ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.11.2020Справа № 910/10881/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825)
до Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва" (01133, м. Київ, бул. Лесі України, буд. 26; ідентифікаційний код 38488780)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Розенберг Вадим Геннадійович ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 19 481, 62 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву з позовом до Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Розенберг Вадим Геннадійович, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача до Державного бюджету України на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/ОР від 01.08.2016 заборгованість в загальному розмірі 19 481, 62 грн, яка складається із основного боргу - 18 491, 81 грн, пені - 764, 70 грн та інфляційних втрат - 225, 11 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк для з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду додатків до позовної заяви, а саме копію договору оренди від 01.11.2016 № 1/П15-ОР з додатками; копію листа РВ ФДМУ по м. Києву від 22.06.2020 № 30-05/5092; копію Наказу від 24.02.2020 № 39-Р та розрахунок заборгованості з орендної плати до державного бюджету від 26.06.2020; копію листа РВ ФДМУ по м. Києві від 15.11.2019 № 30-06/9390 та копію акту обстеження від 15.10.2019 у випадку якщо останні стосуються позовної заяви.
17.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи поштового повідомлення № 0105475115330 ухвала суду від 07.09.2020 була отримана представником відповідача 16.09.2020, однак станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв'язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.
Крім того, суд зазначає, що станом на час винесення рішення, відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.
Так, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/10881/20 та те, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
01.08.2016 між Державним підприємством "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва" (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Розенбергом Вадимом Геннадійовичем (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1-ОР за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (нежитлове приміщення) кімната 610 площею 51,9 кв.м, яка розміщена за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки буд. 26, на шостому поверсі, що перебуває на балансі Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва", вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2016 і становить 943 000, 00 грн.
Відповідно до п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою - під проведення виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (п. 2.1. договору).
Згідно п. 3.1. договору орендна плата становить 7 858, 33 грн на місяць, крім того ПДВ 1 571, 67 грн, всього 9 430, 00 грн.
В пункті 3.2. договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендодавцю у розмірі 100% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016".
За умовами п. 3.3. договору орендодавець на суму 30% перераховує до Державного бюджету самостійно.
Згідно пункту 185.1. статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що послуги за договором оренди, є об'єктом оподаткування податку на додану вартість. Відповідно до п. 181.1. статті 181 розділу 5 на суму орендної плати нараховується ПДВ. Зважаючи на те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву не є платником ПДВ, то орендар повинен перераховувати 100% ПДВ, нараховану на суму орендної плати, на поточний рахунок Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва", як Балансоутримувача орендованого майна, орендованого майна, разом із часткою оренди плати.
Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що дії з 01 серпня 2016 до 30 червня 2019 включно у відповідності до експертної оцінки, проведеної згідно вимог "Положення про конкурсний відбір суб'єктів оціночної діяльності" затвердженого Наказом ФДМ України № 2075 від 31.12.2015 (п. 10.1. договору).
Пунктом 10.4. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Таким чином, суд зазначає, що договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду позивач вказує, що відповідачем не виконані зобов'язання по своєчасній сплаті орендної плати (з грудня 2019 по травень 2020), внаслідок чого станом на 26.06.2020 заборгованість з орендної плати за договором оренди № 1-ОР від 01.08.2016 становить - 19 481,62 грн, яка складається із основного боргу - 18 491, 81 грн, пені - 764, 70 грн та інфляційних втрат - 225, 11 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом № 30-05/5092 від 22.06.2020, у якому просив останнього сплатити заборгованість за спірним договором. Втім, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідачем не сплачена.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1-ОР від 01.08.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданих позивачем розрахунків, відповідач у визначений договором строк орендні платежі, в частині сплати орендної плати до бюджету у розмірі відповідно до пропорцій розподілу зазначених у п. 3.3 договору, за користування державним нерухомими майном не здійснив, у зв'язку з чим станом на момент розгляду спору за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем по орендній платі за період з грудня 2019 по травень 2020 в розмірі 18 491, 81 грн.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, а матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем орендних платежів у строки, встановлені договором, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість у вищевказаній сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 225, 11 грн та пеню в розмірі 764, 70 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується інфляційних нарахувань, то суд зазначає наступне, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат, та встановлено, що при їх нарахуванні позивачем було допущено помилки.
Зокрема, нарахування інфляційних втрат, в порушення наведеного вище позивачем здійснено не за повні місяці.
Так, суд здійснивши розрахунок інфляційних втрат за повні місяці, дійшов висновку, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 151, 46 грн, відтак, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Заявлені позивачем вимоги про стягнення пені в розмірі 764, 70 грн за спірним договором задоволенню не підлягають, оскільки умовами цього договору не передбачено забезпечення виконання зобов'язання відповідача з перерахунку в дохід Держаного бюджету України орендної плати, пенею.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва" (01133, м. Київ, бул. Лесі України, буд. 26; ідентифікаційний код 38488780) у дохід Державного бюджету України (одержувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р 31117094026011, МФО 899998, КЕКД 22080300) заборгованість в розмірі 18 491 (вісімнадцять тисяч чотириста дев'яносто одна) грн 81 коп., інфляційні втрати в розмірі 151 (сто п'ятдесят один) грн 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2011 (дві тисячі одинадцять) грн 54 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 09.11.2020.
Суддя Д.О. Баранов