ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
16 листопада 2020 року м. Київ № 640/28042/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними дій та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04073, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДР: 21708016), в якому просить суд:
1) визнати протиправними дії відповідача стосовно не виплати вчасно гарантованої суми відшкодування банківського вкладу позивачу;
2) стягнути з відповідача на користь позивача збитки на загальну суму 148 386,16 грн., з яких: пеня 40 586,48 грн.; 3% річних 25 285,59 грн.; інфляційні збитки 82 514,09 грн.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Натомість в порушення вимог ч. 3 ст. 161 КАС України позовна заява не містить доказів сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.
Між тим, з прохальної частини позовної заяви видно, що позивачем заявлено 1 (одну) вимогу немайнового характеру та вимогу майнового характеру про стягнення коштів у розмірі 148 386,16 грн.
Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 ст. 6 закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Відповідно до норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01.01.2020 - 2102,00 грн.
Відтак, за звернення до суду з даним позовом позивачу слід сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру 1483,86 грн., а за вимогу немайнового характеру 840,80 грн., що загалом складає 2324,66 грн.
При цьому, посилання позивача на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, з огляду на наступне.
Так, частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
В той же час, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
При цьому, відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Пунктом 4 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар;
Відповідно до п. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відтак, проаналізувавши вказані норми у їх взаємозв'язку, можна дійти висновку, що Закон України «Про захист прав споживачів» поширюються на відносини, що виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
В той же час, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фондом є установа, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
При цьому, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Отже, Фонд є спеціальною установою, що забезпечує функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
У даному випадку є очевидним, що Фонд не є суб'єктом господарювання, не є кредитодавцем відносно позивача, не виконує для позивача роботи, не надає послуги, не виробляє продукцію, та в рамках профільного законодавства визначений як суб'єкт владних повноважень, зокрема, у публічно-правових відносинах щодо гарантування з боку Держави щодо виплат сум гарантованого відшкодування, які самі по собі не є коштами клієнта на рахунку у банку, а сплачуються за рахунок Фонду, у т.ч. за рахунок державних коштів, як підтвердження гарантії з боку Держави стабільності банківської системи.
При цьому, позивач, в контексті бажання отримати від Держави (в особі Фонду) суми гарантованого відшкодування, не є по відношенню до Фонду позичальником за договором про надання споживчого кредиту та між ними відсутні відносини, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
З огляду на що відносини, які склалися між позивачем та Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб, не є відносинами, на які розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не може бути підставою для звільнення позивача від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.
Що стосується посилання позивача на судову практику щодо сплати судового збору, зокрема, у справі № 817/649/16, слід зазначити, що висновки судів у вказаній справі ґрунтуються на інших відносинах сторін та стосуються інших обставин, які не є ідентичними з обставинами, зазначеними у заявленому позові.
Так, як вбачається з судових рішень, розміщених в ЄДРСР, у вказаній справі (№ 817/649/16), наприклад, номер рішення в ЄДРСР 85323089, позов пов'язаний з порушенням, на думку заявника, його прав та стосується стягнення з Фонду відсотків в еквіваленті доларів США на підставі п.1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку із наявністю судового рішення місцевого загального суду від 07.12.2015 (номер рішення в ЄДРСР 54085533) та виконавчого листа від 04.01.2016 (номера судових рішень за грудень 2019 в ЄДРСР 86309341, 86309342), виданого Кузнецовським міським судом по справі №565/1040/15-ц у цивільній справі про стягнення з банку (ПАТ КБ «Фінансова ініціатива») на користь заявника грошових коштів, тобто щодо реалізації прав заявника у сфері цивільно-правових відносин. Тоді, як позов у даній справі пов'язаний з порушенням термінів виплати гарантованої суми відшкодування, предметом позову є стягнення з Фонду майнової відповідальності, пені, 3% річних та інфляційних збитків.
Тобто, йдеться про інші відносини та обставини, неспівставні з обставинами даної справи, в якій, як вже зазначалося, позивач не є стягувачем коштів, які перебували на рахунку стягнення відсотків за вкладом, поза межами процедури та сум гарантованого відшкодування.
Таким чином, наведене вище у сукупності свідчить про недотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України та є недоліками позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання до суду (вул. Болбочана Петра, 8, корп. 1, блок А, м. Київ, 01601) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху оригіналу документу про доплату судового збору у розмірі 2324,66 грн.
Керуючись статтями 160-162, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою
Відповідно до положень ст. 169 та ч. 1 ст. 294 КАС України ухвала про залишення позову без руху не оскаржується.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.А. Кармазін