Головуючий суддя у першій інстанції : Жуковська Л.А.
04 листопада 2020 рокуЛьвівсправа № 460/3086/20 пров. № А/857/9327/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
представника відповідача: Красовського В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі № 460/3086/20 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
30.04.2020р. позивач Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» (надалі ТОВ «Фапомед Україна») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 99 148,91 грн. та пені в сумі 386,62 грн., а всього на загальну суму - 99535,53 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.07.2020р. в позові відмовлено.
Крім того, суд стягнув на користь ТОВ «Фапомед Україна» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів понесені судові витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 гривень.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.07.2020р. скасувати та прийняти нову постанову, яким позов задовольнити.
Представник відповідача Красовський В.Б. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи ТзОВ «Фапомед Україна» відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
03.02.2020р. відповідач ТзОВ «Фапомед Україна» подав до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р.
Із змісту вказаного звіту видно, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 184 особи; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 6 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 7 осіб; фонд оплати праці штатних працівників - 18243,40 грн.; середня заробітна плата штатного працівника - 99148,92 грн. (а.с. 44-45)
Судом першої інстанції встановлено, що листом-зауваженням Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо поданого звіту № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р. від 03.02.2020р. повідомлено ТзОВ «Фапомед Україна про наявні помилки та запропоновано внести зміни до вказаного звіту. (а.с. 46 )
14.02.2020р. ТзОВ «Фапомед Україна» подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ із змісту якого видно, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 184 особи; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 6 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII 7 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 18243,40 тис. грн.; середня заробітна плата штатного працівника 99148,91грн. (а.с.47).
Проте, Рівненським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів встановлено, що відповідач порушив нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що тягне за собою обов'язок сплати адміністративно - господарські санкцій, згідно з ч.4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.
В п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Згідно п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання", зареєстрованим Міністерством юстиції України 17.06.2013р. за №988/23520 (далі - Порядок №316) затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
В п.3 Порядку №316 визначено, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Із змісту п.5 Порядку №316 видно, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
На виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку №316, ТзОВ "Фапомед Україна» подавав до Гощанського районного центру зайнятості звітність "Інформацію про попит на робочу силу" форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць від січня 2019 року, лютого 2019 року, березня 2019 року, квітня 2019 року, травня 2019 року, червня 2019 року, липня 2019 року, серпня 2019 року, вересня 2019 року, жовтня 2019 року, листопада 2019 року, грудня 2019 року в яких зазначалося про створення вакантних робочих місць швачки, укладальника-пакувальника, контролера якості, механіка, прибиральника виробничих приміщень, інспектора кадрів, на яке могли бути працевлаштовані особи з інвалідністю (а.с.53-100).
Крім того, додатковими доказами належного виконання відповідачем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Також, відповідач ТзОВ "Фапомед Україна» протягом 2019 року вживав заходи щодо пошуку працівників на вакантні посади шляхом розміщення оголошень в друкованих засобах масової інформації, а саме: газета "Рідний край", "Вісті Кореччини", рекламно інформаційна газета "Давай", на рекламно інформаційних площах смт.Гоща (а.с.104-119).
При цьому, відповідач повідомляв позивача про здійснення ним заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач протягом 2019 року виконав усі, встановлені законодавством обов'язки із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а випадків безпідставної відмови у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу не встановлено.
Колегія суддів вважає зазначити, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Доводи апелянта в частині не заповнення відповідачем у поданому звіті форми №10-ПІ рядка 06 колегія суддів не бере до уваги, оскільки у відповідності до наказу Міністерства соціальної політики від 11.02.2007р. №42, яким затверджено Інструкцію щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» вказана графа має заповнюватись у тому разі, якщо через невиконання нормативу роботодавець повинен сплатити відповідну суму адміністративно-господарських санкцій.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТзОВ «Фапомед Україна» протягом 2019 року виконано усі, встановлені законодавством обов'язки із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю необхідних професій для їх працевлаштування та відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися, а тому наявні підстави для відмови в позові.
Висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією яка висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018р. у справі №817/650/17, від 20.05.2019р. у справі № 820/1889/17.
Щодо доводів апелянта в частині розподілу понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, відповідно до змісту наведеної статті склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
ч.3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката відповідач надав суду: ордери про надання правової допомоги серії ВК №1006714 від 10.06.2020р., серії ВК №1007140 від 24.06.2020р. (а.с.127, 152), договір про надання правової допомоги № 01-ФД/2017 від 01.02.2017р. (а.с.120-124), рахунок на оплату гонорару за юридичну допомогу по справі №460/3086/20 (а.с.125), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.126, 151), платіжне доручення №15155 від 23.06.2020р. (а.с.147), акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 24.06.2020р. № 01С/20-ФД (а.с.148) та проміжний звіт описом правової допомоги та обсягом витраченого часу (а.с.149).
Із змісту акту приймання- передачі наданої правничої допомоги від 24.06.202р. №01С/20-ФД видно, що загальна вартість наданих адвокатським бюро "Миколи Бляшина" послуг ТзОВ «Фапомед Україна» становить 8000,00 грн.
Так, згідно п.3.3. Договору про надання правової допомоги № 01-ФД/2017 від 01.02.2017р., гонорар і порядок його обрахунку, визначається сторонами в залежності від складності доручень, кваліфікації і досвіду залученого адвоката, змісту доручень, строків і місця їх виконання, та інших обставин, і вказується в Додатку до цього Договору, що підписується сторонами і є невід'ємною частиною Договору.
В п.2 додатку № 3С до договору про надання правничої допомоги № 01-ФД/2017, видно, що сторони визначили розмір гонорару за надання правової допомоги вказаної п.1 Додатку наступним чином:
- 8000 гривень, базовий платіж сплачується за аналіз документів, представництво в судах України, підготовку документів в рамках судового процесу. Базовий платіж сплачується незалежно від винесеного судового рішення у справі;
- 8000 гривень, бонус який виплачується у випадку винесення рішення суду на користь Клієнта.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що вказаний договір укладено 01.02.2017р., а позов у даній справі подано 30.04.2020р.
Крім того, згідно додатку № 3С до договору про надання правничої допомоги № 01-ФД/2017 зазначено, що базовий платіж у розмірі 8000 гривень сплачується за аналіз документів, представництво в судах України, підготовку документів в рамках судового процесу.
Проте, із акту № 01С/20-Фд приймання-передачі наданої правової допомоги неможливо встановити перелік наданих послуг, а лише зазначено в загальному про надання правових послуг в рамках справи №460/3086/20, зокрема аналіз документів та складання і підготовку відзиву з додатками, підготовка розгляду справи в суд.
Разом з тим, вказані операції зазначені у проміжному звіті з описом наданої правничої допомоги ТзОВ «Фапомед Україна». Так, у даному описі вказано 5 операцій із поділом їх на витрати часу в годинах. Загальна тривалість витрат часу склала 10 годин 00 хвилин.
Колегія суддів вважає зазначити, що наданий суду опис правничої допомоги ТзОВ «Фапомед Україна» ставить під сумнів визначену суми гонорару, оскільки він не містить зв'язку із сумою гонорару та витраченого часу на правничу допомогу, а лише констатує час витрачений на надання правничої допомоги.
При цьому, в судовому засіданні адвокат участі не приймав, хоча в описі наданої правничої допомоги ТзОВ «Фапомед Україна» зазначено «підготовка адвоката до судового засідання, узгодження правової позиції з клієнтом».
Вказані обставини у своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що докази надані відповідачем щодо заявленої суми відшкодування понесених витрат на правову допомогу адвоката, на переконання колегії суддів не підтверджують наявність підстав для відшкодування на користь відповідача понесених витрат на правничу допомогу саме у розмірі 8000 гривень.
Таким чином, враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягає сума в розмірі 1000 гривень з врахуванням складністю справи, обсягом наданих послуг на виконання робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Інші доводи які викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки колегії суддів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Із змісту ч.4.ст. 318 КАС України видно, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову однак, неповно з'ясував обставини, щодо стягнення витрат на правничу допомогу, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст.229, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі № 460/3086/20 змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції:
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фапомед Україна» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів судові понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі № 460/3086/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Бруновська
Суддя З.М. Матковська
Суддя Р.М. Шавель
Постанова в повному обсязі складена 16.11.2020р.