Дата документу 10.11.2020 Справа № 2-1095/11
Є.У.№ 2-1095/11 Головуючий у 1 інстанції: Богомолова Л.В.
№ 22-ц/807/3101/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
10 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Онищенко Е.А.
Полякова О.З.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Кісь Лариси Сергіївни на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року по справі за скаргою Кісь Лариси Сергіївни , що діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович, приватне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в особі Запорізької обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про визнання неправомірною постанови про відкриття виконавчого провадження, зобов'язання відновити порушеного права,
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 серпня 2020 року в задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника Кісь Л.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких ідстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається. що Кісь Л.С, що діє в інтересах боржника ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К., ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Запорізької обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Форінт», звернулася до суду зі скаргою про визнання неправомірною постанови про відкриття виконавчого провадження, зобов'язання відновити порушене право.
Скарга мотивована тим, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 13.04.2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 679 768, 89 грн., а також судові витрати в сумі 1820, 00 грн., а всього 1 681 588, 89 грн.
Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. 13.04.2020 року прийняв до примусового виконання виконавчий лист №2-1095, виданий 09.02.2012 року Бердянським міськрайонним судом стягувачу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та відкрив виконавче провадження №61815358 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Форінт» заборгованість 1 681 588,89 грн., яку заявник скарги вважає винесеною з низкою грубих порушень вимог законодавства та яка є незаконною з наступних підстав:
Відкриття провадження приватним виконавцем Хохловим К.К. відбулося з порушенням вимог ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року за заявою особи, відмінної від особи стягувача, зазначеного у виконавчому листі.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 09.10.2018 року вирішено питання про заміну стягувача ПАТ «Райфайзен банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» в іншому виконавчому провадженні №35481004.
Заявник скарги зазначав, що оскільки ПАТ «Райфайзен банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен банк Аваль» за пред'явленим виконавчим листом №2-1095/11 від 09.02.2012 року було стороною у справі, позивачем, є стягувачем, то відповідно ТОВ «ФК «Форінт» не має права пред'являти вл №2-1095/11 від 04.02.2011 року до виконання від свого імені.
За таких обставин постанова приватного виконавця Хохлова К.К. від 13.04.2020 року про прийняття до виконання вл №2-1095/11 від 09.02.2012 року за заявою ТОВ «ФК «Форінт» є протиправною.
Крім того, приватним виконавцем Хохловим К.К. у постанові від 13.04.2020 року протиправно змінена резолютивна частина виконавчого документа на користь особи, і відмінної від особи стягувача, тобто в резолютивній частині постанови змінений стягувач, а саме: замість ПАТ «Райфайзен банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» вказано стягувача ТОВ «ФК «Форінт».
Заявник скарги також вважає, що приватним виконавцем Хохловим К.К. в/л №2-1095/11 прийнято поза строками пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, оскільки рішення суду по справі №2-1095/11 за даними ЄДРСР набрало законної сили 05.07.2011 року та строк пред'явлення до виконання вл №2-1095/11 сплинув 04.07.2012 року. Таким чином, приватним виконавцем Хозловим К.К. виконавчий лист прийнятий з порушенням строків, встановлених ст.12 Закону №1404-VIII.
З отриманої 09.07.2020 року вимоги №2054 приватного виконавця Хохлова К.К. боржнику стала відома інформація що ВП №61815358 відкрито за вл №2-1095/11.
Виходячи з зазначеного, заявник скарги просив визнати неправомірною постанову від 13.04.2020 року приватного ) виконавця виконавчого округу Запорізької області Хохлова К.К. щодо прийняття до примусового виконайня виконавчого листа №2-1095, виданого 09.02.2012 року Бердянським міськрайонним судом стягувачу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» за заявою ТОВ «ФК «Форінт» та відкриття виконавчого провадження №61815358.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції правомірно послався на положення закону щодо обов'язковості судового рішення.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"
Положеннями ст.ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язано виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як зазначив суд першої інстанції, із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов'язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» є правонаступником стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого у справі №2-1095/11.
Встановлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 13.04.2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 679 768, 89 грн., а також судові витрати в сумі 1820, 00 грн., а всього 1 681 588, 89 грн.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 09.10.2018 року, яка набрала законної сили, задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Райфайзен банк Аваль» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено стягувача Публічного акціонерного товариства «Райфайзен банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у д виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення від 14.04.2011 року у справі №2-1095/11 за позовом Публичного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ( а.с.48-51 т.1).
Таким чином, як правильно встановив та зазначив у оскаржуваному судовому рішенні, суд першої інстанції, здійснено процесуальне правонаступництво відносно стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника, ТОВ «Фінанасова компанія «Форінт» у справі № 2-1095/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
13.04.2020 року приватному виконавцю Хохлову К.К. надійшла заява ТОВ «ФК «Форінт» про відкриття виконавчого провадження, до якої долучено оригінал виконавчого > листа від 09.02.2012 року по справі №2-1095, копія ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09.10.2018 року по справі №2-1095/11, копія довіреності на представника ТОВ «ФК «Форінт» (а.с.92-94 т.1).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.
13 квітня 2020 року приватним виконавцем Хохловим Кирилом Костянтиновичем відкрито виконавче провадження №61815358 за виконавчим листом №2-1095/11, виданого 09.02.2012 року Бердянським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на корись стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Форінт» заборгованості у розмірі 1 681 588, 89 грн. (а.с.95-96).
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов' язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
За п. 13 Розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень на підставі постановленої судом ухвали про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження.
Відповідно до положень частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Саме з моменту заміни стягувача судом новий стягувач вправі безпосередньо реалізувати свої права у виконавчому провадженні. (Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019року у справі №667/4897/13-й).
Таким чином суд першої інстанції дійшов обгунтованого висновку, що оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» є правонаступником стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчого листа , виданого у справі №2-1095/11, тому приватний виконавець Хохлов К.К. при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження №61815358 відносно ОСОБА_1 по виконанню виконавчого листа №2-1095/11 від 09.02.2012 року діяв відповідно до норм чинного законодавства.
Доводам представника боржника адвоката Кісь Л.С. про незаконність відкриття 13 квітня 2020 року виконавчого провадження через те, що трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив відповідно до відмітки у виконавчому листі 06.07.2012 року, суд першої інстанції також надав належну правову оцінку.
Так, 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-УШ. Відповідно до п. 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 року № 1404, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
У відповідності до п.5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», що набрав чинності 5 жовтня 2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Згідно ч.І ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно п.1 ч.4 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до п. 5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його поверненням в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Таким чином, ЗУ «Про виконавче провадження» встановлює початок перебігу строку для повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання після переривання -з дня його повернення.
Постановою заступника начальника Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Бородіною Ю.О., по виконавчому провадженню №35481004, 07.04.2020 року виконавчий лист «2-1095/11, виданий Бердянським міськрайонним судом 09.02.2012 року, повернений стягувану Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Форінт» згідно заяви стягувача від 06.04.2020 року (а.с.126 т.1).
Вказана постанова є чинною, боржником не оскаржувалася.
Як вбачається з відмітки державного виконавця у виконавчому листі, виданого Бердянським міськрайонним судом 09.02.2012 року по справі №2-1095/11, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором , він повернутий державним виконавцем Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби стягувачу 07.04.2020 року на підставі ч.І ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.90-91).
Стягувач ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», яка є правонаступником ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» - ТОВ «Фінансова компанія «Форінт«, звернулося до приватного виконавця Хохлова К.К. із заявою про відкриття виконавчого провадження 13.04.2020 року, тобто до закінчення строку для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
На підставі вказаного виконавчого листа №2-1095/11, виданого 09.02.2012 року, з відміткою державного виконавця Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про повернення 07.04.2020 року стягувачу на підставі ч.І ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», приватним виконавцем Хохловим К.К. прийнято оспорювану постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2020 року ВП №61815358.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що твердження представника боржника Кісь Л.С. що строк для виконання даного виконавчого листа сплинув спростовуються повідомленнями державного виконавця №22853 від 27.05.2013 року, № 41792 від 30.09.2013 року, відповідно до яких виконавчий лист №2-1095/11 від 09.02.2012 року знаходився на виконанні у зведеному виконавчому провадженні, про що, як вбачається з листа ОСОБА_1 від 30.09.2013 року, боржнику було відомо (а.с. 133 т.1).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади, виконавчий лист №2-1095/11, виданий 09.02.2012 року, знаходився у зведеному виконавчому провадженні №31278332 та підставі даного виконавчого листу була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.02.2012 року, тобто вказаний виконавчий лист знаходився на виконанні у державного виконавця (а.с.220-222).
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, судова колегія враховує також наступне.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
7 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Тож дії приватного виконавця суд першої інстанції обґрунтовано розцінив як такі, що спрямовані на виконання судового рішення, є законними та такими, що узгоджуються з чинним законодавством та фактичними обставинами справи.
Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ці доводи, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, ухвалу постановлено судом першої інстанції з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Кісь Лариси Сергіївни залишити без задоволення.
Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков