Справа № 464/6067/19 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.
Провадження № 22-ц/811/720/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:84
16 листопада 2020 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Мельничук О.Я., Шандри М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 21 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання договору недійсним та зобов'язання припинити нарахування оплати, -
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до відповідача про визнання недійсним договору приєднання № 3300026257 від 2014 року про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго», укладеного у 2014 році та зобов'язання припинити нарахування їй оплати за послуги, які не отримує з 20 травня 2018 року.
Обґрунтовує позов тим, що у липні 2014 року між нею та відповідачем укладено спірний договір, який не відповідає діючому законодавству. Зокрема: не передбачено укладення безпосередньо прямих договорів про надання послуг з централізованого опалення між споживачем та виробником або виконавцем послуг; вона є власником половини квартири, а не власником будинку. Відповідач на протязі лютого-березня 2018 року став надавати неякісні послуги, температура в її квартирі знизилась до 12 градусів, про що складено акти. У травні 2018 року вона звернулась до відповідача із заявою про розірвання угоди, але отримала відмову. Тому за власний кошт вона від'єдналася від системи подачі в її квартиру тепла та перестала сплачувати плату відповідачу. Зазначає, що спірний договір підписала помилково, не вникши в його кабальний зміст, на ньому відсутня дата укладення, дата підписання, що є істотними порушеннями. Оскільки договір може бути достроково у разі відмови споживача від користування послугами виконавця припинений, а такі обставини виникли 20 травня 2018 року, тому просить позов задовольнити і зобов'язати відповідача припинити нарахування за ненадані послуги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 21 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про визнання договору недійсним - відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її доводи.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задоволити позов повністю.
Вважає рішення суду незаконним, оскільки судом не були з'ясовані обставини справи.
Вказує, що під час розгляду справи надавала незаперечні докази того, що її квартира від'єднана від мереж теплопостачання та що вона утеплює житло альтернативними джерелами опалення. Зазначає, що не ставила перед судом питання узаконення факту від'єднання від ЦО, відповідач не спростував факт ненадання послуг з теплопостачання, а оскільки вона їх не отримує то не повинна за них платити.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 та постійно проживає у помешканні. Іншій співвласник квартири її сестра ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає.
Між відповідачем ЛМКП «Львівтеплоенерго», що є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у м.Львові для населення згідно з нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та споживачем ОСОБА_1 , співвласником квартири АДРЕСА_1 , укладено договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води за № НОМЕР_1 (у позові зазначено підписання такого у липні 2014 року).
Даний договір укладено відповідно до вимог ст.634 ЦК України, за яким за договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З копії акту від 20.05.2018 вбачається, що комісія в складі мешканців будинку засвідчили, що сушка і батареї у квартирі позивача демонтовані, труби, за власний кошт, замінені на сучасні і йдуть через квартиру у підвал. Стояки вкриті паралоном і закриті коропом. В квартирі не використовується тепло від центральної системи Львівтеплоенерго.
Позиція Апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не наведено та належними і допустимими доказами не підтверджено підстав, які б існували на момент вчинення правочину, для визнання договору недійсним згідно із наведеними приписами закону. Окрім цього, оскільки позивач здійснила самочинне відключення власної квартири від централізованого теплопостачання, тому позов є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Законом «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з частиною 1 статті 12 закону «Про житлово-комунальні послуги» Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Пунктом першим частини 1 статті 7 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 19 закону «Про теплопостачання» встановлено обов'язок споживача оплатити надані послуги.
Наведеними положеннями законів передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги щодо неотримання позивачем фактично послуг, оскільки нею самовільно проведено відключення, тому ЛМКП «Львівтеплоенерго» неправомірно здійснює нарахування заборгованості є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 року №630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до закону «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (пункт 26 правил).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 року №4, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг центрального опалення та гарячого теплопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу комісію для розгляду таких питань. Комісія після вивчення конкретних умов приймає рішення, яке оформлюється протоколом, витяг з якого надається заявникові. При позитивному рішенні комісії, заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального теплопостачання і відокремлення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання.
Згідно з пунктами 2.5, 2.6, 2.7 вищезгаданого Порядку, відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця таких послуг та власника квартири або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження відповідного акта сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого опалення.
Оскільки, позивач не виконала вимог Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 року №4 до вчинення дій щодо відключення, колегія суддів погоджується з висновком, що вона здійснила від'єднання від мереж централізованого опалення самовільно та не дотрималася вимог щодо складання та затвердження акту про відключення його квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Відповідно до статтей 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Оскільки ОСОБА_1 самовільно відключила свою квартиру та не вирішила у передбаченому чинним законодавством порядку питання про надання дозволів на таке відключення, відсутні підстави для скасування нарахувань за теплову енергію та зняття позивача з обліку, як споживача послуги, яку вона не отримує.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-295цс15 від 20 квітня 2016 року, у постанові №6-582цс15 від 18 листопада 2015 року, що також відповідає
постанові Верховного Суду у справі №915/89/16 від 2 березня 2018 року, постанові Верховного Суду у справі №522/401/15-ц від 25 вересня 2019 року, тому самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги центрального теплопостачання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено підстав, які б існували на момент вчинення правочину, для визнання договору недійсним згідно із наведеними приписами закону.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 3300026257 відповідає типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630 (із змінами на момент виникнення спірних правовідносин), та чинному законодавству.
Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплата наданих житлово-комунальних послуг за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Обов'язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 року №572.
Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367,368, п.1.ч.1 ст.374,375,381,382,384 ЦПК України, суд-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 21 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16.11.2020 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Мельничук О.Я.
Шандра М.М.