11.11.20
22-ц/812/1252/20Провадження №22-ц/812/1252/20
11 листопада 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого -Бондаренко Т.З.,
суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №481/1084/19 за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вжещ С.І. в приміщенні того ж суду, за позовом
ОСОБА_3 до Новобузької міської ради Миколаївської області, ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Новобузької міської ради Миколаївської області, ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позивач зазначав, що на протязі 2005-2012 років він доглядав за одинокою, похилого віку жінкою ОСОБА_5 , 1935 року народження, яка потребувала сторонньої допомоги, зокрема він привозив їй продукти харчування, возив на лікування до медичних закладів, допомагав виконувати іншу роботу по господарству, тощо. Через це, за життя 25 березня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого заповіла йому земельну ділянку, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новобузької міської ради Миколаївської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла і після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на вищевказану земельну ділянку. Але звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 23 липня 2019 року, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку зі спливом, встановленого законом шестимісячного строку.
Причиною пропуску вказаного строку вважає не вірне розуміння ним законодавства про спадкування, оскільки він помилково вважав, сам факт наявності складеного на його ім'я заповіту дозволяє йому у будь-який час звернутися до нотаріуса для отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину.
03 грудня 2019 року позивачем заявлено про зміну підстав позову, відповідно до якої пояснював що він з 1990 року по теперішній час працює заступником керівника ПОСП «Золота нива» (з 2019 року ПП «Золота нива»), в обов'язки якого, окрім іншого, входила також перевірка та контроль за виконанням договорів оренди землі, укладених даним підприємством. У 2019 році, у зв'язку зі зміною установчих документів на підприємстві, новим керівником йому було дану вказівку перевірити всі договори оренди земельних ділянок. Так, при перевірці пакету документів, які зберігалися разом з договором оренди згаданої земельної ділянки ОСОБА_5 , він знайшов у ньому складений на його ім'я заповіт ОСОБА_5 від 25 березня 2005 року. В липні 2019 року він довідався і про смерть заповідачки -28 листопада 2012 року. При зверненні до нотаріуса 23 липня 2019 року ОСОБА_3 також дізнався, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла у березні 2013 року її дочка, ОСОБА_4 , яка успадкувала інше майно спадкодавці, а на земельну ж ділянку, яку її мати заповіла ОСОБА_3 ОСОБА_4 до цього часу свідоцтва про право на спадщину не отримала. Крім того, наголосив, що заповідачка та ОСОБА_3 не являлися родичами між собою, останній мешкав в іншому населеному пункті і не знав про її смерть та складений на його ім'я заповіт.
Посилаючись на викладене позивач просив визнати зазначені причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та визначити для нього додатковий строк, тривалістю два місяці, для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .
Посилаючись на викладене позивач просив визнати зазначені причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними та визначити для нього додатковий строк, тривалістю два місяці, для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач не надав суду переконливих доказів, які свідчать про поважність причин пропуску ним строку для прийняття спадщини.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права. Наголошував на тому, що апелянту не було відомо про наявність заповіту, а також, що нотаріус в порушення вимог закону не вчинила дії спрямовані на повідомлення його про відкриття спадщини, що є поважними об'єктивними причинами, які вплинули на несвоєчасність звернення позивача до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, серії МК № 070654 від 13 січня 2005 року, громадянці ОСОБА_5 , належала земельна ділянка, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області (а.с.8).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 77 років в м. Новий Буг Миколаївської області (а.с.46).
Згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В. 25 березня 2005 року, громадянка ОСОБА_5 заповіла вищезазначену земельну ділянку позивачу ОСОБА_3 (а.с.6).
Після смерті ОСОБА_5 , за заявою її дочки, співвідповідачки у справі, ОСОБА_4 , датованої 25 березня 2013 року, Новобузькою державною нотаріальною конторою Миколаївської області була заведена спадкова справа за №55/2013 (а.с.42-71).
ОСОБА_4 , як спадкоємниці за законом першої черги, 30 жовтня 2014 року, були видані свідоцтва про право на спадщину на інше належне спадкодавиці майно, а саме житловий будинок та земельні ділянки для його обслуговування і ведення особистого підсобного господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.67-71).
Листом від 23 липня 2019 року приватний нотаріус Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В., було роз'яснено щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , у зв'язку з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання (а.с.11).
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.
Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 , як на основну поважну причину невчасного звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, вказував на те, що за життя ОСОБА_5 з 2005 по 2012 рік він надавав їй усіляку допомогу, а саме привозив продукти харчування, возив на лікування, виконував домашню роботу. За життя ОСОБА_5 в 2005 році склала на його ім'я заповіт. Позивач помилково вважав, що на підставі заповіту, він є тією особою, яка прийняла спадщину та в будь-який час має можливість звернутися за отриманням відповідного свідоцтва.
Так, із наведених позивачем обставин слідує, що про складання на його користь заповіту та про смерть ОСОБА_5 йому було відомо, тому саме з 2005 року (рік в якому складено заповіт) та до 2012 року (рік в якому померла ОСОБА_5 ), він надавав їй допомогу.
В подальшому, посилаючись на зміну підстави позову, ОСОБА_3 зазначав, що він не є родичем померлої ОСОБА_5 , мешкав у іншому населеному пункті, будь -яких відносин із нею не підтримував та не знав про її смерть та складений на його ім'я заповіт. Про заповіт дізнався при здійсненні перевірки договорів оренди на підприємстві ПП «Золота нива», де працює заступником керівника, виявивши заповіт разом з договором оренди спірної земельної ділянки.
Таким чином позивач виклав інші обставини та змінив фактичні данні у справі, не надавши цьому обґрунтування. Проте, від вимог з підстав заявлених в первісному позові, позивач в установленому законом порядку не відмовився, така відмова не була прийнята судом, а тому районний суд обґрунтовано розглядав вимоги заявлені з двох підстав.
Так, з викладених обставин в позові із змінених підстав, стосовно того, що заповіт знаходився та зберігався разом із договором оренди на спірну земельну ділянку, а позивач в силу своїх посадових обов'язків відповідав саме за контроль договорів оренди, також слідує, що ці документи, тобто договір оренди земельної ділянки належної спадкодавиці та доданий до нього заповіт формувались за його участі чи під його керівництвом, доказів щодо наявності об'єктивних перешкод в доступі до даних документів не надано, а тому відсутні розумні сумніви стосовно того, що позивачу, як заступнику керівника підприємства- орендаря земельної ділянки, належної спадкодавці, не було відомо про заповіт та відповідно і про смерть ОСОБА_5 .
За вказаних обставин, районний суд дійшов вірного висновку, що посилання позивача на його необізнаність про смерть спадкодавця та наявність заповіту, складеного на його ім'я, з наведених підстав, підлягають відхиленню.
Вірно також районний суд відхилив посилання ОСОБА_3 на те, що з ОСОБА_5 він проживав в різних населених пунктах, оскільки як вбачається з матеріалів позову, позивач та спадкодавець проживали та були зареєстровані в одному місті Новому Бузі (а.с.2, 5, 6, 9).
Крім цього позивач посилався на те, що через невиконання нотаріусом вимог ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 2.2, 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, які діяли на час звернення ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини, які зобов'язували нотаріуса, який одержав від спадкоємців заяву про відкриття спадщини, повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Відхиляючи наведені посилання, районний суд також правильно вказав на те, що в тексті заповіту відсутні, будь-які данні про місце проживання чи місце роботи ОСОБА_3 , що унеможливило його повідомлення нотаріусом про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 .
В той же час наведені правові норми також передбачають, що нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, про що також зазначав позивач.
Однак, не здійснення такого повідомлення нотаріуса в пресі про смерть спадкодавиці, не має вирішального значення у даній справі, оскільки враховуючи наведені висновки суду ОСОБА_3 був обізнаний щодо смерті ОСОБА_5 та наявності заповіту.
В силу вимог ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з цим, позивач ОСОБА_3 не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на переконання наявності поважних причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
З урахуванням викладеного, районний суд повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив характер спірних правовідносин та правові норми які підлягають застосуванню, наданим сторонами доказам надав належну оцінку та дійшов правильного висновку щодо відсутності поважних причин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу здійснити передбачені законом дії по прийняттю спадщини за заповітом, а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що рішення суду не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року за № 61-38298св 18, та іншим постановам ВС, підлягають відхиленню, оскільки в даній справі Верховний Суд виходив з доведеності факту необізнаності позивача про наявність заповіту.
Не можна прийняти також доводи апелянта стосовно того, що відповідач ОСОБА_4 при прийнятті спадщини не прийняла земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,93 га. Так, відповідно до положень ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Таким чином звернувшись з заявою про прийняття спадщини з зазначенням будь-якої її частини до нотаріуса, ОСОБА_4 вважається такою, що прийняла спадщину в цілому.
Також підлягають відхиленню і посилання позивача на свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права, оскільки він підлягає застосуванню в разі доведення наявності поважних причин, які були об'єктивною перешкодою у зверненні з заявою до нотаріальної контори позивача з відповідною заявою.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 16 листопада 2020 року.
Судді: Т.З.Бондаренко
Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова