Справа № 143/416/19
Провадження №11-кп/801/1258/2020
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 листопада 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10
законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження №12019020270000050, внесене в єдиний реєстр досудових розслідувань 04.03.2019 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року по обвинуваченню
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта повна загальна середня, студент І курсу ПТУ №42, не одруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, освіта повна загальна середня, студент ВПТУ ІІ, не одруженого, непрацюючого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року звільнено ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.289 КК України, на підставі ч.4 ст.289 КК України, з закриттям провадження у справі. Також звільнено ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.289 КК України, на підставі ч.4 ст.289 КК України, з закриттям провадження у справі.
Вирішено питання речових доказів.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 04.03.2019 близько 9 години, ОСОБА_9 спільно із своїм однокласником - неповнолітнім ОСОБА_10 приїхали із с. Степанки, Погребищенського району до м. Погребище. Перебуваючи у м. Погребище, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 йдучи по вул. Б. Хмельницького в напрямку магазину «Гранд», на тротуарі помітили припаркований мотоцикл марки «Мінськ» синього кольору, без власника, яким ОСОБА_10 вирішив незаконно заволодіти та запропонував це ОСОБА_9 . На дану пропозицію ОСОБА_9 погодився, вступивши таким чином, у попередню змову між собою на незаконне заволодіння транспортним засобом. З метою реалізації злочинного умислу направленого на незаконне заволодіння мотоциклом «Мінськ», маючи намір його привласнити, звернувши на свою користь, переконавшись що за їх діями ніхто не спостерігає, а власник мотоцикла відсутній, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підійшли до мотоцикла. У подальшому, ОСОБА_10 намагався привести двигун в дію, однак не зміг, після чого ОСОБА_9 за допомогою ключа, який знаходився у замку запалення, а ОСОБА_10 в свою чергу підштовхнувши мотоцикл ззаду, чим своїми спільними зусиллями привели двигун мотоцикла в дію. ОСОБА_9 сів за кермо мотоцикла, а ОСОБА_10 позаду та, не маючи права володіти чи користуватись даним транспортним засобом, поїхали разом на мотоциклі марки «Мінськ ММВЗ» синього кольору 1997 року випуску, зібраного зі складових мотоциклів марки Мінськ, вартість якого становить 3390 грн. Приїхавши у с. Степанки, Погребищенського району, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сховали мотоцикл, яким незаконно заволоділи, у рові за домогосподарством, де проживає ОСОБА_9 , чим своїми незаконними діями завдали потерпілому ОСОБА_13 матеріальної шкоди на суму 3 390 грн.
Такі дії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України, тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючою ознакою якого є, ті самі дії вчинені за попередньою змовою групою осіб.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 ставиться питання про скасування ухвали Липовецького районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Просить винести своє рішення, яким призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не дотримано всіх умов для звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.289 КК України, крім того суд першої інстанцій в порушення вимог процесуального закону у своїй мотивувальній частині прийняв рішення про відсутність підстав для стягнення процесуальних витрат з обвинувачених на користь держави.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_14 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та просив її задовольнити в повному об'ємі.
Обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_11 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою. При цьому обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що під час перебування в школі до них підійшла працівник поліції та запитала, чи вони не можуть бути причетними до викрадення мотоцикла. Злякавшись майбутніх наслідків притягнення до кримінальної відповідальності та жалкуючи про скоєне вони добровільно написали заяву про вчинення злочину та не знаючи фактичного власника викраденого мотоциклу відразу добровільно видали його працівникам поліції, вказавши на місце його переховування.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.405 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з вироку, суд правильно встановив фактичні обставини провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляційній скарзі не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, що потягло безпідставне звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, суд зазначає, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.289 КК України, а саме в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Однак за приписами ч.4 ст.289 КК України (в редакції закону, що діяв на момент вчинення злочину) звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
Як випливає з роз'яснень, наданих ККС ВС у постанові від 09.10.2018 у справі №688/1744/16-к, аналіз конструкції ч.4 ст.289 КК вказує, що цією нормою встановлено спеціальний вид звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст.289 КК та визначено чотири умови його застосування: 1) вчинення вперше незаконного заволодіння транспортним засобом, крім випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства; 2) добровільна заява винної особи про вчинений злочин правоохоронним органам; 3) повернення транспортного засобу власнику; 4) повне відшкодування завданих збитків.
Причому закон не вказує на обов'язкову послідовність вчинення відповідних дій, які складають умови застосування цього виду звільнення.
Відтак послідовність вчинення відповідних дій не може впливати на застосування судом до особи ч.4 ст. 289 КК, оскільки цей спеціальний вид звільнення є імперативним та безумовним і пов'язаний з позитивною посткримінальною поведінкою винного, тобто визначальним тут є підтвердження добровільності заяви винної особи до правоохоронного органу та проміжок часу, у який це відбулося (дві складові цієї умови).
Вказана вище умова означає, що особа без будь-якого зовнішнього примусу безпосередньо або за допомогою інших осіб добровільно в будь-якій формі (усній, письмовій, за допомогою засобів зв'язку тощо) повідомляє правоохоронним органам про те, що нею вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом. При цьому ініціатива може виходити не лише від винного, але й від інших осіб. Однак саме рішення про добровільну заяву винний повинен прийняти самостійно, усвідомлюючи, що на той момент його ще не викрито у вчиненні кримінального правопорушення (суб'єктивний критерій добровільності).
Оскільки законом не зазначено, коли саме особа має пред'явити заяву про вчинений злочин правоохоронним органам, тому можна вважати, що добровільну заяву в правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення (юридичний факт, що за наявності інших умов припиняє відповідні кримінально-правові відносини) винний має зробити тільки в певний проміжок часу. Початковим моментом при цьому є вчинення особою злочину, передбаченого ст. 289 КК, а кінцевим моментом є час, з якого особі достеменно стало відомо про її викриття правоохоронними органами, що не пов'язане з її добровільними діями щодо повернення транспортного засобу власнику та відшкодуванням завданих збитків, але до вручення особі письмового повідомлення про підозру (часовий критерій добровільності).
Таким чином, встановлення факту добровільності подання заяви винною особою до правоохоронного органу про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК, має відбуватись з урахуванням усіх обставин такого повідомлення шляхом з'ясування суб'єктивного та часового критеріїв добровільності вчинення цих дій і при цьому мотиви поведінки особи, яка добровільно повідомляє про вчинене нею незаконне заволодіння транспортним засобом, можуть бути різними і юридичного значення не мають (докори сумління, каяття, страх перед покаранням тощо).
Як видно з обставин, встановлених судом, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в місті Погребище Вінницької області по вулиці Б.Хмельницького поблизу магазину «Гранд» заволоділи транспортним засобом - мотоциклом «Мінськ» біля 09 години 00 хвилин 04 березня 2019 року.
Заява про викрадення мотоциклу ОСОБА_13 до органів поліції подана 04.03.2019 року о 12.00 годині. (т.1, а.с.122). Цього ж дня в період часу з 13.18 годин до 13.40 годин слідчим Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_15 відповідно до попередньо поданих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заяв про вчинення злочину (т.1, а.с.126-127), проведено огляд місця події, під час якого вилучено мотоцикл «Мінськ» (т.1, а.с.128-134). Відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 04.03.2019 о 16 годині 38 хвилин (т.1, а.с.119), тобто після надходження заяв від обвинувачених осіб про вчинення ними злочину та вилучення викраденого мотоциклу на підставі пояснень, наданих обвинуваченими щодо місця його переховування.
В свою чергу викриття особи у вчиненні злочину можливе виключно в ході здійснення досудового розслідування шляхом збирання доказів відповідно до положень, визначених Розділом ІІІ КПК України, і лише після внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
З пояснень обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встановлено, що під час перебування в навчальному закладі до них підійшла працівник поліції та запитала, чи вони не можуть бути причетними до викрадення мотоцикла. Злякавшись майбутніх наслідків притягнення до кримінальної відповідальності та жалкуючи про скоєне вони добровільно написали заяву про вчинення злочину та не знаючи фактичного власника викраденого мотоциклу відразу добровільно видали його працівникам поліції, вказавши на місце його переховування.
Наведене свідчить, що в даному випадку наявні всі умови, передбачені ч.4 ст.289 КК України для звільнення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.289 КК України.
Окрім того відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги прокурора в частині істотного порушення кримінального процесуального закону, що полягає у невирішені питання про стягнення процесуальних витрат, суд зазначає, що при прийнятті рішення про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності та закриття провадження, судом не вирішено питання про процесуальні витрати.
Проте, відповідно до ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням i пересиланням речей i документів,
Згідно з ч. 1 ст. 126 КПК України, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17, встановлено, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по сутi. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це питання може бути вирішене й ухвалою суду.
Нормами КПК України встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК). Оскільки ст. 126 КПК України визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою суду, Велика Палата Верховного Суду робить висновок, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій i статус суддів». висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та враховуються судами при застосуванні таких норм.
Однак, Липовецький районний суд Вінницької області, постановляючи ухвалу про звільнення обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 289 КК України, на підставі ч. 4 ст. 289 КК України, та закриття кримінального провадження щодо них, у своїй мотивувальній частині прийняв рішення про відсутність підстав для стягнення процесуальних витрат з обвинувачених на користь держави, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону та недотримання висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки, на момент винесення вироку обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були повнолітні то саме з них суд мав стягнути процесуальні витрати.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, суд,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Немирівської місцевої прокуратури ОСОБА_12 задовольнити частково.
Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні №12019020270000050, внесеному в ЄРДР 04.03.2019. про звільнення неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.289 КК України та закриття провадження у справі змінити.
Доповнити резолютивну частину ухвали вказівкою про стягнення з обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних долях на користь держави процесуальних витрат на залучення експертів в розмірі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень.
В решті ухвалу залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: