номер провадження справи 18/92/20
03.11.2020 справа № 908/1577/20
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800)
до відповідача фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 285392,39 грн.
Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Розглядаються позовні вимоги про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.10.2012 в розмірі 285392,39 грн., з яких: 32163,72 грн. заборгованості за кредитом, 91841,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 161386,97 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (з урахуванням прийнятою судом заяви позивача про зміну підстави позову).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2020 справу № 908/1577/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 30.06.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/1577/20, присвоєно справі номер провадження 18/92/20, підготовче засідання призначено на 29.07.2020; ухвалою від 22.07.2020 у зв'язку з перебуванням судді Левкут В.В. з 27.07.2020 по 31.07.2020 у відпустці підготовче засідання призначено на 11.08.2020; ухвалою від 11.08.2020 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 01.10.2020; ухвалою від 01.10.2020 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 03.11.2020.
В судовому засіданні 03.11.2020 прийнято рішення.
В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) позивач зазначав, що відповідач шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 03.10.2012 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг (Умов), тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет. Відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта у розмірі 12300,00 грн., який в подальшому змінювався. Всупереч умовам договору та чинного законодавства, зобов'язання по погашенню заборгованості відповідачем належним чином не виконувалися, станом на 28.05.2020 заборгованість за кредитом складає 32163,72 грн. Посилаючись на ст.ст. 212, 610, 634, 651 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача, крім заборгованості за кредитом, 91841,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 161386,97 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Представник позивача у судове засідання 03.11.2020 не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, вимоги суду не виконав.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 30.06.2020 у справі № 908/1577/20 відповідачу запропоновано подати відзив у строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 22.07.2020. Ухвалою від 11.08.2020 відповідачу продовжено строк надання відзиву до 14.09.2020. Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. <…>
Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Прийми Олександра Григоровича є: АДРЕСА_1 , що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві. Підприємницька діяльність припинена 07.04.2016.
Ухвали Господарського суду Запорізької області направлені відповідачу за адресою: 69120, м. Запоріжжя, вул. Вороніна, буд. 13, кв. 4, повернулись на адресу суду із довідкою пошти: "за закінченням терміну зберігання".
Судом зроблено запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради ухвалою від 30.06.2020 у справі № 908/177/20 щодо надання інформації про місце проживання (реєстрації) відповідача.
Листом від 07.07.2020 № 01-12/01/1742 Департамент повідомив суд, що за його відомостями ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.10.1997 по 27.03.2015, знятий з реєстрації на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.02.2015 у справі № 336/9605/14-ц.
Згідно п. 10 ст. 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Подальші повідомлення про розгляд справи № 908/1577/20 та виклик відповідача у судові засідання здійснювалось шляхом розміщення ухвал суду та оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання якої невідоме, на офіційному веб-сайті Господарського суду Запорізької області.
Отже, судом вжиті необхідні заходи для повідомлення сторін, у т.ч. відповідача про відкриття провадження у даній справі та її розгляд.
При цьому судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень" http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.
Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 31.12.2020) та наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи, суд вирішив за доцільне з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд дійшов висновку про прийняття рішення у справі у судовому засіданні 03.11.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників позивача та відповідача.
Розглянувши матеріали справи, суд
Фізичною особою-підприємцем Примою Олександром Григоровичем (відповідач у справі) 03.10.2012 подано ПАТ КБ "Приватбанк" (позивач у справі) заяву про відкриття поточного рахунку із зразками підписів і відбитка печатки (надалі - Заява). Банком відкрито відповідачу поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно заяви відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування №б/н від 03.10.2012 (далі - договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
За умовами договору відповідачу встановлюється кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Відповідно до п. 3.18.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.
За змістом п. 3.5.136 Умов банк надає послугу гарантованих платежів за господарськими договорами, які укладаються між клієнтами банку, Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами.
Згідно із п. 3.5.137 Умов у разі необхідності отримання послуги, платник за допомогою системи дистанційного обслуговування шляхом заповнення всіх необхідних реквізитів, створює заявку (платіжне доручення) за формою розміщеної в Приват24. Заявка містить в собі реквізити платежу за господарським договором і доручення платника на здійснення банком списання грошових коштів в дату виконання платежу.
Після отримання банком за допомогою системи дистанційного обслуговування заявки, банк розглядає її на предмет надання або відмови в наданні послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (п. 3.5.138 Умов).
Пунктом 3.5.139.2 Умов передбачено, що якщо надання послуги здійснюється за рахунок кредитних коштів, банк надає платникові кредит в розмірі, передбаченому в заявці (в межах встановленого ліміту) шляхом зарахування їх на рахунок покриття одержувача грошових коштів. Порядок надання банком кредиту та порядок його погашеним платником здійснюється згідно з розділом 3.30 Умов.
Розділ 3.31 Умов регулює умови і правила надання кредиту за послугою «гарантовані платежі».
Відповідно до п. 3.31.1 Умов банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом та на цілі, зазначені в заяві, якою клієнт приєднується до цих Умов, в обмін на зобов'язання клієнта щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Відновлювана кредитна лінія надається банком для виконання клієнтом платежів за платіжними дорученнями з датою виконання у майбутньому за господарськими договорами, шляхом перерахування Банком кредитних коштів на рахунки покриття одержувачів грошей за господарськими договорами, з подальшим перерахуванням у дату виконання на поточний рахунок одержувачів, рахунки яких відкриті у банку.
Пунктом 3.31.2. Умов визначено, що термін повернення кредиту зазначений у заяві (платіжному дорученні). Згідно із ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цих умов, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту письмове повідомлення із зазначенням дати повернення кредиту. У випадку непогашення клієнтом заборгованості за цими умовами у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є дата, зазначена є заяві (платіжному доручені).
Під датою виконання платежу сторони узгодили дату зарахування кредитних коштів на поточний рахунок одержувача, вказаного в платіжному доручені клієнта. Погашеним заборгованості можуть проводитися банком у порядку договірного списання коштів з поточного рахунку клієнта (в тому числі за рахунок «кредитного ліміту на поточний рахунок», відносини за якими регламентовано розділом 3.18 цих умов) або за рахунок кредиту із сплатою процентів у розмірі 28% на суму, зазначену в платіжному доручені позичальника, заборгованість за яким клієнт погашає у термін до 30 днів з дати виконання платежу. У випадку непогашення заборгованості клієнтом за таким кредитом у цей термін, на 31-й день - заборгованість за кредитом стає простроченою. При цьому за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 56% річних за кожен день прострочення платежу.
Зазначений у цьому пункті термін може бути змінений згідно з п.п. 3.31.7.2, 2.3.2, 2.4.1 цього договору.
Усі істотні умови кредитування наведені у заяві (платіжному доручені).
Відповідно до п. 3.31.5.2. Умов банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі виставлених клієнтом платіжних доручень з датою виконання у майбутньому, на цілі, відмінні від сплати страхових та/або інших платежів, у межах суми, обумовленої в заяві, а також за умови виконання клієнтом зобов'язань, передбачених пунктами 3.31.6.1, 3.31.6.12 цього договору.
Зобов'язання, з видачі кредиту або його частини згідно з умовами цього договору виникають у банка зі дня надання клієнтом платіжних доручень з датою виконання у майбутньому у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 3.31.8.2. та з урахуванням п. 3.31.1 цього договору.
На підставі поданих до банку заявок на гарантований платіж (платіжних доручень), які надані банку через систему інтернет-банкінгу Прнват24 та підписані позичальником із використанням електронного цифрового підпису, банк здійснив кредитування відповідача шляхом проведених відповідних платежів за рахунок кредитних коштів у межах встановлених для відповідача лімітів.
За поясненнями позивача, предметом заявлених позовних вимог у даній справі є заборгованість відповідача, яка виникла перед банком за наступними заявками Позичальника на гарантовані платежі (доручення на договірне списання) у період з 12.12.2013 по 28.05.2020 на загальну суму 85470,00 грн.:
- № 44 від 12.12.2013 на суму 15320,00 грн. з датою її виконання 17.12.2013;
- № 45 від 12.12.2013 на суму 20560,00 грн. з датою її виконання 17.12.2013;
- № 47 від 18.12.2013 на суму 13450,00 грн. з датою п виконання 23.12.2013;
- № 48 від 24.12.2013 на суму 12630,00 грн. з датою її виконання 30.12.2013;
- № 53 від 25.12.2013 на суму 5520,00 грн. з датою її виконання 30.12.2013;
- № 56 від 17.01.2014 на суму 9350,00 грн. з датою її виконання 22.01.2014;
- № 57 від 17.01.2014 на суму 8640,00 грн. з датою її виконання 22.01.2014.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених права та інтересів.
За доводами позивача, станом на 28.05.2020 заборгованість відповідача склала: 32163,72 грн. заборгованості за кредитом, 91841,70 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом 161386,97 грн. заборгованості з пені, нарахованої згідно п. 3.31.10.1 Умов.
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.06.2020 Приймою Олександром Григоровичем 07.04.2016 припинена господарська діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону і договору, є договір.
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Приписами статей 626 та 627 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчить довідка ПАТ КБ "Приватбанк" № 31014ZPJKS0НВ від 02.06.2020 з 14.10.2013 відповідачу встановлений кредитний ліміт в розмірі 12300,00 грн., з 16.10.2013 - 35900,00 грн., з 24.10.2013 - 34200,00 грн., з 14.11.2013 - 37000,00 грн., з 27.11.2013 - 22017,13 грн., з 12.12.2013 - 50000,00 грн., з 24.12.2013 - 61960,00 грн., з 25.12.2013 - 67480,00 грн., з 16.01.2014 - 50000,00 грн., з 05.03.2014 - 45000,00 грн., з 17.04.2014 - 38260,99 грн., з 29.04.2014 - 36653,47 грн., з 26.05.2014 - 35192,91 грн., з 01.07.2014 - 32163,72 грн., з 27.08.2015 - 0,00 грн., з 26.06.2019 - 0,00 грн.
З наданого позивачем Розрахунку заборгованості по договору від 03.10.2012 (виписки) станом на 28.05.2020 по рахунку відповідача заборгованість за тілом кредиту складає 32.63,72 грн. Також вказана сума заборгованості підтверджується Випискою по рахунку з 14.10.2013 по 28.05.2020.
Відповідачем не надано доказів належного виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за Договором банківського обслуговування № б/н від 03.10.2012 в частині повного та своєчасного погашення заборгованості за кредитом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.
У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1069 ЦК України).
За своєю правовою природою Договір банківського обслуговування б/н від 03.10.2012 в частині встановлення та обслуговування кредитного ліміту, є кредитним договором, згідно якого, за приписами ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За п. 3.31.10.7 Умов терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років.
Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача за кредитом в 32163,72 грн. є підтвердженим і позовні вимоги в цій частині задовольняються судом.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, відповідно до умов договору № б/н від 03.10.2012 позивачем нараховувались відповідачу відсотки за користування кредитними коштами. За період з 24.10.2013 по 28.05.2020 за відповідачем рахується заборгованість за відсотками, нарахованими на суму простроченого кредиту, в розмірі 91841,70 грн.
Пунктами 3.31.6.2 та 3.31.6.3 Умов на позичальника покладено обов'язок сплатити проценти та винагороди за користування кредитом відповідно до пунктів 3.31.9, 3.31.10, а також повернути кредит у терміни, встановлені в заяві.
За змістом п. 3.31.9.1 Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пунктами 3.31.2, 3.31.6.3., 3.31.6.16, 3.31.6.17, 3.31.7.2, 3.31.8.1 цього договору клієнт сплачує проценти та винагороди у розмірі, зазначеному у заявці.
Відповідно до п. 3.9.9. Умов та ст. 212 ЦК України у випадку порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених пунктами 3.31.2, 3.31.6.3, 3.31.6.16, 3.31.6.17, 3.31.7.2, 3.31.8.1 цього договору клієнт сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. 3.31.2.
Згідно з п. 3.31.9.3 Умов сплата відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.31.9.1, 3.31.9.2 Умов, здійснюється в дату сплати відсотків. Дата сплати відсотків вказана в заявці.
Пунктом 3.31.9.10. Умов визначено, що розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту.
Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується (п. 3.31.9.11 Умов).
Факт наявності заборгованості за відсотками в розмірі 91841,70 грн., нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом, підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом.
Відносно заявленої позивачем вимоги про стягнення 161386,97 грн. пені суд зазначає наступне.
За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Суд зазначає, що в заяві на відкриття поточного рахунку щодо приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 03.10.2012, підписаній сторонами, взагалі відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.pb.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
З таких обставин суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.pb.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03.10.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (конверт від 18.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №914/504/18 та постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №703/3063/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача 161386,97 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, нарахованої згідно пункту 3.31.10.1 Умов, задоволенню не підлягають.
Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 32163,72 грн. заборгованості за кредитом та 91841,70 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом. В іншій частині позову суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1860,08 грн. судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Прийми Олександра Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вул. М.Грушевського; 1-д, адреса для листування: 49027, місто Дніпро, а/с 1800, ідентифікаційний код 14360570) 32163,72 грн. (тридцять дві тисячі сто шістдесят три грн. 72 коп.) заборгованості за кредитом, 91841,70 грн. (дев'яносто одну тисячу вісімсот сорок одну грн. 70 коп.) заборгованості за відсотками та 1860,08 грн. (одну тисячу вісімсот шістдесят грн. 08 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 13.11.2020.
Суддя В.В. Левкут