Справа № 263/176/20
Провадження № 2-а/263/117/2020
16 листопада 2020 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Шатілової Л.Г., при секретарі Ничипорук А.А., за участю позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Довженка В.І., відповідача Оголюка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі справу в порядку спрощеного позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Оголюка Юрія Андрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду адміністративним позовом до поліцейського роти № 3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Оголюка Юрія Андрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем 30.12.2019 року відносно позивача було винесено постанову серії ЕАк №1922071 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, 30.12.2019 року о 15-10 год. позивач керувала автомобілем Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , в м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, 8 А, зі швидкістю 73 км/год., перевищивши при цьому встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/год., чим порушила вимоги п. 12.4 ПДР України. Швидкість руху вимірювалася приладом TruCam ТСО 00788. Позивач вважає, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, обставини, викладені у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, її винесення проведено з порушенням вимог чинного законодавства. Зазначила, що дійсно керувала вказаним транспортним засобом 30.12.2019 року о 15-10 по вул. Макара Мазая, 8а у м. Маріуполі, проте швидкість руху була 68 км/год., що не перевищує відхилення 20 км/год. щодо встановлених обмежень, а тому не вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП. При застосуванні приладу TruCam ТС000788 співробітником патрульної поліції їй не було надано сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки. Крім того, при розгляді адміністративного правопорушення, було порушено її права, передбачені ст. 268 КУпАП.
З урахуванням наведеного, вважає, що постанову про накладення адміністративного стягнення було винесено з порушеннями вимог чинного законодавства, тому вона є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню. А також просить стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в сумі 5000, 00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30.08.2019 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що ним було винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за те, що позивач керувала автомобілем Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , в м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, 8 А, зі швидкістю 73 км/год., перевищивши при цьому встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/год., чим порушила вимоги п. 12.4 ПДР України. Вказане правопорушення 30.12.2019 року було зафіксовано екіпажем «Чайка» під час несення служби за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCamLTI 20/20 (серійний номер ТС000788). Після чого транспортний засіб було зупинено, з'ясовано всі обставини, які підлягають з'ясуванню під час розгляду адміністративної справи, встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, роз'яснивши права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 виніс постанову ЕАк №1922071 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122КУпАП.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTІ 20/20 ТС000788 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номері знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання, швидко розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Відповідно до Інструкції виробника LaserTechnologeІnс, США, використання лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 передбачає можливість використання даного приладу в автоматичному режимі, вказаний режим дозволяє автоматично фіксувати номерний знак та швидкість руху транспортного засобу. Вказаний лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 може використовуватись як в мобільному так і в статичному положенні. Тобто поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Під час фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад автоматично здійснює фотографування транспортного засобу порушника. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2%. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. З відстані у 50 - 450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону. Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості. При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника. Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази поліції в суді в разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але й в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Тому, достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі. Враховуючи викладене, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення експертиз не є обов'язковим.
Правомірність використання приладу TruCam LTI 20/20 підтверджується відповідним свідоцтвом про повірку приладу та наявністю відповідного експертного висновку, які додані до письмових пояснень.
Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується фотознімком, зробленими за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20. Ним правомірно застосовано скорочений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки транспортного засобу, що відповідає чинній на час складення постанови редакції ст.258 КУпАП, під час якого позивачу були роз'яснені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим постанова є обґрунтованою та винесеною з дотриманням норм КУпАП. З урахуванням наведеного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, зазначив, що оскільки ані позов, ані додані до нього документи не містять детального опису та обсягу наданих послуг адвоката, необхідних для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат,просить, також, відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.
05.10.2020 року позивачем надані додаткові письмові пояснення, в яких остання вказує, що під час спілкування з відповідачем на її запитання щодо складання протоколу, ОСОБА_3 надав неоднозначну відповідь декілька разів, що в свою чергу наводить її на думку про небажання останнього складати відносно неї протокол. Вказала, що поліцейський при складанні будь якого протоколу, постанови або допиті за її проханням повинен зв'язатися з центром БВПД та надати їй можливість скористатися цими послугами, оскільки вона є тимчасово переміщеною особою, проте, вказані дії поліцейським зроблені не були, а на її прохання скористатися правовою допомогою був наданий лише мобільний телефон безоплатної вторинної правової допомоги. Як вбачається з наданого відеозапису, поліцейський ОСОБА_3 тільки о 15 год. 15 хв. 39 сек. починає виконувати свої посадові обов'язки і зачитує права відповідно ст. 279 КУпАП, не врахувавши права, передбачені ст. 268 КУпАП. Оскільки, відповідно до ст. 258 КУпАП передбачені випадки спрощеного провадження, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається,а уповноважений орган (посадова особа) виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення, тобто відбувається розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці, як є у даному випадку, тому саме в цьому випадку актуальним є питання забезпечення права особи на захист. Вважає, що поліцейський Оголюк Ю.А. повинен був запропонувати та надати їй можливість звернутися з клопотанням про перенесення розгляду справи по суті на іншу дату та надати час для можливості скористатися БВПД або іншими послугами адвоката, що з боку поліцейського Оголюк Ю.А. зроблено не було.
Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що їхала по вул. Макара Мазая у м. Маріуполь, Донецької області зі швидкістю 68 - 69 км/год., у зв'язку з чим не порушила ч. 1 cт. 122 КУпАП. На записі приладу «Туркам» відео та фотофіксація, яка була надана поліцейським Оголюк Ю.А. до суду як докази правопорушення, зафіксовано, що автомобіль марки НісанХ-Треіл, номерний знак НОМЕР_1 , рухався 73 км/год. о 15 год. 09 хв. 55 сек., проте, її притягають за скоєння правопорушення у інший час: 15 год. 10 хв. 04 сек., що зазначено у оскаржуваній постанові, крім цього, цей час вказано самим поліцейським при її складанні та підтверджується відеозаписом, який мається у матеріалах справи. Вказує на те, що на даній ділянці дороги не було дорожнього знаку 5.70 «відео фіксація ПДР», та відповідно до наказу національної поліції України, поліцейські мають право вести фото-відеофіксацію відповідно до ч. 1 cт. 40 Закону України «Про поліцію» тільки в тих місцях ділянки, на котрих встановлений дорожній знак 5.70, а тому просить визнати фото-відеофіксацію скоєного правопорушення по вул. М. Мазая м. Маріуполь 30.12.2019р. не допустимим доказом. Надані ОСОБА_3 до суду копії документів на прилад ТУРКАМ засвідчені їм особисто, що суперечить Наказу Міністерства юстиції України № 736/27181 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» від 18.06.2015р., а отже не можуть бути визнані в якості допустимих доказів.
Позивач у судовому засіданні пояснила, що 30.12.2019 року рухалася на транспортному засобі Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , по вул. Макара Мазая, ніяких знаків, які попереджають про проведення відеофіксації на вказаній ділянці дороги не було. Швидкісні обмеження не порушувала, оскільки її швидкість руху не перевищувала 68 км/год. Коли її зупинили співробітники поліції, вона попросила скористатися безоплатною правовою допомогою, оскільки є внутрішньо переміщеною особою, проте їй було відмовлено та складено постанову. Свої заперечення вона вказала на постанові. Крім того, час вказаний на відео та в постанові не співпадає, документи на прилад, який вимірював швидкість руху її автомобіля, співробітниками поліції не надавались.
Представник позивача адвокат Довженко В.І. у засіданні підтримав позовні вимоги, у подальшому надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав, викладених у відзиві. В подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутністю. В попередніх судових засіданнях зазначив, що позивач була зупинена, оскільки нею був порушений швидкісний режим. Під час спілкування, вона вказала, що, дійсно, перевищила дозволену швидкість, оскільки поспішала. У постанові зазначений час, коли саме відбулась фіксація правопорушення, а час, який мається на відео вказує на момент, коли водій почав рухатися по вказаній дорозі до місцезнаходження приладу. Вказав на те, що участь захисника є обов'язковою під час затримання правопорушника, оскільки ОСОБА_1 затримана не була, їй був наданий номер безоплатної правової допомоги. Посилання позивача на те, що їй не були надані документи на прилад, який вимірює швидкість руху транспортних засобів є безпідставними, оскільки останньою такі відомості не запитувалися. Знак, який вказує на наявність відео фіксації на даній ділянці дороги, встановлений.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2КАСУкраїни у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, колегія суддів перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для про притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Судом встановлено, що 30.12.2019 року відносно позивача було винесено постанову серії ЕАк № 1922071 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, 30.12.2019 року о 15-10 год. позивач керувала автомобілем Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , в м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, 8 А, зі швидкістю 73 км/год., перевищивши при цьому встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/год, чим порушила вимоги п. 12.4 ПДР України. Швидкість руху вимірювалася приладом TruCam ТСО 00788 /а.с.3/.
Позивачем не визнаються обставини порушення ним п. 12.4 ПДРУкраїни, а саме: перевищення швидкості руху у населеному пункті на 23 км/год. Окрім того, позивач посилається на те, що, обставини, зазначені у постанові серії ЕАк № 1922071 від 30.12.2019 року не відповідають фактичним обставинам справи, а збирання доказів нібито вчиненого ним правопорушення, розгляд адміністративної справи та винесення постанови у справі проведені з порушенням вимог чинного законодавства.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Правила дорожнього руху, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
У відповідності до 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно із п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
За змістом п. 1.10 ПДР населений пункт забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47 та 5.48.
Знак 5.70 «Фото-відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
У відповідності до ч.2 ст.7 Закону України „Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що результати вимірювань можуть бути використані у сфері законодавчо регульованої метрології за умови, що для таких результатів відомі відповідні характеристики похибок або невизначеність вимірювань.
Згідно ч.1,2 ст. 8 вищезазначеного Закону передбачено, що у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки), здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.
Відповідно фотознімку з лазерного вимірювача швидкості TruCam №ТС00078 №1577718595_КС000_1230_150955, автомобіль позивача Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , 30.12.2019 року о 15-09 год. рухався по вул. Макара Мазая, 8а, м. Маріуполь, Донецька область, зі швидкістю 73 км/год, тобто в населеному пункті, де дозволена максимальна швидкість руху 50 км/год. Таким чином, перевищення швидкості становить 23 км/год. /а.с.28/.
Вказаний факт також підтверджується відеофайлом №1577718595_КС000_1230_15095.avi, з якого на 00:03 сек. (9736 msec) вбачається, що 30.12.2019 року о 15-09 год., автомобіль Nissan X-TRAIL, державний номер НОМЕР_1 , рухається зі швидкістю 73 км/год.
Судом встановлено, лазерний вимірювач швидкості Trucam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UА-МІ/1-2903-2012 та було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12 /а.с.30/.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/166642, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 30.09.2019 р. та чинного до 30.09.2020 р., лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів Trucam LTI 20/20, серійний номер ТС 000788, є придатним до застосування. Можливість використання вказаного приладу, також підтверджується експертним висновком державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 27.09.2018 року №04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування АЕS відповідно до ДСТУ ІSO/ІЕS18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних /а.с.29/.
З експертного висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №04/01/03-3007 від 27.09.2018 р. вбачається, що в лазерному вимірювачі швидкості LTI 20-20 TruCAM правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/ІЕС 18033-3:2015, із довжиною ключа 256 біт, об'єкт експертизи забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних /а.с.31-32, 89-90/.
Згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості - «Trucam LTI»20/20 , спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як беззаперечний доказ по справі.
З переглянутого відеозапису, а саме вiдеофайлу DSJX301052_AH1052, вбачається, що ОСОБА_1 30.12.2019 року о 15-10 год. була зупинена співробітниками поліції за порушення швидкісного режиму, зафіксованого за допомогою TruCam №ТС00078. Під час спілкування зі співробітниками поліції ОСОБА_1 зазначає, що вона провину у скоєнні адміністративного правопорушення не визнає, швидкість руху була максимум 68-70 км/год., а тому їй необхідно скористатися правовою допомогою та, оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою, їй повинна бути надана безоплатна вторинна правова допомога, після чого поліцейський роти № 3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Оголюк Ю.А. повідомляє, що вона може скористатися як послугами свого адвоката, так і послугами безоплатної вторинної правової допомоги, номер телефону який він може надати (02:46 хв. відеозапису). 30.12.2019 р. о 15-21 год. ОСОБА_1 телефонує за номером безоплатної вторинної правової допомоги та після закінчення розмови повідомляє, що вони «не працюють до четверга», тобто до 02.01.2020 року, тому співробітники поліції повинні викликати іншого адвоката. О 15-27 год. (16:10 хв. відеозапису) ОСОБА_3 ознайомлює позивача з її правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, а також ст. 63 Конституції України, після чого розпочинається розгляд справи по суті. З відеозапису вбачається, що позивач була ознайомлена з матеріалами справи під час складання постанови та зазначила, що ніяких клопотань, окрім надання правничої допомоги вона не має.
З відповіді Управління патрульної поліції в Донецькій області №61-аз/41/37/01-2020 від 15.09.2020 р., наданої на адвокатський запит №209 від 08.09.2020 року, вбачається, що УПП в Донецькій області ДПП не є власником чи розпорядником запитуваної інформації щодо знаходження місця скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 30.12.2019 р. в зоні знаку 5.70 “Фото-відеофіксація" Правил дорожнього руху та надання схеми знаходження знаків за вказаною адресою, у тому числі знаку 5.70, з уточненням дати встановлення вказаного знаку, а тому запит спрямовано за належністю до ККП «Маріупольавтодор», який знаходиться за адресою: пров. Банний, буд. 5, м, Маріуполь, Донецька область /а.с.103/.
Згідно відповіді ККП «Маріупольавтодор» №60-49990-60.1 від 04.09.2020 року, наданої на адвокатський запит №197 від 29.08.2020 року, ККП «Маріупольавтодор» не є балансоутримувачем дорожнього знаку 5.70 «Фото-відеофіксація» і ніколи не встановлювало вказаний знак за адресою: м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, 8а /а.с.101/.
Відповідно припису Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Донецькій області №206 від 24.10.2018 р. на адресу ДП МВС України «Донбас-Інформ-Ресурси» з метою забезпечення безпеки дорожнього руху згідно діючого законодавства направлена вимога згідно ДСТУ 4100-2014 по вул. М. Мазая, буд. 1, в сторону пр. Нікопольський встановити дорожній знак 5.70, в нижній частині котрого розмістити зображення відповідної до таблички 7.2.1 (3 км); по вул. М. Мазая, буд. 12, в сторону вул. 7-й проїзд встановити дорожній знак 5.70, в нижній частині котрого розмістити зображення відповідної до таблички 7.2.1 (3 км) /а.с.113-120/.
Згідно відповіді ДП МВС України «Донбас-Інформ-Ресурси» № 585 від 26.10.2018 р. , вказані в приписі Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Донецькій області №206 від 24.10.2018 р., роботи виконані в повному обсязі 26.10.2018 р. /а.с.121/.
З відповіді Департаменту транспорту та зв'язку Маріупольської міської ради № 60-28660-38.1 від 02.10.2020 р. на адвокатський запит вбачається, що дорожній знак 5.70 «Фото-, відео- фіксація», який знаходиться у м. Маріуполь по вул. Макара Мазая, 8А, був встановлений силами ККП «МАРІУПОЛЬАВТОДОР» у 2020 році на підставі припису, наданого посадовими особами Управління патрульної поліції ДПП у Донецькій області. З чого випливає, що вказана у запиті ділянка поблизу дорожнього знаку 5.70 «Фото-,відео фіксація», який знаходиться у м. Маріуполі по вул. Макара Мазая, 8А, станом на 30.12.2019 р. не підпадала під межі впливу даного засобу регулювання дорожнього руху. Питаннями організації та безпеки дорожнього руху у м. Маріуполі до недавнього часу займалось ДП МВСУ "ДОНБАС- ІНФОРМ-РЕСУРСИ", яке з кінця 2018 року знаходиться в стані припинення. ДП МВСУ "ДОНБАС-ШФОРМ-РЕСУРСИ" не передавало у відання ККП «МАРІУПОЛЬ АВТОДОР» жодної схеми дорожнього руху, дислокації дорожніх знаків та дорожньої розмітки у місті Маріуполі /а.с.116/.
Інформацію аналогічного змісту містить відповідь ККП «Маріупольавтодор» №60.4-33238-60.1 від 06.11.2020 р. /а.с.122/.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Тобто, контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70).
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123,статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно зі ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
З матеріалів справи вбачається, що справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, була розглянута безпосередньо на місці вчинення правопорушення без складення протоколу про адміністративне правопорушення, що відповідає чинній на час складення постанови редакції ст.258 КУпАП, а також змісту Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція).
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Посилання позивача на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.10.2016 року у справі №К/800/37207/15 щодо неможливості розгляду адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 КУпАП у спрощеному порядку, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі № 1-11/2015, суд не приймає до уваги, оскільки вказане рішення надає аналіз правових норм, які діяли на той момент, тобто КУпАП в редакції від 09.05.2015 р., яка передбачала вичерпний перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, проте КУпАП в редакції на день розгляду вказаного провадження змінений та доповнений рядом положень, які передбачають також інші випадки складання постанов уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення.
Так, ч. 2 ст. 258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема за порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, винесення поліцейським постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП не суперечить вимогам діючого законодавства.
Таке право підтверджено численними рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою від 04.04.2018 в справі № 523/6540/16 (номер в Єдиному реєстрі судових рішень - 73249859).
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_3 під час розгляду адміністративної справи щодо порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, суд приймає до уваги, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства, у тому числі частин 2 та 4 статті 258 КУпАП, за змістом якої протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
У тому числі відповідачем дотримано вимоги ч.6 вказаної статті, відповідно до якої постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до переконання, що відповідачем в повній мірі дотримано вимог ст.245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, оскільки перед складанням постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача були заслухані пояснення водія, роз'яснено права, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП, після чого винесено оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАк № 1922071, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 255 гривень, в межах санкції, передбаченої вказаною статтею.
Разом з цим, посилання позивача на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським було порушено його права передбачені ст.268 КУпАП, а саме право на юридичну допомогу, є безпідставними, оскільки з переглянутого відеозапису подій вбачається, що: по-перше, позивачу були роз'яснені права, передбачені діючим законодавством, по-друге, надано номер телефону безоплатної вторинної правової допомоги, яким ОСОБА_1 скористалась, а також було запропоновано скористатися послугами власного адвоката, проте, позивач відмовився від цього та повідомила, що оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою, співробітники поліції повинні забезпечити їй участь безоплатного адвоката, помилково вважаючи, що до обов'язків інспектора патрульної поліції належить забезпечення позивача адвокатом, однак такий обов'язок , в даному випадку,покладений саме на позивача.
Крім того, Європейський суд з прав людини в пункті 32, справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ч. 1 ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту.
В контексті спірних правовідносин право на юридичну допомогу не є абсолютним, його реалізація вимагає вчинення певних дій з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки чинне адміністративне процесуальне законодавство не визначає обов'язковість участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права в розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Отримання допомоги адвоката під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є правом особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а не обов'язком органу (посадової особи), що притягає до такої відповідальності. Ані Конституцією України, ані будь-яким іншим законом співробітникам поліції не надано повноважень щодо забезпечення явки адвоката або іншого фахівця у галузі права для участі в розгляді цієї категорії справ.
Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а подальший захист прав і свобод особи забезпечено в суді при оскарженні рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд критично розцінює посилання ОСОБА_1 на розбіжності у часі, зазначеному на фото- та відеофіксації адміністративного правопорушення (15:09:55) та часі, зазначеному в п. 6 оскаржуваної постанови серії ЕАк №1922071 від 30.12.2019 року (15:10:04), оскільки похибка у 9 сек. жодним чином не спростовує факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП та не порушує стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом».
Відповідно до положень ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Таким чином, суд не приймає до уваги посилання позивача щодо необхідності посвідчення копій письмових доказів відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181.
Проте суд зазначає, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Однак відповідач не надав суду доказів проведення контролю швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, в межах дії дорожнього знаку 5.70 ПДР. Оскільки з наданих матеріалів вбачається тільки, що вказаний знак був встановлений 26.10.2018 року, а потім повторно у 2020 році, тобто його наявність станом на дату складання оскаржуваної постанови не підтверджена жодним об'єктивним доказом.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не довів.
Враховуючи встановлені обставини, в зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, винесена відповідачем постанова від 30.12.2019 року підлягає скасуванню, а провадження закриттю.
Згідно ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз вищенаведені норми , суд приходить до висновку, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).
На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивачем разом з позовною заявою надано копію угоди про надання правової допомоги №4 від 04.01.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правової допомоги серії АА №123882 від 04.01.2020 року.
Проте, суд зазначає, що позивачем та його представником до закінчення судових дебатів у справі не надані документи, підтверджуючі виконання обумовленого обсягу послуг, наприклад акт передачі/приймання наданих послуг, а також підтвердження сплати суми, зазначеної у договорі: копії платіжних доручень про оплату послуг правничої допомоги, розрахунок витрат, квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо.
Також представником позивача не наведено поважних причин, з яких докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, не могли бути подані до закінчення судових дебатів у справі.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені документи мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 1 ст. 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З огляду на те, що позивачем не наданого належного документального підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, слід відмовити.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно ч. 5 ст. 139 КАС України.
В силу ст.288 КУпАП позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.3,9,10,11,72,77,242,245,246,286 КАС України, ст. ст.9,122,219,251,280,284,293 КУпАП, суд
Позов ОСОБА_1 до поліцейського роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Оголюка Юрія Андрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити частково.
Постанову поліцейського роти № 3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Оголюка Юрія Андрійовича серії ЕАк №1922071 від 30.12.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 255 грн. - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП закрити за відсутністю складу вказаного правопорушення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - сержант поліції Управління патрульної поліції в Донецькій області Оголюк Юрій Андрійович, місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, буд. 16.
Суддя Л.Г. Шатілова