Іменем України
16 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 120/733/20-а
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 27 квітня 2020 року б/н (арк. спр. 35-39) просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 березня 2019 року по 27 грудня 2019 року у розмірі 201937,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 06 квітня 2015 року по 05 березня 2019 року позивач проходив службу у Луганському обласному військовому комісаріаті на різних посадах, в тому числі, на посаді військового комісара Новоайдарського районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”.
05 травня 2015 року по місцю проходження служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
05 березня 2019 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 по стройовій частині від 05 березня 2019 року № 60 позивача - підполковника ОСОБА_1 , військового комісара Новоайдарського районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні, в день виключення позивача зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення, відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 120/2275/19-а задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту” статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 05 березня 2019 року.
Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 грудня 2019 року № 566 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 120/2275/19-а позивачу нараховано до виплати суму компенсації у розмірі 42282,02 грн та виплачено шляхом зарахування на банківський рахунок 27 грудня 2019 року.
Таким чином, належний позивачу до виплати станом на момент звільнення 05 березня 2019 року розрахунок в частині невикористаної відпустки здійснено лише через 296 днів (з 05 березня 2019 року по 27 грудня 2019 року).
Відповідно статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
За розрахунком позивача сума середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на його користь, складає 201937,12 грн.
З урахуванням викладеного, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить стягнути таке середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Луганський обласний військовий комісаріат позов не визнав, про що 09 червня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 22336/2020 подав відзив на позовну заяву від 08 червня 2020 року № юк/234 (арк. спр. 54-57).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 17 вересня 2019 року Вінницьким окружним адміністративним судом у справі № 120/2275/19-а ухвалено рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року.
25 листопада 2019 року Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
27 грудня 2019 року Луганським обласним військовим комісаріатом рішення Вінницького окружного адміністративного суду повністю виконано шляхом нарахування на рахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлює порядок проходження військової служби в Збройних Силах України (далі - Положення). Положенням не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з лав Збройних Сил України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Таким чином, резюмує відповідач, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
З урахуванням викладених обставин, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю за необґрунтованістю.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 03 липня 2020 року б/н (арк. спр. 74-75).
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року адміністративну справу № 120/733/20-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні передано на розгляд Луганському окружному адміністративному суду (арк. спр. 20-22).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 30-32).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 47-49).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 120/3416/19-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії (арк. спр. 70-71).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року провадження у справі поновлено (арк. спр. 85).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у період з 06 квітня 2015 року по 05 березня 2019 року проходив службу в Луганському обласному військовому комісаріаті на різних посадах, у тому числі, у період з 11 липня 2017 року по 05 березня 2019 року на посаді військового комісара Новоайдарського районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, про що свідчить витяг з послужного списку (арк. спр. 6).
Згідно з копією витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 05 березня 2019 року № 60 позивача з 05 березня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. спр. 7).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 120/2275/19-а позов ОСОБА_1 задоволено повністю (арк. спр. 8-10):
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року.
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16 грудня 2019 року № 566 «Про виплату підполковнику у відставці ОСОБА_2 (ІНН - НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за минулі роки на підставі рішення суду» наказно виплатити підполковнику у відставці ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_3 на день звільнення з військової служби 05 березня 2019 року, за 70 календарних днів із наступного розрахунку: (за 2015 рік - за 14 календарних днів; за 2016 рік - за 14 календарних днів; за 2017 рік - за 14 календарних днів; за 2018 рік - за 14 календарних днів; за 2019 рік - за 14 календарних днів) у розмірі 43282,02 грн (арк. спр. 13).
Листом від 28 грудня 2019 року № ВОЗІК/3066 Луганський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 42632,79 грн зарахована на особистий рахунок в АКБ «Приватбанк» 28 грудня 2019 року (арк. спр. 11-12).
За даними виписки Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” від 13 лютого 2020 року по картці позивача за період з 27 грудня 2019 року по 28 грудня 2019 року, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій в розмірі 42632,79 грн відбулася 27 грудня 2019 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача, відкритий Акціонерному товаристві комерційний банк “Приватбанк” (арк. спр. 14).
Дослідженням довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19 листопада 2019 року № ВФЗ-1393 (арк. спр. 15) та від 04 червня 2020 року № ВФЗ-610 (арк. спр. 61) встановлено, що
у січні 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 18399,26 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5360,00 грн, оклад за військове звання - 1410,00 грн, надбавка за вислугу років - 3385,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 1015,50 грн, надбавка за секретність - 536,00 грн, премія - 2412,00 грн, винагорода за участь в операції об'єднаних сил - 4209,68 грн, індексація - 71,08 грн;
у лютому 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 41019,48 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5360,00 грн, оклад за військове звання - 1410,00 грн, надбавка за вислугу років - 3385,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 6600,75 грн, надбавка за секретність - 536,00 грн, премія - 1876,00 грн, грошова допомога на оздоровлення - 19167,75 грн, винагорода за участь в операції об'єднаних сил - 2612,90 грн, індексація - 71,08 грн;
всього за 2 місяці 59418,74 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
З системного аналізу положень Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, грошова компенсація за речове майно), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 05 березня 2019 року № 60 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05 березня 2019 року.
Таким чином, грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу 05 березня 2019 року.
Проте, як слідує з вищеописаних доказів, наявних в матеріалах справи, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій у розмірі 42632,79 грн виплачена позивачу тільки 27 грудня 2019 року із затримкою у виплаті на 297 календарних днів (період затримки з 06 березня 2019 року по 27 грудня 2019 року).
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як основного грошового забезпечення, так і додаткових видів грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.
Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія).
Згідно з довідками Луганського обласного військового комісаріату від 19 листопада 2019 року № ВФЗ-1393 та від 04 червня 2020 року № ВФЗ-610 про розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, позивачем отримано грошову винагороду у загальному розмірі 59418,74 грн, до якої, зокрема, увійшли виплати, які віднесені Порядком № 260 до щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, проте згідно з Порядком № 100 не враховуються при обчисленні середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, а саме: грошова допомога на оздоровлення у сумі 19167,75 грн, винагорода за участь в операції об'єднаних сил в загальній сумі 6822,58 грн, індексація в загальній сумі 142,16 грн, всього - 26132,49 грн.
Відповідно, сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, з якої здійснюється розрахунок середньоденного грошового забезпечення, становить 33286,25 грн.
Сукупна кількість відпрацьованих календарних днів за січень та лютий 2019 року складає 59 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 564,17 грн (грошове забезпечення, отримане за 2 місяці, що передували звільненню, 33286,25 грн : 59 календарних днів = 564,17 грн).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 120/3416/19-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково та стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 березня 2019 року по 03 липня 2019 року у сумі 67700,40 грн (шістдесят сім тисяч сімсот гривень 40 коп.) (арк. спр. 63-67, 80-84).
Як у справі № 120/733/20-а, так і у справі № 120/3416/19-а, серед іншого, предметом спору є стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.
З положень статті 117 КЗпП України слідує, що обов'язок роботодавця по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно, розмір суми та її складові, що залишилися невиплаченими працівникові при звільненні, для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні жодного значення не мають.
Також, слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той самий період затримки.
Таким чином, спірне питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яке є предметом розгляду у справі № 120/733/20-а, вже частково вирішено у справі № 120/3416/19-а.
Отже, затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 177 календарних днів (період з 04 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року включно).
Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 99858,09 грн (середньоденне грошове забезпечення 564,17 грн х 177 календарних днів затримки у розрахунку при звільненні = 99858,09 грн).
Розрахунок середнього заробітку, наведений позивачем у позовній заяві, судом відхиляється як такий, що здійсненний з порушенням положень Порядку № 100 та Порядку № 260.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути виплачено позивачу у розмірі 1500,00 грн.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року у сумі 1500,00 грн. У свою чергу визнання протиправною бездіяльності відповідача не сприятиме відновленню порушених прав позивача, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача обґрунтовану суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року у сумі 1500,00 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року у сумі 1500,00 грн визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць залишається судом без задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
В постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (№ рішення в ЄДРСР 89251582) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер (пункти 53, 54).
Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), рішення в цій справі в частині стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць не підлягає негайному виконанню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Луганського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року у сумі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот грн 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська