03 листопада 2020 року № П/320/518/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Барчук Д. І.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 , представника - Неживок І.В.
представника відповідача - Поліщук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ2029/56/АВ/ТД/ФС-692 від 13.12.2019 про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з протиправними висновками інспектора, який проводив перевірку. На момент інспектування ОСОБА_2 до роботи допущений не був, жодних робіт не виконував. Інспектор не встановив обставин справи під час перевірки та в акт перевірки вніс недостовірні дані.
Ухвалою суду від 24.01.2020 відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні.
Відповідач подав до суду письмовий відзив, в якому заперечував проти позову, мотивуючи тим, що постанова винесена правомірно, оскільки інспектором встановлено факт виконання роботи працівником, який не був працевлаштованим.
Під час розгляду справи по суті позивач та його представник позов підтримали повністю, просили суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення та доводи сторін, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.10.2013 та займається підприємницькою діяльністю за видом діяльності 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Київській області «Про проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » від 27.11.2019 № 6146, направлення на проведення інспекційного відвідування від 27.11.2019 № 2029, на підставі листа Білоцерківської місцевої прокуратури від 05.11.2029 № 33-04/527, проведено інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Питання, яке підлягало контролю: не оформлення трудових відносин.
Так, зазначене інспекційне відвідування відбулось з 03.12.2019 по 05.12.2019. За результатами перевірки складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ2020/56/АВ від 05.12.2019.
В акті встановлено порушення позивачем вимог ч.3 ст. 24 КЗпП України, а саме: ФОП ОСОБА_1 використовує найману працю ОСОБА_2 без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
05 грудня 2019 року інспектором праці Управління Держпраці в Київській області винесено припис відносно ФОП ОСОБА_1 № КВ2020/56/АВ/П, яким позивача зобов'язано усунути вказані порушення в акті інспекційного відвідування до 05.01.2020. Про виконання цього припису у визначені в ньому строки слід надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів.
Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ2029/56/АВ/ТД/ФС-692 від 13.12.2019 на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 125 190 грн. за виявлені під час інспекційного відвідування порушення.
Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що порушу його права та інтереси, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі Закон №877-V).
Як зазначено в статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Частиною четвертою статті 2 Закону №877-V визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина 5 статті 2 Закону №877-V).
Відповідно до положень статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
У відповідності до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України постановою від 26.04.2017 №295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 3 Порядку №295).
Відповідно до пп. 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про, зокрема: - роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; - роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації.
Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі (пункт 8 Порядку №295).
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (пункт 9 Порядку №295).
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №295).
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування (пункт 20 Порядку №295).
Пунктом 21 Порядку №295 визначено, що якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 23, 24 Порядку №295 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку №295).
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються (пункт 28 Порядку №295).
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 29 Порядку №295).
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та правомірність оскаржуваної постанови відповідача на основі зазначених правових норм, суд виходить з наступного.
Оскаржуваною постановою КВ2029/56/АВ/ТД/ФС-692 від 13.12.2019 встановлено порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, яке, за твердженням відповідача, полягало у тому, що ФОП ОСОБА_1 використовує найману працю ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З вказаним висновком управління Держпраці у Київській області суд не погоджується та зазначає наступне.
Так, згідно з частиною 2 статті 2 КЗпП працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим за підстав, наведених в частині 1 статті 24 КЗпП.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП).
Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" № 413 від 17.06.2015 (далі Постанова № 413).
За правилом, визначеним Постановою № 413 повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Суд встановив, що оскаржувана постанова фактично спирається на факт виявлення ОСОБА_2 на території магазину.
Судом критично оцінюється посилання відповідача в Акті перевірки на те, що ОСОБА_2 під час проведення інспекційного відвідування надав письмові пояснення, в яких вказав, що він проходить стажировку, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, під час допиту свідка, суті заданих питань ОСОБА_2 не розумів. Суду пояснив, що в день інспектування, 03.12.2019, написав заяву про прийняття на роботу з 04.12.2019 та після оформлення всіх паперів підійшов до свого знайомого ОСОБА_3 , який працює на пилорамі, яка знаходиться поруч з магазином. Жодної роботи він не виконував. Стояв на вулиці, курив і розмовляв із знайомим про умови праці.
Допитаний в судовому засіданні інспектор Управління Держпраці в Київській області ОСОБА_4 , який проводив інспектування, суду підтвердив той факт, що ОСОБА_2 не виконував роботу, а просто знаходився на території пилорами і курив разом із ОСОБА_3 .
Суд встановив, що на час перевірки (03.12.2019) між ФОП ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір від 03.12.2019, який оформлений на підставі заяви та наказу № 19 від 03.12.2019. До роботи стати 04.12.2019. Також повідомлення про це надіслано до органів ДФС. Крім того, як встановлено з пояснень позивача та свідків, магазин, в якому проводилось інспектування і пилорама це різні об'єкти з різними власниками.
Як вже зазначалося, відповідно до вимог статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці несуть відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Представником відповідача до суду не надано, а судом, з матеріалів справи не встановлено жодних доказів допуску зазначеної вище особи до роботи без укладення трудового договору. Суд зазначає, що станом на момент проведення перевірки та відібрання пояснень у ОСОБА_2 , останнім не вчинялися дії, які б свідчили про допуск його до роботи. Даний факт також був підтверджений і допитаними в судовому засіданні свідками.
Враховуючи викладене, а також встановлення факту відсутності в діях позивача порушення передбаченого статтями 21, 24 КЗпП України, суд вважає, що накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 125 190,00 грн. не може вважатись правомірним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови, тому з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані припис та постанова є необґрунтованими, прийнятими не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про їх протиправність та скасування.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, сплачений судовий збір у розмірі 1882,70 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області № КВ2029/56/АВ/ТД/ФС-692 від 13 грудня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн. 70 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Київській області (код ЄДРПОУ 39794214).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 13 листопада 2020 р.