79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
04.11.2020 справа №914/1667/20
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
до відповідача: Дочірнього підприємства «СОРЕНСЕН і ХААР» датської компанії «КОНСЕПТ ПАРТНЕРС»
про: стягнення 439839,89грн.,
Представники
позивача: Савко Н.В.;
відповідача: не з'явився,
08.07.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Дочірнього підприємства «СОРЕНСЕН і ХААР» датської компанії «КОНСЕПТ ПАРТНЕРС» про стягнення 439839,89грн.
13.07.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 12.08.2020р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.
Протокольними ухвалами від 12.08.2020р. та 02.09.2020р. підготовче засідання відкладено на 02.09.2020р. та 23.09.2020р. відповідно.
Крім того, ухвалами від 14.08.2020р. та 02.09.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчих засідань.
Водночас, у підготовчі засідання 12.08.2020р., 02.09.2020р. та 23.09.2020р. з'явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаних підготовчих засіданнях не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
23.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 21.10.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов'язковою.
У судове засідання 21.10.2020р. з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча був належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 21.10.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 04.11.2020р.
Крім того, ухвалами від 22.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.
У судове засідання 04.11.2020р. з розгляду спору по суті з'явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
При цьому, з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв'язку на адреси їх місцезнаходження.
Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв'язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.
Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.
Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Отже, процесуальні строки (в тому числі і для подання відзиву на позовну заяву), які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в тому числі і строк для подання відзиву на позов, закінчилися 07.08.2020р.
Відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.
Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).
Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.07.2020р., з врахуванням продовження такого у зв'язку із запровадженням карантинних заходів на території України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.
Позиція позивача:
позивач з підстав невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати, що виникло на підставі укладеного 31.07.2014р. між сторонами договору оренди нерухомого державного майна №102, просить суд стягнути з відповідача на його користь основну суму боргу, що становить 389502,07грн.
Крім того, у зв'язку із допущеним відповідачем простроченням виконання вищевказаного зобов'язання, позивачем нараховано 11387,61грн. пені та 38950,21грн. штрафу.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:
06.03.2019р. Фонд державного майна України наказом №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворив регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.
Згідно з п. 2 даного наказу регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України №459 від 15.05.2019р., днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.2019р.
Згідно відомостей, що містяться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 15.05.2019р. зареєстровано юридичну особу - орган державної влади: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січових Стрільців , будинок 3; ідентифікаційний код 42899921).
31.07.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником майна, прав та обов'язків якого, враховуючи зазначене вище, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі по тексту - «Орендодавець», «позивач») та Дочірнім підприємством «СОРЕНСЕН і ХААР» датської компанії «КОНСЕПТ ПАРТНЕРС» (надалі по тексту - «Орендар», «відповідач») укладено договір оренди нерухомого державного майна №102 (надалі по тексту - «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 1733,54 кв.м (1630,42 кв.м на першому та 103,12 кв.м на другому поверхах) столярного цеху за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 134 (надалі по тексту - «Майно»), що перебуває на балансі ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» (надалі по тексту - «Балансоутримувач»). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.04.2014 року і становить за незалежною оцінкою 2115200,00грн. без ПДВ.
Так, на виконання умов Договору, 31.07.2014р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом №102 приймання-передачі нерухомого державного майна, загальною площею 1733,54 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 134.
Згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - «Методика») і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2014 року 27719,17грн. Орендна плата за перший повний місяць оренди - липень 2014 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди червень 2014 року на індекс інфляції за липень 2014 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).
Відповідно до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
У разі користуванням Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4. Договору).
У пункті 3.6. Договору сторонами погоджено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача - 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080300); 30% на рахунок Балансоутримувача.
Згідно з п.5.3. Договору, Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди).
Проте, як зазначає позивач, зобов'язання щодо сплати орендної плати відповідач виконав частково, здійснивши 30.01.2019р. оплату у розмірі 30000,00грн. та 07.05.2020р. оплату у розмірі 33743,07грн.
Враховуючи викладене, у відповідача виник борг, стягнення, зокрема, якого є предметом спору у цій справі.
Крім того, у зв'язку із допущеним відповідачем простроченням зобов'язань щодо сплати орендної плати, позивачем нараховано позивачем нараховано 11387,61грн. пені та 38950,21грн. штрафу.
24.04.2020р., з метою досудового врегулювання спору, як зазначає позивач, ним на адресу відповідача надіслано претензію №11-11-02183 від 23.04.2020р. про сплату заборгованості. Однак така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 389502,07грн. основного боргу, 11387,61грн. пені та 38950,21грн. штрафу.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, позов слід задовольнити частково виходячи з такого:
згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
Як встановлено судом, 31.07.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником майна, прав та обов'язків якого є позивач у цій справі, як Орендодавцем, та відповідачем у цій справі, як Орендарем, укладено Договір, згідно з п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Майно.
Відповідно до п.10.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 31.07.2014р. по 29.07.2017р. включно.
У пункті 10.4. Договору сторонами погоджено можливість продовження строку дії Договору, зокрема, у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди, щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб.
Суд зазначає, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, ч.2 ст.291 ГК України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і впродовж місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Аналогічну правову позицію щодо пролонгації договору оренди викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.06.2020р. у справі №904/7826/17, від 09.07.2019р. у справі №906/745/18, від 28.05.2019р. у справі №911/2980/17, від 04.09.2018р. у справі №925/1223/17).
При цьому суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено форми заперечення орендодавця проти продовження строку договору оренди, отже розглядаючи відповідні спори суди мають надавати оцінку доводам і доказам, наданим учасниками для обґрунтування вимог та заперечень щодо застосування наведеної норми. Визначальним у даному випадку є волевиявлення сторін, спрямоване на припинення договору оренди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 03.07.2018р. у справі №906/496/17 та від 12.03.2019р. у справі №911/536/18, від 23.04.2019р. у справі №916/251/18.
Окрім того, суд зазначає, що відсутність в Договорі положень щодо автоматичної пролонгації Договору за умови відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору чи зміну його умов не виключає пролонгації договору в силу закону, так як приписи статті 764 ЦК України є імперативними і не суперечать закріпленому у статтях 6, 627 ЦК України принципу свободи договору. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2019р. у справі №910/6590/18.
З підстав наведеного судом встановлено, що Договір продовжив свою дію (пролонгований) на тих самих умовах і на той же строк, на який його було укладено в порядку статті 764 ЦК України на 2 роки 364 дні, а саме з 30.07.2017р. по 27.07.2020р. включно, у зв'язку із відсутністю заперечень сторін щодо його припинення протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.
Враховуючи викладене, на підставі Договору у сторін виникли відповідні права та обов'язку.
Так, на виконання умов Договору, 31.07.2014р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом №102 приймання-передачі нерухомого державного майна, загальною площею 1733,54 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 134.
Згідно з п.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до положень ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - «Методика») і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2014 року 27719,17грн. Орендна плата за перший (повний місяць оренди - липень 2014 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди червень 2014 року на індекс інфляції за липень 2014 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).
Відповідно до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
У разі користуванням Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4. Договору).
Так, у стовпці «Розмір орендної плати» долученому до позовної заяви розрахунку заборгованості, позивачем, шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, визначено розміри орендної плати за користування Майном.
Перевіривши вищевказані розрахунки орендної плати, суд зазначає, що такі здійснено позивачем вірно. Так розмір орендної плати за листопад 2019р. із врахуванням індексації такої становить 63743,05грн, за грудень 2019р. - 63615,57грн. без ПДВ, за січень 2020р. - 63742,80грн. без ПДВ, за лютий 2020р. - 63551,57грн. без ПДВ, за березень 2020р. - 64059,98грн. без ПДВ, за квітень 2020р. - 64572,46грн. без ПДВ, за травень 2020р. - 64766,18грн. без ПДВ.
Отже загальна сума орендної плати за користування Майном в період з листопада 2019р. по травень 2020р. становила 448051,61грн.
Згідно з п.5.3. Договору, Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди).
У пункті 3.6. Договору сторонами погоджено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача - 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080300); 30% на рахунок Балансоутримувача.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У ч.1 ст.255 ЦК України вказано, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Отже, враховуючи умови п.3.6. Договору, за поточний місяць користування Майном відповідач зобов'язаний був здійснити оплату орендної плати не пізніше 10 числа наступного за поточним місяця.
Проте, як зазначає позивач, відповідач передбачені Договором зобов'язання щодо сплати орендної плати за період з листопада 2019р. по травень 2020р. виконав частково, сплативши в загальному розмірі 63743,07грн., з яких 30000,00грн. - 30.01.2019р., 33743,07грн. - 07.05.2020р.
Враховуючи наведене, у відповідача виник борг у розмірі 384308,54грн. (448051,61-63743,07=384308,54). При цьому, обчислення суми основного боргу зі сплати орендної плати за заявлений позивачем період, здійснено судом за наступною формулою: Сі - О = Б, де «Сі» - це сума орендної плати за заявлений позивачем період, щомісячний розмір якої визначено шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; «О» - сума здійснених відповідачем оплат; «Б» - сума основного боргу.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 389502,07грн. основної суми боргу.
Вищевказана заявлена позивачем сума (389502,07грн.) включає в себе суму основного боргу зі слати орендної плати (384308,54грн.), розмір якої, як зазначено вище, визначено з врахуванням інфляційного збільшення, а також суму інфляційних втрат (5193,53грн.) у зв'язку із простроченням сплати такої орендної плати.
Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат позивачем не заявлено.
Більше того, заявлена до стягнення сума основного боргу зі сплати орендної плати, визначена як сума орендних плат з урахуванням індексу інфляції, а отже, при визначенні такої вже враховано втрати орендодавця від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, а також те, що доказів сплати відповідачем вищевказаної суми боргу (384308,54грн.), станом на момент ухвалення цього рішення, сторонами не подано та в матеріалах справи відсутні, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу у розмірі 389502,07грн. підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 384308,54грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем визначеного строку оплати орендної плати, позивачем за період з 01.03.2020р. по 31.05.2020р. нараховано 11387,61грн. пені.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.3.7. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені, суд встановив, що такий здійснено невірно з огляду на наступне:
так, з врахуванням здійснених відповідачем платежів, а саме 30.01.2019р. у розмірі 30000,00грн., в якості оплати орендної плати за січень 2020р. та 07.05.2020р. у розмірі 33743,07грн. в якості оплати орендної плати за квітень 2020р., судом встановлено наступні допущені відповідачем періоди прострочення оплати орендної плати:
Орендна плата заРозмір орендної плати (грн. без ПДВ)Останній день встановленого Договором строку для оплати орендної платиПерший день періоду існування боргуОстанній день періоду існування боргуСума боргу (грн. без ПДВ)
листопад 2019р.63743,0510.12.201911.12.2019докази погашення боргу відсутні63743,05
грудень 2019р.63615,5710.01.202011.01.2020докази погашення боргу відсутні63615,57
січень 2020р.63742,8010.02.202011.02.2020докази погашення боргу відсутні33742,80 (враховуючи здійснену 30.01.2019р. оплату у розмірі 30000,00грн.)
лютий 2020р.63551,5710.03.202011.03.2020докази погашення боргу відсутні63551,57
березень 2020р.64059,9810.04.202011.04.2020докази погашення боргу відсутні64059,98
квітень 2020р.64572,4612.05.2020 (враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України, а також те, що з 09.05.2020р. по 11.05.2020р. - вихідні дні)13.05.2020докази погашення боргу відсутні64572,46
травень 2020р.64766,1810.06.202011.06.2020докази погашення боргу відсутні30829,39 (враховуючи здійснену 07.05.2020р. оплату у розмірі 33743,07грн.)
Враховуючи викладене, в межах заявленого позивачем періоду, а саме з 01.03.2020р. по 31.05.2020р., судом здійснено перерахунок суми пені:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
63743,0501.03.2020 - 12.03.20201211,0000 %0,060 %459,79
63743,0513.03.2020 - 23.04.20204210,0000 %0,055 %1462,96
63743,0524.04.2020 - 31.05.2020388,0000 %0,044 %1058,90
63615,5701.03.2020 - 12.03.20201211,0000 %0,060 %458,87
63615,5713.03.2020 - 23.04.20204210,0000 %0,055 %1460,03
63615,5724.04.2020 - 31.05.2020388,0000 %0,044 %1056,78
33742,8001.03.2020 - 12.03.20201211,0000 %0,060 %243,39
33742,8013.03.2020 - 23.04.20204210,0000 %0,055 %774,42
33742,8024.04.2020 - 31.05.2020388,0000 %0,044 %560,54
63551,5711.03.2020 - 12.03.2020211,0000 %0,060 %76,40
63551,5713.03.2020 - 23.04.20204210,0000 %0,055 %1458,56
63551,5724.04.2020 - 31.05.2020388,0000 %0,044 %1055,72
64059,9811.04.2020 - 23.04.20201310,0000 %0,055 %455,07
64059,9824.04.2020 - 31.05.2020388,0000 %0,044 %1064,17
30829,3913.05.2020 - 31.05.2020198,0000 %0,044 %256,07
Таким чином загальна сума пені, в межах заявленого позивачем періоду, становить 11901,67грн. (459,79 + 1462,96 + 1058,90 + 458,87 + 1460,03 + 1056,78 + 243,39 + 774,42 + 560,54 + 76,40 + 1458,56 + 1055,72 + 455,07 + 1064,17 + 256,07 = 11901,67).
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст.237 ГПК України, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 11387,61грн.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем визначеного строку оплати орендної плати, позивачем нараховано 38950,21грн. штрафу.
Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Так, відповідно до п.3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Враховуючи вищезазначені періоди та суми допущеного відповідачем прострочення сплати орендної плати, а також враховуючи те, що борг зі сплати орендної плати за березень 2020р. виник 10.04.2020р., за квітень 2020р. - 13.05.2020р., за травень 2020р. - 10.06.2020р., станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом (08.07.2020р.), прострочення строком більш ніж три місяці відповідачем допущено зі сплати орендної плати за листопад 2019р. - лютий 2020р.
Беручи до уваги викладене, судом здійснено перерахунок штрафу: 22465,30грн. ((63743,05 + 63615,57 + 33742,80 + 63551,57) * 10% = 22465,299 ? 22465,30).
Отже, позовні вимоги про стягнення 38950,21грн. штрафу, підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 22465,30грн.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №621 від 23.06.2020р. про сплату судового збору в розмірі 6598,00грн.
Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, Згідно з ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, розмір якого становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 1 січня 2020 року прожитковий мінімум на працездатних осіб встановлено в розмірі 2102 гривні.
Враховуючи наведене, за подання до суду цього позову у цій справі, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 6597,60грн. (439839,89 (ціна позову) / 100 * 1,5 = 6597,60).
З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 6430,59грн. судового збору.
Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).
Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судовий збір», за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 6597,60грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 0,40грн. (6598,00 - 6597,60 = 0,40), проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України «Про судовий збір», клопотання, питання про повернення 0,40грн. судового збору судом не вирішується.
Отже, враховуючи викладене, в тому числі, наявність підстав для частково задоволення позову, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 6272,42рн. (418161,45 (підлягає стягненню) / 439839,89 (заявлено до стягнення) * 6597,60 (судовий збір, що підлягав сплаті за подання цього позову) = 6272,423319 ? 6272,42). При цьому, 325,18грн. (6597,60 - 6272,42 = 325,18) судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «СОРЕНСЕН і ХААР» датської компанії «КОНСЕПТ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка, будинок 134; ідентифікаційний код: 30583064) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (місцезнаходження: Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січових Стрільців , будинок 3; ідентифікаційний код: 42899921) основну суму боргу в розмірі 384308,54грн., пеню в розмірі 11387,61грн., штраф у розмірі 22465,30грн., а також 6272,42грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Враховуючи перебування судді Король М.Р. на навчанні в період з 09.11.2020р. по 13.11.2020р., а також те, що 14.11.2020р. та 15.11.2020р. - вихідні дні, повний текст рішення складено 16.11.2020р.
Суддя М.Р. Король