Справа № 465/6579/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.
Провадження № 22-ц/811/3786/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:39
12 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні вмісті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2016 року,-
в вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» в особі Кадирова В. В. у якому просила визнати за нею право вкладника за договором №005-13049-240215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, укладеним 24 лютого 2015 року з ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 5000 доларів США та право на відшкодування заборгованості за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 24 лютого 2015 року між нею та ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Львівського відділення №4 ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір №005-13049-240215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США в сумі п'ять тисяч доларів США. Строк повернення коштів за вказаним договором 26.03.2015 року. Відповідно до умов договору банк прийняв на її вкладний рахунок грошові кошти (строковий вклад) в сумі 5 000,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням № 46379984 від 24.02.2015 року під 5,5 % річних на строк до 26.03.2015 року (на місяць). Відповідно до п.п. 1.5, 1.10 договору, банк зобов'язувався в останній день строку дії договору повернути суму вкладу та відсотки шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника. Відповідач порушив свої зобов'язання за договором, не повернув належні їй кошти, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право вкладника за договором №005-13049-240215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США банківського вкладу (депозиту), укладеного 24 лютого 2015 року з ПАТ ««Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Львівського відділення №4 ПАТ «Дельта Банк» на вклад в сумі 5000,00 (п'ять тисяч доларів США, 00 центів).
Визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості за вкладом у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч доларів США, 00 центів) за договором №005-13049-240215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США банківського вкладу (депозиту), укладеного 24 лютого 2015 року з ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Львівського відділення №4 ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду оскаржило Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що судом в порушення вимог ст. 33 ЦПК України не залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснює ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» на який покладається виконання зобов'язань перед вкладниками щодо виплати гарантованої суми відшкодування, а тому вважає, що АТ «Дельта Банк» є неналежним відповідачем у справі, а відтак заявлений до банку позов не підлягає до задоволення. Вказує, що договір банківського вкладу № 005-13049-240215, укладений між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемним. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на умови договору банківського вкладу, не встановив строку набрання чинності договором банківського вкладу (депозиту), поза увагою суду також залишилися доводи відповідача про те, що кошти за цим договором вкладником не вносилися як через касу банку, так і з власного вкладного рахунку, що передбачено умовами договору, та такі були перераховані з рахунку іншого вкладника банку. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», за участі третьої особи - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» в особі Кадирова Владислава Володимировича про повернення коштів за договором банківського вкладу відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2019 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» порушив свої зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) № 005-13049-240215 від 24 лютого 2015 року, не включив ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та не повернув позивачу депозит в розмірі 5000 доларів США, розміщений на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , чим порушив її право власності.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Аналіз змісту позовної заяви (з урахуванням уточненої позовної заяви) та оскаржуваного рішення дає підстави стверджувати, що звертаючись до суду, позивачка просила визнати за нею право вкладника за договором вкладу на суму 5 000 доларів США та право на відшкодування цієї суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування, які і були задоволенні місцевим судом повністю. Відповідачем по справі позивачкою зазначено ПАТ «ДЕЛЬТАБАНК», а ФГВФО - третьою особою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 17 КАС України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
Відповідно до наведених процесуальних норм до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), а також у постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).
Враховуючи позовні вимоги, якими є визнання за позивачкою права вкладника за договором №005-13049-240215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, укладеним 24 лютого 2015 року з ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 5000 доларів США та права на відшкодування заборгованості за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування, якою є 200000.00 грн., суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої та другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2016 року ухвалено з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України є підставою для його скасування із закриттям провадження у справі.
Враховуючи вимоги частини четвертої статті 377 ЦПК України позивачу слід роз'яснити, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 377, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»- задовольнити частково.
Заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2016 року - скасувати, провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення до апеляційного суду із заявою про передачу даної справи до Львівського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд даної справи.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 12.11.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.