ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 листопада 2020 року м. Київ № 640/14390/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Чемериса М.С. (за дорученням судді), розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс"
доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби
провизнання протиправною та скасування податкової вимоги, та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" (адреса: 87515, м. Київ, вул. Італійська, буд. 116а, ідентифікаційний код 33467331) (далі - позивач, ТОВ "Шахтарськтранс") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (адреса місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, ідентифікаційний код 39440996) (далі - відповідач, Офіс ВПП), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.07.2019 № Ю-4824-25;
- зобов'язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці особового рахунку платника шляхом виключення з неї відомостей щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованої за період з 01 серпня 2014 року по 01 березня 2015 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що фіскальним органом протиправно нараховано податковий борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою від 08.08.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.
Позивач зазначені в ухвалі недоліки усунув у строк встановлений судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 640/14390/19 у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2019 прийнято заяву представника позивача - представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" Гордійчук Ю.В. б/н від 13.09.2019 про зміну предмета позову.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що оскаржувана податкова вимога винесена у відповідності до норм чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 08.07.2019 сформував Товариству з обмеженою відповідальністю «Шахтарськтранс» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4824-25, відповідно до якої станом на 30 червня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені складає 965 964,68 грн., з яких сума недоїмки 689 466,08 грн., сума штрафу 140 767,23 грн., пені - 135 731,37 грн.
Не погоджуючись з винесеною вимогою про сплату боргу відповідача, вважаючи її протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464, в редакції станом на дату прийняття оскаржуваної вимоги).
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно підпункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 3 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону № 2464 визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до положень частини 1-4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу позивач зазначає, що факт знаходження позивача до 29.12.2018 на обліку Маріупольської об'єднаної державної інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області є підставою для звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI, зокрема, щодо сплати єдиного внеску за період з 01 серпня 2014 року по 01 березня 2015 року.
Приписами пункту 9-3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464-VI визначено, що тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.
Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку.
Таким чином, на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині примусового стягнення єдиного соціального внеску, зокрема надсилання вимоги про стягнення недоїмки до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України не застосовуються.
Разом з тим суд зазначає, що приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII, якими були внесені відповідні зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску та зупинення застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону, втратили чинність з 01 січня 2016 року.
Відповідно до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.
Аналіз наведених вище норм свідчить, що підставою для звільнення платників єдиного внеску від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є факт перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
При цьому, на період перебування платника податків на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція зупиняється застосування до платників єдиного внеску дія норм статей 25 і 26 цього Закону.
Наведене свідчить, що право на звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач як платник єдиного внеску мав у зв'язку з перебуванням на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Наявними матеріалами справи підтверджується, що станом на момент формування відповідачем оскаржуваної вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтарськтранс» перебувало за основним місцем обліку платника податків на обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення про зміну основного місця обліку та переведення на облік до контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків, чи іншого контролюючого органу від 29 грудня 2018 року № 42317/6/99-99-07-06-01-15-ВПП.
Також з доданої відповідачем до відзиву інтегрованої картки платника податку - позивача вбачається, що борг зі сплати єдиного внеску нараховувався з 20.05.2019, тобто з часу, коли позивач вже перебував за основним місцем обліку платника податків на обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу винесена правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
Оскільки, вказана вимога не підлягає скасуванню, то вимога позивача про зобов'язання Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці особового рахунку платника шляхом виключення з неї відомостей щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованої за період з 01 серпня 2014 року по 01 березня 2015 року задоволенню не підлягає.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко