16 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2322/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача - Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: с. Богданівка, Знам'янський район, Кіровоградська область, 27432)
про визнання протиправної бездіяльності та стягнення середнього заробітку.
До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (далі- відповідач) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2019 року (день звільнення) по 27.04.2020 року (день фактичного розрахунку) включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.07.2019 року (день звільнення) по 27.04.2020 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 84 050,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 липня 2019 року, при звільненні з військової служби у запас, не отримав належної йому індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки. Такі кошти були виплачені йому лише 27 квітня 2020 року на підставі рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду. За таких умов ОСОБА_2 вважає, що 84050,00 грн мають бути компенсовані йому як пропорційна та співмірна частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного розрахунку) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року відкрите провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38).
Відповідач позовних вимог не визнав. У відзиві на позовну заяву наголосив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати) (а.с.47-48).
У поданих до суду відповіді на відзив та запереченнях на відповідь на відзив сторони підтримали раніше заявлені твердження.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 липня 2019 року №197 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника арсеналу - начальника зберігання 62 арсеналу озброєння Збройних Сил України, заступника начальника штабу, звільнено у запас за підпунктом “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”; з 29 липня 2019 року -виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Знам'янського ОМВК Кіровоградської області (а.с.11).
Разом з тим, при звільненні позивачеві не були виплачені індексація його грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки що зумовило його звернення до суду з відповідними позовами.
Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 року по справі №340/2329/19 Військову частину НОМЕР_2 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (а.с.12-18).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року у справі №340/2330/19 Військову частину НОМЕР_2 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік (а.с.19-24).
Згідно виписки з банківського рахунку позивача, такі судові рішення були виконані відповідачем шляхом виплати позивачеві 46316,20 грн 27 березня 2020 року та 37734,98 грн - 27 квітня 2020 року (а.с.27).
Позивач, вважаючи, що остаточний розрахунок з ним відбувся саме 27 квітня 2020 року, 22 травня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.28-29).
Однак, листом від 19 червня 2020 року №1875 відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні такої заяви, мотивуючи це тим, що вимоги Кодексу законів про працю на військовослужбовців, які проходять службу, не поширюються.
Вказані обставини передували зверненню позивача до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому позивач наголошує, що його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 249219,18 грн, однак до стягнення заявляє пропорційну та співмірну, на його погляд, суму 84050,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) покладає на роботодавця обов'язок щодо виплати всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, у день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, як і протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати таких складових грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 зі служби, встановлено рішеннями Кіровоградського окружного адміністративного суду у справах №340/2329/19 та №340/2330/19, які наразі набрали законної сили.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про доцільність застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з Збройних Сил України.
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому суд зауважує, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення (як складову грошового забезпечення) за рішенням суду не виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та не увільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату працівникові усіх належних йому сум.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд підтримав власну раніше висловлену правову позицію, за якою після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15) та наголосив на тому, що рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від вказаного правового висновку.
Оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 рік ОСОБА_1 не було виплачено в день виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення 29 липня 2019 року, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, в силу положень статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
За таких умов бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного остаточного розрахунку), є протиправною.
Період затримки розрахунку з відповідачем становить 273 календарних дні (із 29 липня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день остаточного розрахунку).
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (п. 4 Порядку).
Судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у травні 2019 року 25713,00 грн., у червні 2019 року - 25713,00 грн (а.с. 36).
При цьому суд вважає, що у даному випадку середньоденну заробітну плату слід обчислювати із застосуванням показника “календарні дні”, оскільки затримка розрахунку при звільненні компенсується працівникові також за увесь період, безвідносно до кількості робочих днів.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 843,05 грн ((25713,00 грн.+ 25713,00 грн) / 61 день (кількість днів у травні та червні 2019 року).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем здійснено лише 27 квітня 2020 року (а.с. 27) при виключенні його із списків особового складу частини ще 29 липня 2019 року, середнє грошове забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні (із розрахунку 843,05 грн. за 273 дні затримки) складатиме 230152,65 грн.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Разом з тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд враховує, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 травня 2019 року у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд бере до уваги, що сума, отримана шляхом множення середньоденного заробітку позивача на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, видається неспівмірною і самому ОСОБА_1 , тому до стягнення ним заявлено 84050,00 грн.
Водночас, суд вважає за необхідне вдатися до обрахунків належної до виплати позивачеві суми із застосуванням алгоритмів, визначених Верховним Судом.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Відповідно до відомостей автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а також компенсації за невикористану відпустку протягом 2 місяців з дня звільнення, що свідчить про відсутність штучного затягування позивачем періоду несвоєчасного розрахунку з ним.
Істотність частки складових заробітної плати позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку суд вираховує відповідно до постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18.
Так, істотність частки складових заробітної плати позивача (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 36,5% (84051,18 грн. (сума виплаченої індексації та компенсації за невикористану відпустку)/ 230152,65 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100).
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з урахуванням істотності частки 36,5% становить: 843,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 36,5% = 307, 71 грн; 307,71 грн х 273 (днів затримки розрахунку) = 84004,83 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачеві у розмірі 84004,83 грн.
За таких умов суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 84004,83 грн.
В силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у даній справі. Докази понесення інших судових витрат позивачем до суду не надані.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 08388245; адреса: с. Богданівка, Знам'янський район, Кіровоградська область, 27432) про визнання протиправної бездіяльності та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного розрахунку) включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 липня 2019 року по 27 квітня 2020 року в сумі 84004,83 грн (вісімдесят чотири тисячі чотири гривні, вісімдесят три копійки).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. Кравчук