Справа № 346/984/17
Провадження № 1-кп/346/22/20
16 листопада 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1
за участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
Захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Коломия шляхом відеоконференцзв'язку клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу по кримінальному провадженню про обвинувачення
ОСОБА_4 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.263 КК України,-
Гр. ОСОБА_4 обвинувачується у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження,що спричинило смерть потерпілого та носінні холодної зброї,без передбаченого законом дозволу.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 вересня 2017 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який було продовжено ухвалами суду від 17.11.2017 року та 11.01.2018 року. Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року було вирішено здійснити примусовий привід обвинуваченого, а ухвалою від 14.06.2018 року обвинуваченого було оголошено в розшук.
30 вересня 2020 року ухвалою Коломийського міськрайонного суду щодо обвинуваченого ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід на тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого такого заходу.
Прокурор в судовому засіданні подав письмове клопотання,в якому наголосив на необхідності продовження тримання під вартою обвинуваченого, оскільки вчинений злочин є тяжким, обвинувачений не працює, може ухилитись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків , а також зважаючи тяжкість покарання за вчинене кримінальне правопорушення, за яке санкція відповідної ч.2 ст. 121 КК України ,за якою обвинувачується ОСОБА_6 , передбачає покарання від семи до десяти років позбавлення волі. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_6 вже порушив запобіжний захід- домашній арешт, більше 2-х років був у розшуку.
Обвинувачений та його захисник заперечили щодо обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просять застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки обвинувачений страждає на хронічні захворювання, і потребує постійного лікування.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, щодо обвинуваченого слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою , виходячи з наступного.
Згідно статті 5 § 1 (с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) нікого не може бути позбавлено свободи, крім такого випадку і відповідно до процедури, встановленої законом, як законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Підстави для арешту передбачені нормами КК України та КПК України, Конвенцією про захист прав людини і основних свобод людини, а саме ст.5 (право на свободу та особисту недоторканість), а також рішеннями Європейського суду по правам людини. Основна мета вказаної ст.5 Конвенції заключається в тому, щоб виключити необгрунтоване тримання під вартою особи (рішення ЄСПЛ по справі «Маккей проти Великобританії»). ЄСПЛ звертає увагу , що вимога законності тримання під вартою не може бути задоволена тільки шляхом дотримання національного законодавства,а національне законодавство повинно відповідати Конвенції, включаючи загальні принципи, які в ній відображені (справа «Плесо проти Угорщини»). В рішенні по справі «Джессіус проти Литви» ЄСПЛ роз'яснив , що в розумінні ст.5 Конвенції особа може бути взята під варту на підставі підпункта «с» пункта 1 цієї статті тільки в рамках кримінального судочинства з метою, щоб дана особа предстала перед компетентним органом за наявності обгрунтованої підозри. Суть терміну «обгрунтована підозра» полягає в існуванні фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Яку саме підозру слід вважати обгрунтованою залежить від обставин справи.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, висловленої судом у п. 79 рішення Суду у справі Харченко проти України та у п. 170 рішення Суду у справі Лабіта проти Італії, таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Крім цього, згідно практики Європейського суду з прав людини ,а саме §1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Fox, Campbell and Hartley v. UK», «Dumont-Maliverg v. France»), підтверджують, що застосування такого заходу,як тримання під вартою, виправдовується тим, що була наявна обґрунтована підозра в тому, що підозрюваний скоїв злочин, в якому його обвинувачують. А отже, взяття під варту в даному випадку не порушує вимог §1 ст.5 конвенції.
Таким чином, тримання під вартою і доставка до компетентного правоохоронного органу особи, щодо якої існує підозра у вчиненні кримінального правопорушення, якщо особа ухиляється або може ухилитись від покладених на неї обов'язків , передбачених законом, є належним засобом.
Щодо обвинуваченого було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту ухвалою суду від від 20 вересня 2017 року, який в подальшому було продовжено ухвалами суду від 17.11.2017 року та 11.01.2018 року.
Підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту було те,що обвинувачений може ухилитись від суду, незаконно впливати на свідків , потерпілих, у обвинуваченого відсутнє нерухоме чи рухоме майно, а також тяжкість покарання за вчинене кримінальне правопорушення, за яке санкція відповідної статті 121 ч.2 КК України ,за якою обвинувачується ОСОБА_4 , передбачає покарання від семи до десяти років позбавлення волі. Судом було взято до уваги,що обвинувачений є інвалідом 2 групи та учасником АТО.
Крім цього у вищевказаній ухвалі , зазначено обставини, які послужили підставами для обрання запобіжного заходу . Так, обвинувачений не має постійного доходу ,не має міцних соціальних зв'язків, а також тяжкість покарання за вчинене кримінальне правопорушення. В ухвалі було взято до уваги ,що обвинувачений хворіє на хронічні захворювання, є ветераном АТО.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
-усвідомлюючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та розмір покарання, передбачений за вчинення кримінального правопорушення у якому підозрється обвинувачений ОСОБА_6 , з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні;
-обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення,
-обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На даний час судовий розгляд даного кримінального провадження тільки розпочато , вищеперераховані обставини не змінилися, інших обставин, які б надавали підстави до зміни запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою суд не вбачає.
Крім цього, суд бере до уваги той факт ,що обвинуваченому ОСОБА_6 було змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 вересня 2017 року, який було продовжено ухвалами суду від 17.11.2017 року та 11.01.2018 року. Однак, обвинувачений перестав з'являтись до суду, внаслідок чого ухвалою суду від 12 квітня 2018 року було вирішено здійснити примусовий привід обвинуваченого ОСОБА_4 до суду для продовження слухання справи. Ухвалою суду від 14.06.2018 року обвинуваченого було оголошено в розшук. Тобто, маючи змінений запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий арешт, обвинувачений без поважних причин перестав з'являтись до суду. Будь-яких документів, які б змогли підтвердити, що він з поважних причин не з'являвся до суду в період з 14 червня 2018 року по 1 грудня 2018 року , та з 11 грудня 2018 року по 29 вересня 2020 року, суду не надано.
Суд бере до уваги лист перекладений з італійської мови з італійської клініки «Медітерранеа», про те,що обвинувачений з 3 грудня 2018 року по 10 грудня 2018 року знаходився в цій італійській клініці на лікуванні з діагнозом інфаркт міокарда, однак зазначає, що обвинувачений перетнув кордон України попри заборону, яка накладена ухвалами суду від 20 вересня 2017 року, 17.11.2017 року та 11.01.2018 року про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Тобто певний час знаходячись під домашнім арештом, обвинувачений порушив його відбуття, не поставивши до відома суд. Більше того, жодних підтверджень відсутності за місцем проживання з поважної причини та відбуття домашнього арешту за період з 14 червня 2018 року по 1 грудня 2018 року , та з 11 грудня 2018 року по 29 вересня 2020 року, стороною захисту та обвинуваченим суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Суд враховує, що взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, але вважає, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, зокрема застосування запобіжного заходу у виді особистої поруки є неможливим через відсутність осіб, які згодні взяти на себе це зобов'язання, а застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання чи застави є занадто м'яким запобіжним заходом, що не відповідає характеру вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а домашній арешт вже було застосовано до обвинуваченого і він його цілеспрямовано порушив.
За наведених обставин, слід продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст.183, 331, 369-372, ч. 2 ст. 392 КПК України, суд, -
Продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , у вигляді тримання під вартою на строк на 60 днів, тобто по 14 січня 2021 року, до 17.00 год.
Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору після її проголошення та направити начальнику УВП-12 м. Івано-Франківська.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня проголошення через Коломийський міськрайонний суд.
Суддя: ОСОБА_1