Справа № 560/2160/20
іменем України
16 листопада 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Національної поліції України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади відповідно до пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 , державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 11.02.2020;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з дня звільнення, тобто з 11.02.2020;
- перевести ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста в Управління дотримання прав людини Національної поліції України, або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення з 11.02.2020 по день ухвалення рішення у справі з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення з 11.02.2020 по день ухвалення рішення у справі з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що наказом Голови Національної поліції України від 04.12.2018 №1181 о/с її призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини.
Проте, наказом Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" припинено державну службу за ініціативою суб'єкта призначення та звільнено ОСОБА_1 з 11.02.2020 з вказаної посади.
Позивачка вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує її право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника.
Зазначає, що в силу приписів підпункту 4 пункту 1 статті 17 Закону України "Про державну службу", Голова Національної поліції, як керівник державної служби у Національній поліції України, повинен був попередити позивачку про можливе вивільнення. Натомість, це 11.12.2019 зробив начальник Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, який сам був попереджений про наступне вивільнення.
Вказує, що згідно з наказом Національної поліції України від 28.12.2019 №1350 "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції України" реорганізовано Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, в якому працювала позивачка, та утворено Управління дотримання прав людини Національної поліції України. При цьому, за змістом цього наказу, скорочено всі посади в Управлінні забезпечення прав людини Національної поліції України (29 посад), визначені в його штатному розписі, затвердженому наказом Національної поліції України від 03.12.2019 №1255. Натомість, у новоствореному управлінні утворено 49 посад, про що свідчить наказ від 28.12.2019 №1350. Проте, відповідач не ознайомив позивачку з наказом від 28.12.2019 №1350, не запропонував іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі її відсутності - іншої роботи (посади державної служби). Крім того, протягом двох місяців з дня повідомлення про майбутнє вивільнення (з 11.12.2019 по 17.02.2020), відповідач не запропонував позивачці будь-якої вакантної посади.
Позивачка також вказує, що при її звільненні не враховано положення частини 1, пункти 2, 3 частини 2 статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що Національною поліцією України дотримано процедуру звільнення позивачки.
ОСОБА_1 було звільнено з посади державної служби через скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису або штату державних службовців, як це передбачено пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Так, наказом Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 був затверджений Перелік змін у штатах Національної поліції України, у тому числі по Управлінню забезпечення прав людини. Зі змісту цього наказу слідує, що в структурі Управління забезпечення прав людини зменшено посади державної служби та змінено структуру самого управління.
Вказує, що приписами частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції закону №117-ІХ, визначено право органу державної влади, а не його обов'язок, призначати державного службовця на іншу посаду за його згоди до закінчення строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення з служби.
Звертає увагу на те, що статтею 87 Закону "Про державну службу" визначено підстави та порядок припинення державної служби, а тому, у спірних правовідносинах застосовується саме цей закон. Як наслідок, усі посилання позивачки на Кодекс законів про працю України є безпідставними.
Зазначає, що позовна вимога щодо зобов'язання Національної поліції України перевести позивачку на посаду головного спеціаліста в Управління дотримання прав людини Національної поліції України або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України суперечить нормам законодавства, оскільки за змістом частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка просить задовольнити позовну заяву. Викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. У тому числі зазначає, що передумовою її звільнення стала реорганізація Управління забезпечення прав людини в Управління дотримання прав людини. Звертає увагу на не заперечення відповідачем обставин про те, що ОСОБА_1 взагалі не пропонувалися будь-які вакантні посади державної служби, а також, не надходили пропозиції щодо працевлаштування її на будь-яку іншу роботу (посади державної служби) в Національній поліції України.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 продовжено розгляд справи №560/2160/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії з урахуванням уточнених позовних вимог.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 витребувано в Національної поліції України документи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до наказу Голови Національної поліції України від 04.12.2018 №1181 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 , новоприйняту, переможця конкурсу, призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини.
Наказом Голови Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, де передбачено скорочення усіх 67-ми посад Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
У зв'язку з цим, 11.12.2019 начальник Управління забезпечення прав людини Національної поліції України попередив позивачку про наступне звільнення на підставі вимог частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", частини 1 статті 49-2 та статті 40 Кодексу законів про працю України.
Наказом Голови Національної поліції України від 28.12.2019 №1349 "Про внесення змін до структури Національної поліції" було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.
Згідно з наказом Голови Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" припинено державну службу за ініціативою суб'єкта призначення та звільнено з посади ОСОБА_1 , державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини, з 11 лютого 2020 року. Підстава - наказ Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції".
Листом Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 11.02.2020 №844/12/1/2/03-2020 повідомлено ОСОБА_1 про її звільнення з посади наказом Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с.
За змістом розписки позивачка 18.02.2020 отримала у Департаменті кадрового забезпечення Національної поліції України свою трудову книжку. У розписці ОСОБА_1 також зазначила про те, що в порушення статей 116 та 115 Кодексу законів про працю України, їй не видали довідку про розрахунок та не виплатили належні кошти.
Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 03.07.2020 Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), прізвище ОСОБА_1 після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .
Вважаючи своє звільнення протиправним, позивачка звернулася в суд з позовом.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-VIII), державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону №889-VIII).
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію").
Приписами частин 1, 2 статті 21 Закону №889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (пункт 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII).
Водночас, відповідно до частин 2, 3 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Положеннями частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
При цьому, в силу приписів частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є визначений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Крім того, згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17 враховуючи норми статті 5 та частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зазначеним заперечується твердження відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 Кодексу законів про працю України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Таку правову позицію підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Разом з тим, суд встановив, ОСОБА_1 взагалі не пропонувалися будь-які вакантні посади державної служби, а також не надходили пропозиції щодо працевлаштування її на будь-яку іншу роботу (посади державної служби) у Національній поліції України, що не заперечується відповідачем.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві на частину 3 статті 87 87 Закону №889-VIII в частині права, а не обов'язку працедавця пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), оскільки ця норма відсутня в редакції Закону №889-VIII, чинній на момент звільнення позивача (11.02.2020), а набрала чинності з 13.02.2020.
Суд зазначає, що відповідач не підтвердив належними доказами по справі про відсутність вакантних посад державної служби у штатному розписі Національної поліції України, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , оскільки, як слідує з матеріалів справи, а саме штату (витяг) апарату Національної поліції, станом на 11.02.2020 в Національній поліції України існували вакантні посади головних спеціалістів, зокрема станом на 01.02.2020: у відділі уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності наявна 1 посада головного спеціаліста; в департаменті організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування - 2 посади; в департаменті кадрового забезпечення - 3 посади; в правовому департаменті - 2 посади; в департаменті інформаційно-аналітичної підтримки - 1 посада; в департаменті документального забезпечення - 3 посади; у відділі моніторингу питань гендерної рівності та координації протидії домашньому насильству - 3 посади; у відділі організаційного забезпечення місць тимчасового тримання осіб - 1 посада.
Також суд зазначає, що відповідач не надав доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивачка.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині 2 статті 42 Кодексу законів про працю України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.
Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про невідповідність позивачки займаній посаді (акт відповідного службового розслідування, документи, що характеризують позивачку з негативної сторони або вказують на низький професійний рівень тощо).
Як встановив суд, наказом Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, відповідно до яких Управління забезпечення прав людини реорганізовується. Надалі, відповідно до наказу Національної поліції України 28.12.2019 №1349 "Про внесення змін до структури Національної поліції" Управління забезпечення прав людини реорганізовано в Управління дотримання прав людини.
Отже, передумовою звільнення позивачки слугувала реорганізація Управління забезпечення прав людини в Управління дотримання прав людини.
Разом з тим, суд вважає необґрунтованим твердження позивачки щодо вручення їй попередження про вивільнення неуповноваженою особою, оскільки ані Законом №889-VIII, ані Кодексом законів про працю України не встановлено вимог до осіб, що є компетентними попереджати працівників про наступне вивільнення.
Таким чином, враховуючи встановлені вище порушення процедури звільнення позивачки, суд дійшов висновку, що наказ відповідача 11.02.2020 №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади ОСОБА_1 є протиправним та його слід скасувати.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
У силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас, як встановив суд, з урахуванням наказу Голови Національної поліції України від 28.12.2019 №1349 "Про внесення змін до структури Національної поліції", на час розгляду цієї справи не існує Управління забезпечення прав людини.
Як наслідок, немає підстав для поновлення позивачки на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини, та, відповідно, для її переведення на посаду головного спеціаліста в Управлінні дотримання прав людини Національної поліції України, або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України.
Крім того, в силу приписів частин 2, 3 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 не може бути поновлена на посаді з 11.02.2020, оскільки за змістом наказу Голови Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с "По особовому складу" 11 лютого 2020 року є днем звільнення і вважається останнім днем служби.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з дня звільнення, тобто з 11.02.2020 та про переведення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста в Управління дотримання прав людини Національної поліції України, або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно з статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 16.06.2020 у справі №620/1116/20 Верховний Суд вказав, що при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
При цьому, коли поновити позивача на посаді, з якої його звільнили і якої формально вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №817/860/16.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, а тому, встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020.
Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Національної поліції України від 11.08.2020 №29/5-375 позивачці нарахована заробітна плата за грудень 2019 року - 34345,16 грн, за січень 2020 року - 18315,00 грн, всього - 52660,16 грн, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 42; середньоденна заробітна плата 1253,81 грн., середньомісячна заробітна плата складає 26330,08 грн.
Період вимушеного прогулу з 12.02.2020 (наступний день після звільнення) до 16.11.2020 (дата ухвалення рішення суду в цій справі) становить 191 робочий день.
Тому, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який слід стягнути з відповідача на користь позивачки становить 239477,71 грн (191 робочий день х 1253,81 грн середньоденна заробітна плата).
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15.
Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки.
Відповідно до підпунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
З врахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с "По особовому складу" в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини, з 11 лютого 2020 року.
Поновити ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020.
Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого 2020 року по 16 листопада 2020 року у розмірі 239477 (двісті тридцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 71 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )
Відповідач:Національна поліція України (вул. Академіка Богомольця 10, м. Київ, 01601 , код ЄДРПОУ - 40108578)
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк