ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 листопада 2020 року Справа № 924/609/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 (суддя Грамчук І.В., повний текст рішення складено 24.09.2020 р.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)
до комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" (м. Красилів Хмельницької області)
про стягнення 311 641, 03 грн., з яких: 240 725, 04 грн. основного боргу, 18 821, 43 грн. пені, 15 947, 91 грн. 3% річних та 36 146, 65 грн. інфляційних втрат
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився
відповідача - не з"явився
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" про стягнення 311 641, 03 грн., з яких: 240 725, 04 грн. основний борг, 18 821, 43 грн. пеня, 15 947, 91 грн. 3% річних та 36 146, 65 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 1148/1718-ТЕ-34 від 15.09.2017 р. в частині обов'язку оплати за газ протягом визначеного договором строку, з посиланням на положення ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 240 725, 04 грн. основного боргу, 9 410, 72 грн. пені, 15 947, 91 грн. 3 % річних, 18 637, 88 грн. інфляційних втрат, 4 411, 98 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 1148/1718-ТЕ-34 від 15.09.2017 р. щодо здійснення оплати за природний газ, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за договорами є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем.
В свою чергу, відмовляючи частково в стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем (зважаючи на період прострочення зобов'язання встановлений судом згідно умов договору) невірно застосовано до суми заборгованості індекс інфляції на місяць, в якому мав бути проведений платіж, а не наступний.
Окрім того, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, дійшов висновку зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені до 50 %.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 9410,71 грн. пені та 17508,77 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення прийняте з порушенням ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст. ст. 236, 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи.
Скаржник звертає увагу суду на те, що з матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Також судом взагалі не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків. Окрім того, вважає за необхідне зазначити, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу.
Відповідач не надав суду першої інстанції належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та "сухими" посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача зменшив розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 ГК України.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.
Скаржник вважає, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що нарахування інфляційних втрат на суми заборгованостей станом на кінець відповідного місяця із включенням до їх складу інфляційних втрат за попередній місяць чинним законодавством не передбачено. Нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2020 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд апеляційної скарги на 12.11.2020 р. об 15:00 год.
В судове засідання 12.11.2020 р. сторони не з"вились,про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи,в якому він вказує , що не зміг своєчасно відправити відзив(до 06 листопада 2020 р. ),оскільки ухвала про відкриття апеляційного провадження у даній справі була ним отримана лише 09.11.2020 року.На даний час Відповідач підготовив та надіслав на адресу позивача і Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу з допомогою поштового зв'язку та електронною поштою. Однак, за браком часу надісланий відповідачем поштою відзив на апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду не доставлений. З метою отримання відправленого відповідачем поштою відзиву на апеляційну скаргу позивача та надання останньому можливості подати відповіді на нього, зважаючи на не своєчасне отримання відповідачем ухвали про відкриття апеляційного провадження по даній справі, просить відкласти судове засідання по даній справі на іншу дату.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, відзив від відповідача надійшов в судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до поданого відзиву представник відповідача зазначає, що доводи позивача є безпідставними, а оскаржуване рішення-законним і обгрунтованим . Проаналізувавши законодавство в частині стягнення неустойки,а саме ст. ст. 549,551 ЦК України,ст. 233 ГК України, відповідач зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин,суд,оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменьшення неустойки.
Зменшуючи розмір пені ,суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того ,що відповідач отримував природний газ для надання послуг з опалення та гарчячого водопостачання населенню,прострочення зумовлено наявністю заборгованості населення перед позивачем, позивач застосував до відповідача ще 3% річних,які є платою за користування коштами, відсутні докази понесення позивачем збитків,пов"язаних з несвоєчасним виконанням зобов"язання за договором, відповідач тривалий час перебуває у скрутному фінансовом становищі .
Щодо стягнення інфляційних ,вважає,що висновки суду в цій частині є вірними і просить рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, 15.09.2017 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством "Красилівське підприємство теплових мереж" (споживач) на підставі, зокрема Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 (далі - Положення), укладено договір постачання природного газу №1148/1718-ТЕ-34 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).
У п. 2.1 договору зазначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 150,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис.куб.м.): жовтень - 15,0 тис. куб. метрів, листопад - 25,0 тис. куб. метрів, грудень - 30,0 тис. куб. метрів, січень - 30,0 тис. куб. метрів, лютий - 25,0 тис. куб. метрів, березень - 25,0 тис. куб. метрів.
Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору. Допускається відхилення фактично переданих обсягів газу від планових обсягів, зазначених в п. 2.1 цього договору. Узгодження обсягів газу, що передаються по даному договору у відповідному місяці, підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі газу відповідно до розділу 3 даного договору. При цьому, споживач не позбавляється права на корегування за власною ініціативою планових обсягів газу, зазначених в пункті 2.1 цього договору, шляхом підписання додаткової угоди. Допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі ± 5 відсотків (плюс/мінус п'ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінацій) без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу (п. п. 2.2 - 2.4 договору).
Згідно п. 3.1 договору, зокрема право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.7 договору).
За умовами п. 3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
Згідно п. п. 5.1, 5.2 договору ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930, 40 гривень.
У п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 39 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умовивідсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
У п. 6.4 договору зазначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Згідно пп. 6 п. 7.2 договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. №20.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 10.3 договору).
У п. 11.3 договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому п. 2.3, п. п. 11.4 та 11.5 цього договору (пп. 1); сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін зазначених за цим договором, крім випадків, зазначених у пп. 2.3, 11.4, та 11.5 цього договору (пп. 2); договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 3); будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (пп. 4).
Відповідно до п. 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.
12.01.2018 р. сторонами до договору підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1, якою викладено п. 3.4 договору в редакції: “Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному споживачу за цим договором за умови виконання споживачем вимог пункту 12 Положення. При цьому, Сторони домовилися, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу".
Також у новій редакції викладено абзац третій п. 6.1 договору: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".
Крім того, сторони погодили викласти п. 8.2 та 8.3 в таких редакціях: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №256”; “8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання і/ державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором”.
Також додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1 викладено в новій редакції пп. 4 п. 11.3 договору, а саме: "4) будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору".
У п. 6 додаткової угоди зазначено, що вона набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.01.2018.
04.04.2018 сторони договору уклали до нього додаткову угоду №2, за якою додали до п. 2.1 договору абзац у редакції, яка передбачає, що постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 9,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м.): квітень - 9.
Також п. 12 договору викладено в такій редакції: "12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
Згідно з п. 4 зазначеної додаткової угоди вона набуває чинності з дати її підписання сторонами і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31.03.2018 р.
Позивачем у матеріали справи надано підписані сторонами та скріплені відтисками печаток акти приймання-передачі природного газу відповідно до договору від 15.09.2017 р. №1148/1718-ТЕ-34, а саме: від 31.10.2017 р. за жовтень 2017 р. на суму 18959,48 грн., від 30.11.2017 р. за листопад 2017 р. на суму 80973,68 грн., від 31.12.2017 р. за грудень 2017 р. на суму 93249,61 грн., від 31.01.2018 р. за січень 2018 р. на суму 100680,40 грн., від 28.02.2018 р. за лютий 2018 р. на суму 92781,11 грн., від 31.03.2018 р. за березень 2018 р. на суму 98082,89 грн., від 30.04.2018 р. за квітень 2018 р. на суму 5301,78 грн.; всього на суму 490 028, 95 грн.
Також надано в матеріали справи сформовану позивачем виписку по операціях за договором 1148/1718-ТЕ-34 за період 01.10.2017 р. - 31.07.2019 р., в якій відображено надходження від відповідача коштів за договором від 15.09.2017 №1148/1718-ТЕ-34, згідно з якою відповідачем сплачено 249 303,91 грн.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості поставленого та отриманого природного газу за договором від 15.09.2017 р. №1148/1718-ТЕ-34 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 240 725,04 грн. боргу, 18821,43 грн. пені, 15947,91 грн. 3% річних, 36146,65 грн. інфляційних втрат.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом між сторонами виникли правовідносини, які носять характер договору поставки та регулюються розділом 3 глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст.655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору поставки від 15.09.2017 р. №1148/1718-ТЕ-34 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 490 028, 95 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. за жовтень 2017 р., від 30.11.2017 р. за листопад 2017 р., від 31.12.2017 р. за грудень 2017 р., від 31.01.2018 р. за січень 2018 р., від 28.02.2018 р. за лютий 2018 р., від 31.03.2018 р. за березень 2018 р., від 30.04.2018 р. за квітень 2018 р.
Разом з тим, в порушення умов договору, відповідач за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 249 303,91 грн., що підтверджується сформованою позивачем випискою по операціях за договором 1148/1718-ТЕ-34 за період 01.10.2017 р. - 31.07.2019 р.
Суд першої інстанції, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав в повному обсязі, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати повної вартості отриманого товару, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 240 725,04 грн. основного боргу підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 15 947, 91 грн. 3% річних, 36 146, 65 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В п. 6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
При цьому, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1, абзацом третім п. 6.1 договору передбачено, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Відповідно до п. 8.3 договору зі змінами, внесеними додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання і/ державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором".
При перерахуванні 3% річних, судом першої інстанції встановлено, що позивач правомірно нарахував 15 947, 91 грн. 3% річних, тому дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Разом з тим, судом першої інстанції при перевірці розрахунку позивача 36 146, 65 грн. інфляційних втрат зазначено про те, що позивачем (зважаючи на період прострочення зобов'язання встановлений судом згідно умов договору) невірно застосовано до суми заборгованості індекс інфляції на місяць, в якому мав бути проведений платіж, а не наступний.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що 26.06.2020 р. Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 було прийнято постанову, у якій об'єднана палата дійшла висновку що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Судом зазначено, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 р. у справі №905/21/19 роз'яснено, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 р. у справі № 916/2889/13, від 14.01.2020 р. у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р. та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 р., з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати, які нараховані:
- за зобов'язаннями жовтня 2017 р. - 1 026 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.12.2017 р. по 30.04.2018 р. в розмірі 1 026 грн. та за період прострочення - 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р. в розмірі 0 грн.;
- за зобов'язаннями листопада 2017 р. - 3 537,23 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.01.2018 р. по 30.04.2018 р. в розмірі 3 537,23 грн., за період прострочення - 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р., 01.06.2018 р. по 30.06.2018 р., 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. в розмірі 0 грн.;
- за зобов'язаннями грудня 2017 р. - 5 610, 97 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.02.2018 р. по 30.06.2018 р. в розмірі 2 635,21 грн., за період прострочення - 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. в розмірі - 656,29 грн., за період прострочення - 01.08.2018 р. по 31.08.2018 р. в розмірі 0 грн., за період прострочення - 01.09.2018 р. по 30.09.2018 р. в розмірі 1 449,63 грн., за період прострочення - 01.10.2018 р. по 31.10.2018 р. в розмірі 1 239,96 грн., за період прострочення - 01.11.2018 р. по 30.11.2018 р. в розмірі 750,20 грн., за період прострочення - 01.12.2018 р. по 31.12.2018 р. в розмірі 192,26 грн., за період прострочення - 01.01.2019 р. по 31.01.2019 р. в розмірі 0 грн.;
- за зобов'язаннями січня 2018 р. - 9 402,44 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.03.2018 р. по 31.12.2018 р. в розмірі 7 238,99 грн., за період прострочення - 01.01.2019 р. по 31.01.2019 р. в розмірі 999,73 грн., за період прострочення - 01.02.2019 р. по 28.02.2019 р. в розмірі 392,90 грн., за період прострочення - 01.03.2019 р. по 31.03.2019 р. в розмірі 573,80 грн., за період прострочення - 01.04.2019 р. по 30.04.2019 р. в розмірі 579,10 грн., за період прострочення - 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. в розмірі 380,62 грн., за період прострочення - 01.06.2019 р. по 31.08.2019 р. в розмірі -762,70 грн.;
- за зобов'язаннями лютого 2018 р. - 8 259,75 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.04.2018 р. по 31.08.2019 р. в розмірі 8 259,75 грн.;
- за зобов'язаннями березня 2018 р. - 7 884 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.05.2018 р. по 31.08.2019 р. в розмірі 7 884 грн.;
- за зобов'язаннями квітня 2018 р. - 426,16 грн., що складаються з суми за період прострочення - 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. в розмірі 426,16 грн.
Загальна сума інфляційних втрат, нарахованих позивачем за вказані періоди становить 36 146,65 грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив власний розрахунок інфляційних збитків, з якого було виключено інфляційну складову боргу.
Враховуючи висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок інфляційних втрат заявлених позивачем за вищевказаний період, а саме:
- за зобов'язаннями жовтня 2017 р. (період прострочення з 01.12.2017 р. по 30.04.2018 р.) - залишок боргу на початок розрахункового періоду 18 959,48 грн. х індекс інфляції - 105, 412052577% = 18 985,58 грн. (тобто інфляційні нарахування за період прострочення з 01.12.2017 р. по 30.04.2018 р. складають 1026,10 грн.); за період прострочення - 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р. інфляційне збільшення становило 0 грн.;
- за зобов'язаннями листопада 2017 р. (період прострочення з 01.01.2018 р. по 30.04.2018 р.) - залишок боргу на початок розрахункового періоду 80 973,68 грн. х індекс інфляції - 104,368368888 = 84510, 91 грн. (тобто інфляційні нарахування за період прострочення з 01.01.2018 р. по 30.04.2018 р. складають 3 537,23 грн.); за період прострочення - 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р., 01.06.2018 р. по 30.06.2018 р., 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р. інфляційне збільшення становило 0 грн.;
- за зобов'язаннями грудня 2017 р.:
(період прострочення з 01.02.2018 р. по 30.06.2018 р.) - залишок боргу на початок розрахункового періоду 93 249,61 грн. х індекс інфляції - 102,825979200 = 95 884,82 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 2 635,21 грн.) - 2129,54 грн. (віднімаємо суму погашення) = 93 755,28 грн.;
(період прострочення з 01.07.2018 р. по 31.07.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 93 755, 28 грн. х індекс інфляції - 99,300000000 = 93098,99 (тобто за вказаний період існувала дефляція - 656,29 грн.) - 8530,94 грн. (віднімаємо суму погашення) = 84 568,05 грн.;
(період прострочення з 01.08.2018 р. по 31.08.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 84 568,05 грн. х індекс інфляції - 100,000000000 = 84 568,05 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 0 грн.) - 8 271,86 грн. (віднімаємо суму погашення) = 76 296,19 грн.;
(період прострочення з 01.09.2018 р. по 30.09.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 76 296,19 грн. х індекс інфляції - 101, 900000000 = 77 745,82 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 1449,63 грн.) - 4 806,72 грн. (віднімаємо суму погашення) = 72 939,10 грн.;
(період прострочення з 01.10.2018 р. по 31.10.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 72 939,10 грн. х індекс інфляції - 101, 700000000 = 74179,06 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 1239,96 грн.) - 20593,63 грн. (віднімаємо суму погашення) = 53585,43 грн.;
(період прострочення з 01.11.2018 р. по 30.11.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 53585,43 грн. х індекс інфляції - 101, 400000000 = 54 335,63 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 750,20 грн.) - 30 303,15 грн. (віднімаємо суму погашення) = 24032,48 грн.;
(період прострочення з 01.12.2018 р. по 31.12.2018 р.) - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 24032,48 грн. х індекс інфляції - 100, 800000000 = 24224,74 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 192,26 грн.) - 18 613,77 грн. (віднімаємо суму погашення) = 5610,97 грн.;
Відтак, інфляційні нарахування за зобов'язаннями грудня 2017 р. складають 5 610,97 грн.
- за зобов'язаннями січня 2018 р.:
період прострочення з 01.03.2018 р. по 31.12.2018 р. - залишок боргу на початок розрахункового періоду 100 680,40 грн. х індекс інфляції - 107, 190071406 = 107919,39 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 7 238, 99 грн.) - 7 946,68 грн. (віднімаємо суму погашення) = 99 972,71 грн.;
період прострочення з 01.01.2019 р. по 31.01.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 99 972,71 грн. х індекс інфляції - 101, 000000000 = 100972,44 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 999,73 грн.) - 22393,13 грн. (віднімаємо суму погашення) = 78579,31 грн.;
період прострочення з 01.02.2019 р. по 28.02.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 78579,31 грн. х індекс інфляції - 100, 500000000 = 78 972,21 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 392,90 грн.) - 15 216,64 грн. (віднімаємо суму погашення) = 63755,57 грн.;
період прострочення з 01.03.2019 р. по 31.03.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 63755,57 грн. х індекс інфляції - 100, 900000000 = 64 329,37 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 573,80 грн.) - 6 419,11 грн. (віднімаємо суму погашення) = 57910,26 грн.;
період прострочення з 01.04.2019 р. по 30.04.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 57910,26 грн. х індекс інфляції - 101, 000000000 = 58489,36 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 579,10 грн.) - 4114,73 грн. (віднімаємо суму погашення) = 54374,63 грн.;
період прострочення з 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 54374,63 грн. х індекс інфляції - 100, 700000000 = 54 755,25 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 380,62 грн.) - 30,85 грн. (віднімаємо суму погашення) = 54724,40 грн.;
період прострочення з 01.06.2019 р. по 31.08.2019 р. - сума боргу з врахуванням інфляційних нарахувань та сплати боргу 54724,40 грн. х індекс інфляції - 98, 606291000 = 53961,70 грн. (тобто за вказаний період існувала дефляція - 762,70 грн.)
Відтак, інфляційні нарахування за зобов'язаннями січня 2018 р. складають 9 402, 44 грн.
- за зобов'язаннями лютого 2018 р.:
період прострочення з 01.04.2018 р. по 31.08.2019 р. - залишок боргу на початок розрахункового періоду 92781,11 грн. х індекс інфляції - 108, 902405850 = 101040,86 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 8 259, 75 грн.)
Відтак, інфляційні нарахування за зобов'язаннями січня 2018 р. складають 8 259, 75 грн.
- за зобов'язаннями березня 2018 р.:
період прострочення з 01.05.2018 р. по 31.08.2019 р. - залишок боргу на початок розрахункового періоду 98 082,89 грн. х індекс інфляції - 108, 038101042 = 105 966,89 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 7 884 грн.)
Відтак, інфляційні нарахування за зобов'язаннями січня 2018 р. складають 7 884 грн.
- за зобов'язаннями квітня 2018 р.:
період прострочення з 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. - залишок боргу на початок розрахункового періоду 5 301,78 грн. х індекс інфляції - 108, 038101042 = 5 727,94 грн. (тобто інфляційні нарахування за вказаний період складають 426,16 грн.)
Відтак, інфляційні нарахування за зобов'язаннями січня 2018 р. складають 426,16 грн.
Таким чином, перевіривши розрахунки інфляційних втрат позивача, колегія суддів встановила, що вони відповідають правовій позиції Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19 і є правильними, а отже такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі в розмірі 36 146,65 грн.
Враховуючи вищезгадані висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 26.06.2020 р. у справі №905/21/19, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було неправильно застосовано методику розрахунку інфляційних збитків. Тобто було порушено ту математичну послідовність, яка закладена Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 р.
Отже, рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 17508,77 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 18821,43 грн. пені згідно з поданим розрахунком, на підставі п. 8.2. договору.
За умовами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пеня за прострочу платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 343 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
У п. 8.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.01.2018 р. №1) сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Здійснивши перевірку правильності нарахованої суми пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що її нарахування здійснено арифметично вірно, останні нараховані з урахуванням умов договору та вимог чинного законодавства, зокрема, нарахування пені проведено лише на заборгованість, яка існувала станом на момент подання позову та не була сплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Разом з тим, враховуючи предмет апеляційного оскарження та доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50%, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; прострочення зумовлене наявністю заборгованості населення перед позивачем; позивач застосував до відповідача також 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційні нарахування, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутні докази понесення позивачем збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором; згідно з наданою у матеріали справи фінансовою звітність відповідача останній тривалий час перебуває у скрутному фінансовому становищі.
Отже, оцінивши в сукупності вищезазначені обставини та надані докази, беручи до уваги об'єктивні обставини, які призвели до виникнення боргу, мету придбання газу, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50% та задоволив позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9 410, 72 грн.
При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків у позивача через неналежне виконання договірних зобов'язань матеріали справи не містять.
В свою чергу, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також апеляційним судом враховується, що стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат певною мірою компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів, що при зменшенні розміру пені позивач не зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст. ст. 236, 238 ГПК України, оскільки суд з'ясував обставини, передбачені зазначеними нормами, з урахуванням наявних у справі доказів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі в цій частині такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За приписами ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 277 ГПК України).
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 17508,77 грн. підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення, яким позов у відповідній частині задоволити. В іншій частині зазначене рішення слід залишити без змін.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і прийняттям нового рішення в частині стягнення інфляційних втрат підлягають перерозподілу і судові витрати у справи, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 674,62 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 3153,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
При цьому судом враховується, що, незважаючи на зменшення судом першої інстанції розміру пені, судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача без урахування такого зменшення.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 17508,77 грн. та судового збору , прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції:
"1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" (31000, Хмельницька обл., Красилівський р-н., м. Красилів, вул. Б. Хмельницького, 2, код 14151814) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 240 725, 04 грн. основного боргу, 9 410,72 грн. пені, 15 947, 91 грн. 3% річних, 36 146, 65 грн. інфляційних втрат, 4 674,62 грн. витрат зі сплати судового збору".
3. В іншій частині рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.09.2020 р. у справі № 924/609/20 залишити без змін.
4. Стягнути з комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" (31000, Хмельницька обл., Красилівський р-н., м. Красилів, вул. Б. Хмельницького, 2, код 14151814) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 3153 витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Хмельницької області.
6. Справу № 924/609/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 17 листопада 2020
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.