Єдиний унікальний № 317/1993/19 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1392/20 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України
11 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_9 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 17 червня 2020 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України, та йому призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень;
- за ч. 1 ст. 162 КК України у вигляді штрафу в розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1360 гривень.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, призначено остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 90 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1530 гривень.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України, за наступних обставин.
6 травня 2019 року приблизно о 18 годині ОСОБА_7 знаходився на своєму подвір'ї за адресою: АДРЕСА_1 , а потерпіла ОСОБА_9 знаходилась на своєму подвір'ї, що розташоване по сусідству за адресою: АДРЕСА_1 , де між ними стався конфлікт, в ході якого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на завдання потерпілій тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на завдання потерпілій ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 кинув в неї дерев'яну палку, яка потрапила в ліве стегно потерпілої. Після цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на завдання тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 , ОСОБА_7 переліз через паркан, що розділяє його домоволодіння та домоволодіння потерпілої, направився за потерпілою до її будинку, куди вона пішла з подвір'я. Зайшовши до будинку потерпілої одразу за нею, ОСОБА_7 закрив за собою замок вхідних дверей, схопив потерпілу ОСОБА_9 обома руками за передпліччя, стиснув руки та почав штовхати потерпілу. Згодом потерпілій ОСОБА_9 вдалось відкрити замок вхідних дверей будинку та виштовхнути ОСОБА_7 з житлового приміщення. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_9 було завдано легкі тілесні ушкодження.
Крім того, 6 травня 2019 року в ході конфлікту з потерпілою ОСОБА_9 обвинувачений ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що будинок АДРЕСА_1 йому не належить, діючи умисно, без дозволу та всупереч волі власника зазначеного будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_12 та користувача будинком ОСОБА_9 , незаконно проник до будинку, порушивши право зазначених осіб на недоторканість свого житла.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає призначене ОСОБА_7 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_7 ніде не працює, джерела доходу не має, негативно характеризується за місцем проживання як особа, схильна до пияцтва та на яку до сільської ради надходили скарги від мешканців села, з 2008 року перебуває на профілактичному обліку у нарколога.
Також суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку вчинених злочинів, зокрема те, що вчинено злочини проти здоров'я особи та проти прав і свобод людини і громадянина.
Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність і неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 із призначенням покарання у вигляді штрафу, і в такому випадку мета покарання не може бути досягнута.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді 180 годин громадських робіт, за ч. 1 ст. 162 КК України у вигляді 3 років обмеження волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у вигляді 3 років обмеження волі, а в решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі потерпіла, також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає призначене ОСОБА_7 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувачений вчинив злочини щодо жінки пенсійного віку, категорично не визнав свою вину, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, негативно характеризується за місцем проживання, перебуває на обліку у нарколога.
Крім того, обставини вчинення кримінальних правопорушень свідчать про нігілістичне ставлення обвинуваченого до існуючого суспільного порядку, зневажливе відношення до загальноприйнятих норм моралі, етики, прав людини на здоров'я та недоторканість.
Враховуючи, що обвинувачений не має місця роботи, йому дійсно не може бути призначене покарання у вигляді виправних робіт, тому йому необхідно було призначити покарання в максимальному розмірі штрафу за ч. 1 ст. 125 КК України, а за ч. 1 ст. 162 КК України - у вигляді 3 років обмеження волі.
Просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, а за ч. 1 ст. 162 КК України - у вигляді 3 років обмеження волі.
В судовому засіданні апеляційного суду потерпіла ОСОБА_9 підтримала подані неї та прокурором апеляційні скарги та просила їх задовольнити. Вважала, що обвинуваченого необхідно ізолювати від суспільства, покарання у вигляді штрафу буде недостатнім для його виправлення та перевиховання.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_10 апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити.
Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, подану прокурором, який брав учать у розгляді провадження в суді першої інстанції. Вважав, що призначивши покарання у вигляді штрафу, суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений не має джерела доходу, перебуває на спеціалізованому медичному обліку з приводу алкоголізму. апеляційну скарг потерпілої підтримав в частині наведених в ній доводів.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 проти задоволення апеляційних скарг заперечував. В обґрунтування вказав, що кримінальні правопорушення, за які засуджено ОСОБА_7 , на цей час законом віднесені до кримінальних проступків, з огляду на що покарання у вигляді 3 років обмеження волі відносно раніше не судимої особи буде явно несправедливим з огляду на суворість. Вказав, що обвинувачений у супереч доводів апеляційних скарг з приводу того він не працює та не має джерела існування штраф, призначений цим вироком суду сплатив. Просив врахувати, що у обвинуваченого та потерпілої склалися та тривалий час існують неприязні відносини, на підґрунті яких і виник конфлікт. На цей час обвинувачений намагається утримуватись від спілкування із потерпіло. Також просив врахувати характеристику з місця проживання обвинуваченого, яку він отримав після постановлення вироку та згідно якої він характеризується виключно з позитивного боку.
Обвинувачений ОСОБА_7 проти задоволення апеляційних скарг заперечував, просив врахувати, що негативні відомості, зазначені в характеристиці з місця його проживання, яку було отримано органом досудового розслідування, не відповідають дійсності, надала цю характеристику особа, яка його не знає.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, потерпілу та її представника, які підтримали подані ними апеляційній скарги та просили їх задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які проти задоволення апеляційних скарг заперечували та вирок суду просили залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційних скаргах не оспорюються.
Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що прокурор та потерпіла фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які на цей час відносяться до категорії кримінальних проступків, встановив відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий. Також суд першої інстанції з наявної в матеріалах справи довідки за місцем проживання обвинуваченого встановив, що характеризується він негативно як особа, схильна до пияцтва та на яку до сільської ради надходили скарги від мешканців села. На обліку у психіатра не перебуває, з 2008 року перебуває на профілактичному обліку у нарколога.
Враховуючи вказані обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів обвинуваченим можливо без його ізоляції від суспільства з призначенням ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу, що буде дієвим засобом забезпечення його належної поведінки в майбутньому.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Судова колегія вважає, що вид та розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних проступків та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України було призначене покарання не в мінімальних межах санкції, а призначаючи остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, суд застосував принцип часткового складання призначених покарань, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його м'якість.
З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини вчинених кримінальних проступків, відсутність обтяжуючих покарання обставин та дані про особу обвинуваченого, колегія суддів приходить до висновку, що призначивши ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу суд вірно застосував положення ст. 65 КК України, і підстав для скасування судового рішення з постановленням нового вироку апеляційним судом за доводами апеляційних скарг прокурора та потерпілої під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не встановлено.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг з приводу неналежного врахування судом першої інстанції того, що ОСОБА_7 не визнав свою вину, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, негативно характеризується за місцем проживання, стабільного джерела доходу не має, перебуває на обліку у нарколога, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про необхідність призначення йому покарання не в мінімальних межах санкції.
Разом з тим, колегія суддів відповідно до вимог ст. 404 КПК України враховує і відомості, надані захисником в судовому засіданні апеляційного суду, зокрема квитанцію про сплату 24 червня 2020 року обвинуваченим призначеного йому за вироком суду штрафу в розмірі 1530 грн., що відповідно спростовує доводи апеляційних скарг з приводу відсутності у обвинуваченого з огляду на відсутність у нього джерела існування можливості виконати призначене судом покарання.
Апеляційний суд приймає до уваги надану захисником обвинуваченого характеристику з місця проживання, яку видану сільським головою ОСОБА_13 та зміст якої прямо протилежний змісту характеристики, виданої ним же під час проведення досудового розслідування 31 травня 2019 року (а.с. 141).
Так згідно вказаної характеристики, ОСОБА_7 проживає на території Степненської сільської ради з 2003 року із співмешканкою та її малолітньою дитиною на орендованій квартирі. За останній час (не вказано який) його поведінка змінилась на краще. Приймає участь у благоустрою свого села. Працює у приватного підприємця. З сусідами та односельчанами знаходиться у дружніх відносинах. У вказаній характеристиці на відміну, тієї що наявна в матеріалах справи, скарги та зави на ОСОБА_7 до сільської ради не надходили, до адміністративної відповідальності він не притягувався.
За наявності вказаних суперечливих відомостей колегія суддів приймає до уваги останню характеристику, оскільки відомості з неї свідчать на користь обвинуваченого.
Інші доводи апеляційних скарг, у тому числі з приводу вчинення злочинів щодо жінки пенсійного віку, вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Окремо слід зазначити, що в своїй апеляційній скарзі потерпіла просила застосувати до обвинуваченого більш суворе покарання шляхом зміни вироку суду і такі вимоги апеляційної скарги суперечать ст.ст. 420, 421 КПК України, згідно яких застосування більш суворого покарання можливо лише шляхом скасування вироку та постановлення нового вироку апеляційним судом.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 17 червня 2020 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу Справа № 317/1993/19