ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/447/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скрипченко Людмили Іванівни
на рішення господарського суду Одеської області від 13.05.2020, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 18.05.2020 в м. Одесі
у справі № 916/447/20
за позовом: фізичної особи-підприємця Скрипченко Людмили Іванівни
до відповідача: Державного закладу “Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського”
про: стягнення 31 840 грн.
У лютому 2020 року фізична особа-підприємець Скрипченко Л.І. звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Державного закладу “Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського” (далі - Державний заклад) про стягнення заборгованості в сумі 31840 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 1 від 17.01.2019 щодо оплати вартості виконаних у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивачка посилалася на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору № 1 від 17.01.2019 не оплатив вартість проведених у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача, заборгованість становить 31 840 грн., яку позивачка просила стягнути з відповідача.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.05.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів недоведеності позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець Скрипченко Л.І. звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність викладених у рішенні висновків місцевого господарського суду обставинам справи та наданим документам, поданим в якості доказів до матеріалів справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про відмову у стягненні грошової компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 15 920, грн за проведені роботи (надані послуги) в січні 2019 року, так як судом не прийнято до уваги те, що укладений між сторонами договір № 1 почав діяти 17.01.2019, тому і роботи з дератизації та дезінсекції належних «Замовнику» приміщень гуртожитків позивачка почала проводити з січня місяця 2019 року.
Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги встановлений факт про те, що оплата за виконані роботи (надані послуги), оплачувалась відповідачем не регулярно, були затримки по оплаті, інколи розбивалась сума місячного платежу на дві частини, а також те, що перша проплата відповідачем за виконані роботи (надані послуги) здійснена лише 26 лютого 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № 97 від 25.02.2019 року. Вказані обставини знизили пильність щодо контролю оплати відповідачем виконаних робіт за січень 2019 року.
Судом першої інстанції під час ухвалення рішення не взято до уваги, що факт надання ФОП Скрипченко Л.І. послуг з дезінсекції приміщень гуртожитків №№ 1, 2 у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 підтверджується й в.о. завідуючого господарством ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» Шот Г.В. у поданій нею доповідній від 09.08.2019, в якій працівник відповідача посилаючись на проведення неякісної обробки приміщень гуртожитків просить зупинити дезінсекцію приміщень гуртожитків № № 3, 4.
Враховуючи ці обставини, скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції щодо невиконання зі сторони ФОП Скрипченко Л.І. у січні 2019р. та у серпні 2019р. робіт на об'єктах відповідача є хибними, так як це спростовується доповідними від співробітників саме відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу Державний заклад заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач зазначає, що на підтвердження позовних вимог позивачка надає доповідні записки Мальцера І.М та Вистяк А.Т. щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції, які не містять дати їх складання, а у матеріалах справи відсутня інформація та докази щодо виникнення між позивачкою та цими особами трудових чи цивільно-правових відносин, які б дозволили їм діяти як наймані працівники позивачки.
Що стосується оплати за роботи у січні 2019 року, то позивачкою взагалі не надано жодного доказу проведення робіт у вказаних період. Згідно п. 3.4 договору розрахунки за кожний місяць робіт проводяться на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт, відповідно обов'язок щодо оплати послуг виникає лише у разі їх фактичного надання, яке не визнається відповідачем та не доведено апелянтом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17.01.2019 між фізичною особою-підприємцем Скрипченко Л.І. (Виконавець) та Державним закладом (Замовник) було укладено договір № 1, згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується вести спостереження у профілактичних цілях та проводити по мірі необхідності, в залежності від зараженості об'єкту, силами та засобами Виконавця роботи з дератизації та дезінсекції приміщень згідно з переліком та розцінками, зазначеними у цьому ж пункті договору, на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), який Виконавець надає Замовнику.
Згідно з п. 2.2 договору Виконавець надає Замовнику консультації та санітарно-технічні пропозиції з питань санітарно-профілактичних заходів, пов'язаних з роботою, що проводиться. У разі невиконання Замовником санітарних пропозицій, Виконавець не відповідає за ефективність проведених заходів.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що Замовник зобов'язується виконувати усі санітарні пропозиції Виконавця, а також усі застережні заходи стосовно отруйних речовин.
Згідно з п. 3.4 договору обов'язком Замовника є оплачувати щомісячно Виконавцю роботи з проведення дератизації та дезінсекції шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі акту здачі - прийняття робіт (надання послуг).
Загальна сума договору визначена в п. 6.1 та становить 191 040 грн за рік без врахування ПДВ, яка складається з щомісячних платежів по 15 920 гривень в місяць.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що сума договору може змінюватися в залежності від реального фінансування та реальної потреби установи Замовника.
Також, п. 5.2. договору визначено, що зміни, доповнення, дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою обох сторін або рішення господарського суду.
Згідно з п. 7.1 договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2019, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання.
Додатком до даного договору є дислокація об'єктів Державного закладу, які підлягають дератизації та дезінсекції за договором № 1 від 17.01.2019 у кількості 12 об'єктів з визначеними в ній площею.
Предметом даного спору є вимога позивачки стягнути з Державного закладу заборгованість в сумі 31840 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 1 від 17.01.2019 щодо оплати вартості виконаних у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача.
Обґрунтована дана вимога тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору № 1 від 17.01.2019 не оплатив вартість проведених у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача, заборгованість становить 31 840 грн., яку позивачка просила стягнути з відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позову господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів надання відповідачеві послуг за договором №1 від 17.01.2019р. за січень 2019р. та за серпень 2019р., у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених ФОП Скрипченко Л.І. позовних вимог, з огляду на таке.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 3 ст. 903 ЦК України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Судом установлено, і це не заперечується сторонами, що за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.02.2019 року, 19.03.2019 року, 24.05.2019 року, 04.07.2019року, 24.07.2019 року відповідачем було прийнято та оплачено у повному обсязі виконані позивачкою роботи з дератизації та дезінсекції належних відповідачеві об'єктів у період з 01.02.2019 року по 31.07.2019 року згідно з договором № 1 від 17.01.2019.
Разом з тим, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень та серпень 2019р. відповідачем не підписані.
На підтвердження пред'явлених вимог позивачем подано до матеріалів справи
доповідні записки Мальцер І.М. та Вистяк А.Т. щодо проведення робіт з дератизації та дезінсекції у період з 25.07.2019 по 10.08.2019, які не містять дати їх складення, а в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів які б свідчили про виникнення між позивачкою та вказаними особами трудових чи цивільно-правових відносин, які б дозволяли їм діяти як найманими працівниками позивачки. А тому надані позивачкою доповідні записки не є належними доказами у підтвердження виконання нею умов спірного договору щодо надання послуг за січень 2019р. та за серпень 2019р.
У зв'язку з цим, додані позивачкою до своєї апеляційної скарги копії наказів про прийняття на роботу та відомості про нарахування заробітної плати, судом апеляційної інстанції не приймаються відповідно до ст. 269 ГПК України, оскільки скаржником жодним чином не обґрунтовано неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Посилання позивачки на те, що факт проведення з 25.07.2019 по 10.08.2019 обробки приміщень відповідача та отримання 25.07.2019 послуги з дезінсекції приміщення гуртожитку № 1 також підтверджується завідуючою господарством Державного закладу Валевич В.І. у доповідній від 26.07.2019р., перевірялися судом першої інстанції та було встановлено, що вказана особа підтверджує лише факт проведення неякісної обробки приміщень гуртожитку № 1 саме 25.07.2019 та її спілкування із ФОП Скрипченко Л.І. стосовно неналежної якості цієї послуги.
Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги підписаний одноособово позивачкою акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2019р. на підтвердження заборгованості відповідача у розмірі 31840грн., так як такий акт не може вважатися підставою виникнення зобов'язання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Сам по собі акт звірки не є належним доказом на підтвердження факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання боржником такого боргу, якщо: інформація, що в ньому відображена, підтверджена первинними документами; акт містить підписи уповноважених на це осіб.
Оцінивши наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень та серпень 2019р. та акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2019р., підписані одноособово лише позивачкою, судом установлено, що вони не оформлені відповідно до положень чинного законодавства та не є підставою для визнання господарської операції проведеною або дійсною, а тому не є належними та допустимими доказами виконання позивачкою у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача, обумовлених договором №1 від 17.01.2019р., на суму, що в них зазначена.
Колегія суддів не бере до уваги посилання позивачки на те, що укладений між сторонами договір № 1 почав діяти 17.01.2019, тому і роботи з дератизації та дезінсекції належних Замовнику приміщень гуртожитків позивачка почала проводити з січня місяця 2019 року, оскільки умовами даного договору встановлено, що підставою для проведення розрахунків за виконані роботи є складений та підписаний обома сторонами акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).
З наведених вище підстав не заслуговує на увагу і твердження позивачки про те, що факт надання нею послуг з дезінсекції приміщень гуртожитків №№ 1, 2 у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 підтверджується й в.о. завідуючого господарством ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» Шот Г.В. у поданій нею доповідній від 09.08.2019, в якій вказана особа у зв'язку з проведенням неякісної обробки приміщень гуртожитку № 1 виклала вимогу зупинити подальшу дезінсекцію інших об'єктів.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачкою не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування факту проведення у січні 2019 та у період з 25.07.2019 по 10.08.2019 робіт з дератизації та дезінсекції об'єктів відповідача згідно з договором № 1 від 17.01.2019, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3150 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 13 травня 2020 року у справі № 916/447/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скрипченко Людмили Іванівни - без задоволення.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.