Справа № 465/3895/18 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/2213/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:62
09 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Крайник Н.П. та Шеремети Н.О.,
за участю секретаря Симець В.І.;
адвоката Вовк О.С. - представника
ОСОБА_1 , опікуна недієздатного ОСОБА_2 ;
адвоката Репака В.В. - представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - як опікуна недієздатного ОСОБА_2 , на рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2020 року,
У липні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , опікуном якого вона є, звернулася до суду з позовом до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори та ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , сином якої є ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого заповіла все майно, де б воно не було і з чого б не складалось, сину - ОСОБА_2 .
Також, ОСОБА_5 склала ще один заповіт, згідно якого заповіла належну їй земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 .. Оскільки іншого майна, окрім земельної ділянки, у заповідача немає, позивач в особі опікуна звернувся до державного нотаріуса П'ятої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову у визнанні позивача спадкоємцем обов'язкової частки у спадщині, оскільки документи щодо його інвалідності видані після смерті заповідачки. Не погоджуючись із таким обґрунтуванням, зазначала, що позивач був непрацездатним на час смерті матері, відтак має право на обов'язкову частку, оскільки 07.11.2010 року він в результаті ДТП отримав травму та тривалий час стаціонарно лікувався.
22.08.2011 року позивача визнано особою з інвадністю І групи довічно. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11.08.2011 року ОСОБА_2 визнано недієздатним, а рішенням згаданого суду від 02.12.2011 року останньому призначено опікуна - ОСОБА_1 . Отже, позивач на час смерті був непрацездатним за станом здоров'я, однак через те, що встановлення групи інвалідності відбулося після смерті заповідача, позивача не визнано спадкоємцем обов'язкової частки. Враховуючи те, що спадкоємцями за законом померлої ОСОБА_5 є її діти: ОСОБА_3 (відповідач), ОСОБА_2 (позивач) та ОСОБА_6 (котра відмовилася від спадщини шляхом подачі заяви), частка ОСОБА_2 у спадковому майні його матері (земельній ділянці) становить 1/4. Зважаючи на вищевикладене, просить визнати неправомірною відмову державного нотаріуса П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Зворецької Л.П. у визнанні ОСОБА_2 спадкоємцем обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_2 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_5 , а саме - 1/4 земельної ділянки, площею 1.38 га., кадастровий номер 6820983700020180027, що знаходиться на території Кривачинецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області (а.с. 1-5).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 213-216).
Дане рішення оскаржила ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 , як опікуна недієздатного ОСОБА_2 .
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на порушення норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що той факт, що на час відкриття спадщини позивачу не було видано документ, що підтверджує інвалідність, не спростовує існування такої, оскільки присвоєння позивачу 1 групи інвалідності довічно було наслідком проходження медичного огляду МСЕК та дотримання визначених державою процедур, що регулюють порядок встановлення груп інвалідності, та лише підтвердило факт довготривалого стійкого розладу здоров'я позивача, який виник після отримання ним 07.11.2010 року травм в ДТП (а.с. 223-228).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
За змістом частини 1 статті 1241 ЦК України, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
При цьому право на обов'язкову частку у спадщині має бути належним чином підтверджене.
Зокрема, непрацездатність спадкоємця має бути доведена належними доказами саме на день смерті спадкодавця, оскільки за змістом частини 3 статті 1235 ЦК чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається сторонами спору, що позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 , яка 21 липня 2009 року склала два заповіти і ІНФОРМАЦІЯ_2 померла (а.с. 11, 12, 13). Відтак, спадщина в результаті її смерті відкрилася саме 02 січня 2011 року (частина 2 статті 1220 ЦК України).
Також судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається сторонами спору, що 07 листопада 2010 року мала місце дорожньо-транспортна пригода (ДТП), в результаті якої позивач ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження і 22 серпня 2011 року йому було встановлено інвалідність І групи довічно.
Таким чином, на час відкриття спадщини позивач не був в установленому порядку визнаний інвалідом, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання права на обов'язкову частку у спадщині, яка відкрилася за більш, як 7 (сім) місяців до встановлення позивачу інвалідності.
З урахуванням вище наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
На стадії апеляційного розгляду справи адвокат Репак В.В., представник відповідача ОСОБА_3 , подав до суду Заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 8 000 грн. понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи.
Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 3 статті 133 ЦПК України).
За змістом статті 136 ЦПК України (частини 1 та 3), суд, враховуючи майновий стан сторони, може звільнити від сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як стверджується матеріалами справи та визнається всіма учасниками справи, позивач ОСОБА_2 з 22 серпня 2011 року є особою з інвалідністю І групи довічно, лежачим хворим, потребує постійної сторонньої допомоги і рішенням суду від 11 серпня 2011 року визнаний недієздатним (а.с. 27-28, 29).
За вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність звільнити позивача (апелянта) ОСОБА_2 від сплати понесених відповідачем ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, а відтак - про відмову представнику відповідача у задоволенні його Заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 136 ч. 3, 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - як опікуна недієздатного ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2020 року- без змін.
Звільнити позивача (апелянта) ОСОБА_2 від сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме - сплати понесених відповідачем ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, у зв'язку з чим відмовити ОСОБА_7 , представнику відповідача ОСОБА_3 , у задоволенні його Заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 16 листопада 2020 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Крайник Н.П.
Шеремета Н.О.