Справа № 442/3715/20 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.
Провадження № 22-ц/811/2295/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 80
16 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.
за участі секретаря: Фейір К.О.
без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально -курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом у якому просила стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 27053,84 грн. без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів; середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23656,80 грн.; компенсацію втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 484,82 грн., витрати на професійну правничу допомогу.
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 27053,84 грн. (двадцять сім тисяч п'ятдесят три грн. 83 коп.) без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28683,87 грн. (двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят три грн. 87 коп.)
Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 484,82 грн. (чотириста вісімдесят чотири грн. 82 коп.).
Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн..
Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в дохід держави судові витрати в розмірі 2102 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішення суду оскаржило Українськое державное підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».
В апеляційній скарзі посилаються на те, що до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а саме 15 липня 2020 року відповідачем було сплачено ОСОБА_1 5000 грн, відтак на момент ухвалення рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2020 року розмір заборгованості по заробітній платі становив 22 053, 84 грн.
Також вказує, що 07 серпня 2020 року скаржником було додатково сплачено позивачці 2000 грн.
Крім цього, посилається на правову позицію, висловлену у Постанові Великої Палати ВС від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, згідно якої за певних умов суд може зменшити відшкодування, передбачене ст. 117 КзПП України.
Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України, передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині таким вимогам відповідає.
Судом встановлено наступні обставини справи.
ОСОБА_1 з 10.09.2013 працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», про що свідчить запис в трудовій книжці НОМЕР_1 (арк. спр. 6 - 7).
З січня 2017 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення віку 3-х років.
Як вбачається з наказу від 15_жовтня 2019 року №312-ВК «Про допуск до роботи» ОСОБА_1 було допущено до роботи з 10.11.2019 року у зв'язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною до досягнення віку 3-х років (арк. спр. 8).
Згідно з наказами №341-В від 15 жовтня 2019 року та від 02 січня 2020 року № 01-В ОСОБА_1 перебувала у щорічних відпустках з 10 листопада 2020 року по 11 січня 2020 року та з 13 січня 2020 року по 22 лютого 2020 року.
На підставі наказу про звільнення № 33 ВК 10.02.2020, останню було звільнено за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України, що стверджується записом в трудовій книжці про таке (арк. спр. 6).
Згідно з довідкою про нараховану та невиплачену заробітну плату від 27 травня 2020 року № 24/01-21/17, заробітна плата позивача з листопада 2019 року по лютий 2020 року склала 27053,84 грн.
Встановлено, що на день звільнення позивача, відповідач мав заборгованість по виплаті заробітної плати з листопада 2019 року по лютий 2020 року, розмір якої становив 27053,84 грн.
У відповідності до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено обов'язок роботодавця регулярно виплачувати заробітну плату його працівникам відповідно до умов договору, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Крім цього, відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частиною 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої та невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 22 лютого 2020 року, виконувала свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги наданий позивачем розрахунок та стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 лютого 2020 року по день винесення рішення суду - 15.07.2020 року, з огляду на те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей.
У матеріалах справи наявна довідка про середню заробітну плату від 09.06.2020 року, згідно якої середньоденна заробітна плата складає 295,71грн.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що середній заробіток слід стягнути за період з 24.02.2020 по 15.07.2020, що становить 97 робочих дні, а відтак стягненню на користь позивача підлягає сума 28683, 87 гривень.
Посилання відповідача на ту обставину, що 15 липня 2020 року ним було перераховано на користь відповідачки 5000 гривень, шляхом перерахування на картрахунок, не впливає на розмір заборгованості, а свідчить про визнання відповідачем боргу і початок обов2язку по його сплаті.
Також, ст. 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівникам проводиться компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
За правилами ст. 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив, що розмір компенсації за втрату частини доходів в зв'язку з невиплатою заробітної плати за період з листопада 2019 становить згідно з розрахунком 484,82 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»- залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2020 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.