Провадження № 11-кп/803/3386/20 Справа № 193/1362/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 листопада 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні контрольне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, не одруженого, маючого на утриманні малолітнього сина, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого відповідно до ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, у кримінальному провадженні № 12018040580000197,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
встановила:
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 24 жовтня 2020 року.
Рішення суду обґрунтовано наступним.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 , обвинувачується у тому, що 29.04.2018 після 00 год. 30 год., знаходячись у лісозахисній смузі, що розташована на відстані 1,5 км від с. Базавлучок Софіївського району Дніпропетровської області, на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин до раніше знайомого ОСОБА_9 на незначній відстані від потерпілого здійснив один постріл в колінний суглоб правої ноги, спричинивши вогнепальне дробове поранення, від чого потерпілий впав на землю. Після чого ОСОБА_6 підійшов до потерпілого та впритул здійснив ще один постріл в шию ліворуч, спричинивши останньому наскрізне вогнепальне дробове поранення, від чого ОСОБА_9 помер на місці.
Після чого, ОСОБА_6 з метою приховання трупу ОСОБА_10 завантажив його до салону власного автомобіля та перевіз до лісосмуги, що розташована на відстані 3 км від с. Нова Хортиця, Софіївського району, Дніпропетровської області, де в канаві закидав землею та зник.
30.04.2018 року за відсутності інформації щодо місця перебування ОСОБА_6 , його матері було вручено повідомлення про підозру у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за фактом навмисного вбивства ОСОБА_9
31 травня 2018 року досудове розслідування по даному кримінального провадженню зупинено в зв'язку з розшуком підозрюваного, про що винесено відповідну постанову.
10 липня 2019 року встановлено місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 та останнього доставлено з м. Київ до Софіївського районного суду Дніпропетровської області для розгляду клопотання про обрання відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
11 липня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області підозрюваному ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
01 жовтня 2019 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 надійшов для здійснення судового розгляду справи до суду першої інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді тривалого строку позбавлення волі, по справі встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України у виді можливості вчинення обвинуваченим спроб перешкоджати здійсненню кримінального провадження, переховування від суду, незаконно впливати на свідків у цьому провадженні, вчинити інше чи продовжити кримінальне правопорушення, з огляду на дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, суд прийшов до висновку, що інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник не погодився з даним рішенням суду. В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосування електронного браслета.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення не доведено та судом не встановлено.
Вказує, що за час перебування справи на розгляді судом, було допитано лише потерпілу та двох свідків. Внаслідок неодноразових зривів судових засідань через введений карантинний стан, так і через безпідставну неявку свідків у справі, обвинувачений фактично безпідставно перебуває під вартою.
Тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 злочину не може бути підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вважає, що судом не було взято до уваги наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків наявність сина 2009 року народження та дружини.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу законною та обґрунтованою.
В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, які відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшилися, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник.
Доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не було доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на думку колегії суддів є не обґрунтованими.
Так, однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, в якому ОСОБА_6 вже висунуто обвинувачення і триває судовий розгляд у суді першої інстанції, не підлягають окремому вирішенню питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності, для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а суд повинен зважити на характер, тяжкість і наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та оцінити ризики, якщо прокурор доведе їх існування. При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції визнав такими, що не зменшилися від часу прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризики того, що ОСОБА_6 може вчинити спроби у переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів вважає, що матеріали провадження містять дані, які доводять існування зазначених ризиків, зокрема з огляду на те, що ОСОБА_6 в силу ст. 89 КК України вважається особою не судимою, не працював, тобто не мав постійного джерела доходу, не зважаючи на перебуванні на його утриманні малолітнього сина, вік та стан здоров'я обвинуваченого, а також перебування обвинуваченого у розшуку під час досудового розслідування, тому достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання останнього під вартою, щоб завадити цьому.
Дослідивши належним чином матеріали провадження, дані, які характеризують особу обвинуваченого та інші, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України обставини, суд навів мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Тому підстав для застосування щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу колегія не вбачає.
Доводи сторони обвинувачення про те, що судом не було взято до уваги наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, малолітнього сина на утриманні, на думку колегії суддів, не є слушними, оскільки вказані факти були оцінені судом в сукупності з іншими доказами по справі.
Посилання сторони захисту на тривалий розгляд справи судом першої інстанції заслуговують на увагу, однак вказане не може бути підставою для скасування судового рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, в цілому.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_6 перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Істотні порушення процесуального закону, які б потягли безумовне скасування судового рішення, по справі не встановлено.
Таким чином, рішення суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлене відповідно до норм процесуального закону, таким, яке ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, у зв'язку з чим, приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали - без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4