ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2020Справа № 910/13933/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 )
до Державної фіскальної служби України
про стягнення фактично понесених витрат на лікування у розмірі 7 091,26 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення з Державної фіскальної служби України фактично понесених витрат на лікування у розмірі 7 091,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань згідно Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 18.10.1999р № 1923, в частині здійснення розрахунків за лікування військовослужбовців відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 року позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13933/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
05.10.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що згідно Порядку № 1923 надання медичної допомоги провадиться виключно за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення такої особи, в той же час, такі направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги особам, на яких вказує позивач, відсутні. Відповідач також зазначає, що з наданих позивачем описів вкладень у цінні листи неможливо встановити, які саме акти виконаних робіт (оплата послуг з лікування та з лікувального харчування), рахунки-фактури, супровідні листи та договори надсилались відповідачу. Відповідач зазначає, що надані акти виконаних робіт не містять дати складання, а також будь-яких реквізитів та підписів зі сторони ДФС. Також відповідач зазначає, що надані позивачем рахунки-фактури складені з порушенням вимог пункту 6 Порядку № 1923. Крім того позивач зазначає, що між сторонами не було укладеного жодного договору про надання медичної допомоги.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військовий мобільний госпіталь (військова частина НОМЕР_2 ) зазначає, що є складовою частиною Збройних сил України, підпорядковується Міністерству оборони України, та перебуває на утриманні Державного бюджету України, повністю фінансується за рахунок Державного бюджету України, зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Збройних силах України і здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України.
За твердженнями позивача, протягом 2020 року на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 , що є відокремленим підрозділом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) знаходилися військовослужбовці Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач).
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» - витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям, у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
Як стверджує позивач, з метою відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям, позивачем було направлено на адресу відповідача наступні вимоги:
- № 186/644 від 07.07.2020 з актами виконаних робіт №240, №241 та рахунки-фактури №240 від 07.07.2020 на суму 576,61 грн. та № 241 від 07.07.2020 на суму 936,80 грн.;
- № 186/406 від 30.04.2020 з актами виконаних робіт №177, №178 та рахунки-фактури № 177 від 30.04.2020 на суму 2 501,28 грн. та № 178 від 30.04.2020 на суму 679,19 грн.;
- № 186/511 від 29.05.2020 з актами виконаних робіт №214, № 215 та рахунки-фактури № 214 від 29.05.2020 на суму 241,01 грн. та № 215 від 29.05.2020 на суму 356,02 грн.;
- № 186/721 від 05.08.2020 з актами виконаних робіт № 275, № 276 та рахунки-фактури № 275 від 05.08.2020 на суму 1 548,64 грн. та № 276 від 05.08.2020 на суму 251,71 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що жодної відповіді на означені претензії відповідач не надав, оплату медичної допомоги не здійснив, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись з позовом до суду.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що згідно Порядку № 1923 надання медичної допомоги провадиться виключно за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення такої особи, в той же час, такі направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги особам, на яких вказує позивач, відсутні. Відповідач також зазначає, що з наданих позивачем описів вкладень у цінні листи неможливо встановити, які саме акти виконаних робіт (оплата послуг з лікування та з лікувального харчування), рахунки-фактури, супровідні листи та договори надсилались відповідачу. Відповідач зазначає, що надані акти виконаних робіт не містять дати складання, а також будь-яких реквізитів та підписів зі сторони ДФС. Також відповідач зазначає, що надані позивачем рахунки-фактури складені з порушенням вимог пункту 6 Порядку № 1923. Крім того позивач зазначає, що між сторонами не було укладеного жодного договору про надання медичної допомоги.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 затверджено Порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями (далі - Порядок).
Означений Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ.
Відповідно до пункту 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Таким чином, згідно Порядку надання медичної допомоги провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення посадової особи.
Дослідивши зміст поданих позивачем документів, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги особам, на яких вказує позивач, та які, за твердженням позивача, є військовослужбовцями відповідача.
Суд також зазначає, що жодних медичних карток стаціонарних хворих з яких можливо було б встановити достовірність того, що особи, про які зазначає позивач є військовослужбовцем відповідача, матеріали справи не містять.
В свою чергу, пунктом 6 Порядку визначено, що надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Згідно пункту 7 Порядку відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.
Однак, подані позивачем до суду акти виконаних робіт без підпису з боку відповідача, як замовника послуг, не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт надання медичної допомоги позивачем військовослужбовцям відповідача, оскільки з наявних у матеріалах справи описів вкладення у цінні листи неможливо встановити які саме акти та рахунки надсилались на адресу відповідача.
З наданих описів вкладення у цінні листи також неможливо встановити які рахунки-фактури направлялись відповідачу.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, у відповідності до Порядку, в підтвердження надання саме військовослужбовцям відповідача відповідних медичних послуг.
Посилання позивача на те, що до спірних відносин має застосовуватись ст. 525 та ст. 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом - судом не враховуються з огляду на те, що факт наявності договірних правовідносин між позивачем та відповідачем не знайшов свого підтвердження при оцінці доказів судом, як і факт направлення військовослужбовців на лікування до позивача відповідачем у відповідності до Порядку.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 17.11.2020
Суддя О.А. Грєхова