грн., а також 3238,22грн. судового збору.
4. В решті позову відмовити
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Враховуючи перебування судді Король М.Р. на навчанні в період з 09.11.2020р. по 13.11.2020р., а також те, що 14.11.2020р. та 15.11.2020р. - вихідні дні, повний текст рішення складено 16.11.2020р.
Суддя М.Р. Король