ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" листопада 2020 р. справа № 300/2302/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно йому не нараховано та не виплачено вчасно в повному обсязі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, а тому слід зобов'язати відповідача виплатити таку компенсацію виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.12.2017 та, як наслідок, стягнути середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 18.12.2017 по 13.08.2020 та за період з 13.08.2020 по день винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідачем не проведено з ним в повному обсязі розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період з 2016 по 2017 роки. Така компенсація була виплачена 13.08.2020 в сумі 4442, 42 грн. Абзацом 1 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, зокрема, для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За період з 01.12.2016 по 30.11. 2017 (12 місяців) сума його заробітної плати складала 151 999, 41 грн., середньоденна заробітна плата становить 607, 99 грн. Отже, за 28 календарних днів додаткової відпустки розмір грошової компенсації повинен був складати 17 023, 72 грн., а тому відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити 12581,50 грн. недоплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік. Оскільки відповідачем не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 18.12.2017 по 13.08.2020, та за період з 13.08.2020 по день винесення судового рішення в даній справі.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 2016 року, а тому має право на використання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач звільнений з військової служби у 2017 році, грошова компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій підлягає виплаті позивачу за два роки. Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України така компенсація виплачена позивачу 13.08.2020. ОСОБА_1 вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою грошового забезпечення. Вказані твердження є помилковими, так як щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачується військовослужбовцям, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 до складу місячного грошового забезпечення не входить, а є окремою від неї виплатою. З урахуванням вищенаведеного, розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 за 2016-2017 роки здійснений у відповідності до норм чинного законодавства. Щодо стягнення середнього заробітку, то компенсація за невикористану додаткову відпустку не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
У відповіді на відзив позивач зазначив, що пунктом 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Аналогічні норми зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Відповідно до вимог Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 23.01.2015 № 72 йому виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 75 % від місячного грошового забезпечення. Тобто вказана винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, яка має постійний характер, а тому повинна бути врахована при здійсненні розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Згідно довідки № 0109 від 10.01.2018 у грудні 2017 року позивачу виплачено заробітну плату у розмірі 17312, 17 грн. Саме з цієї суми розраховується розмір компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, згідно приписів Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам. Відповідач зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини в частині оплати праці військовослужбовців не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку до таких правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
В запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачується військовослужбовцям відповідно до Постанови №889, не має постійного характеру та має окремий, особливий і разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Вказана винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Такий висновок висловлений Верховний Судом України від 03.03.2015 по справі №21-32А15.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.12.2017 №1132 ОСОБА_1 з 09.10.2015 по 16.11.2015, з 22.11.2015 по 01.03.2016, з 18.03.2016 по 26.05.2016, 26.06.2016 по 06.07.2016, з 22.07.2016 по 31.08.2016, з 16.09.2016 по 29.09.2016, з 08.10.2016 по 21.10.2016, з 01.11.2016 по 12.03.2017, з 12.04.2017 по 30.07.2017, з 10.08.2017 по 17.12.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції (а.с.17).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.10.2015 № 199 ОСОБА_1 зарахованого в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2015 № 67 о/с прийнято на військову службу за контрактом строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію з 01.10.2015. Призначено на посаду старшим кулеметником 1-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення “Азов” з присвоєнням первинного військового звання “солдат” (копія витягу з наказу) (а.с.14).
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.12.2017 № 268, старшого солдата ОСОБА_1 , старшого навідника 3-го вогневого розрахунку мінометного взводу 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення "Азов", наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2017 № 127 о/с звільненого з військової служби відповідно до ч.ч. 6, 8 ст.26 (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення з 18.12.2018. Направлено на військовий облік до Рогатинського РВК Івано-Франківської області. Вислуга років на військовій службі станом на 18.12.2017 становить: календарна - 02 роки 02 місяці 17 днів, пільгова - 06 років 0 місяців 23 днів, безперервна 03 роки 03 місяці 25 днів (копія витягу з наказу) (а.с. 15 - 16).
Судом з'ясовано, що позивач у липні 2020 року звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом від 27.07.2020 №40/57/32-2825 відповідачем повідомлено позивачу що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки”, статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за період з 2016 по 2017 рік буде виплачена після надходження коштів (а.с. 20).
В пункті 1 частини 1 статті 4 Закону України “Про відпустки” установлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Учасниками бойових дій, згідно статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 12 вказаного Закону визначено перелік пільг, які надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, пунктом 12 вказаної статті передбачено використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, дія якого поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України “Про Національну гвардію України” військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, цього Закону, інших актів законодавства.
У відповідності до пункту 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Пунктами 17 - 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд зазначає, що принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію” постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Як вже зазначено, згідно пункту 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Компенсація у разі невикористання щорічної основної або додаткової відпусток передбачена зокрема в пункті 14 статті 10-1 цього Закону.
Суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач мав провести з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На виконання наведених вимог процесуального закону судом враховано правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19).
Так, Верховний Суд у зразковому рішенні від 16.05.2019 зазначив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відповідачем 13.08.2020 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік в сумі 4442, 22 грн. (а.с. 21).
Однак, позивач не погоджується із розміром виплаченої йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, з посиланням на абзац 1 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, яким встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Суд вважає такі доводи ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки порядок розрахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки визначався спеціальним нормативно - правовим актом - Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 638 від 04.07.2014 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 36.10 Інструкції передбачено, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, у спірних правовідносинах, розраховується відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам.
Судом встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 4442, 22 грн. виплачена позивачу без врахування у складі його грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди.
З цього приводу суд зазначає, що підпунктом 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що ОСОБА_1 виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 75%. З посиланням на постанову Вищого адміністративного суду України від 22.07.2015 по справі К/800/25646/15 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України зазначала, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до складу місячного грошового забезпечення. Таким чином, розрахунок грошової компенсації позивача за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2017 рік здійснено без врахування у складі грошового забезпечення позивача щомісячної додаткової грошової винагороди.
В свою чергу, позивач у відповіді на відзив зазначив, що розмір місячного грошового забезпечення з якого слід розраховувати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки складає 17 312, 17 грн., що підтверджується довідкою № 0109 від 10.01.2018 (а.с. 19).
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.10.2020 № 1026 місячне грошове забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з якого проводився розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки складалося з посадового окладу - 565 грн., окладу за військове звання - 35 грн., надбавки за вислугу років у розмірі 10% - 60 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% - 330 грн., премії 680% - 3842 грн. Загальний розмір - 4832 грн. У вказаній довідці вказано, що за 2016-2017 роки кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за яку ОСОБА_1 передбачена компенсація складає 28. Розрахунок вищезазначеної компенсації проводився таким чином: (4832/30х28) - 67,65 грн. (1,5% - військовий збір) = 4442, 22 грн.
Суд зазначає, що оскільки перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 75% грошового забезпечення, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, нараховувалася і виплачувалася позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Посилання відповідача у відзиві на правову позицію, викладену у рішенні Вищого адміністративного суду України суд не бере до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Отже, відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889.
В даному випадку, з урахування вищевказаних висновків, місячне грошове забезпечення з якого відповідачу слід було розраховувати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки мало включати наступні складові: посадовий оклад - 565 грн., оклад за військове звання - 35 грн., надбавка за вислугу років у розмірі 10% - 60 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% - 330 грн., премія 680% - 3842 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода 75% - 3 624 грн. Загальна сума - 8456 грн.
Інші види грошового забезпечення, які отримував позивач під час проходження військової служби мали одноразовий або тимчасовий характер, а тому не входять до грошового забезпечення, з якого розраховується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
При цьому, суд зазначає, що розмір грошового забезпечення позивача (з якого вираховується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки) на день його звільнення - 18.12.2017 повинен становити повну місячну суму, а не за 18 відпрацьованих позивачем днів у грудні 2017 року, оскільки, як вже зазначено судом, пунктом 36.10 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 638 від 04.07.2014 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноденний розміру грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на саме 30 календарних днів.
Отже, одноденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 281, 87 грн. (8456 грн. - місячне грошового забезпечення / 30 календарних днів = 281, 87 грн.).
Таким чином відповідач мав виплатити позивачу 6 376, 21 грн. компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ((281, 87 грн. - одноденний розмір грошового забезпечення х 28 днів невикористаної додаткової відпустки) - 1539, 01 грн. (1,5% військовий збір та 18% ПДФО) = 6 353, 35 грн.
Як наслідок, до сплати військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача підлягає 1 911,13 грн. (6 353, 35 грн. - сума компенсації яка мала бути сплачена - сума компенсації яка фактично виплачена - 4442, 22 грн. = 1 911,13 грн.) недоплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2017 роки, а тому позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.
З урахуванням зазначеного, для ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування в повному обсязі та невиплати вчасно ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2017 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2017 рік в сумі 1 911,13 грн.
Щодо позову в іншій частині то позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 18.12.2017 по 13.08.2020, оскільки відповідачем грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки виплачено частково тільки 13.08.2020, а не в день виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з 13.08.2020 по день винесення судом рішення по даній справі.
З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі “Сук проти України” вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, виникло у позивача у зв'язку з невиплатою в повному обсязі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні з військової служби.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно, та як встановлено судом, в повному обсязі компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.10.2020 № 1027 вбачається, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за листопад 2017 року складалося з посадового окладу - 565 грн., окладу за військове звання - 35 грн., надбавки за вислугу років у розмірі 10% - 60 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% - 330 грн., премії 680% - 3842 грн. (яка була виплачена у грудні 2017 року). Також у листопаді 2017 року ОСОБА_1 були нараховані та виплачені щомісячна додаткова грошова винагорода за жовтень 2017 року у розмірі 75% - 3624,00 грн., винагорода за участь в АТО за жовтень 2017 року у розмірі 3500 грн., одноразова премія у якості заохочення особового складу у розмірі 2000 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань за 2017 рік у розмірі 4832 грн.
В свою чергу у грудні 2017 року грошове забезпечення позивача складалося з посадового окладу - 328,06 грн., окладу за військове звання - 20,32 грн., надбавки за вислугу років у розмірі 10% - 34,84 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% - 191,61 грн., премії 680% - 2230,81 грн. ОСОБА_1 у грудні 2017 року були нараховані та виплачені щомісячна додаткова грошова винагорода за листопад 2017 року у розмірі 75% - 3624,00 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода за грудень 2017 року у розмірі 75% - 2104,26 грн., винагорода за участь в АТО за листопад 2017 року у розмірі 3500 грн., одноразова премія у якості заохочення особового складу у розмірі 2000 грн., утримане грошове забезпечення за два календарних дні надлишково використаної щорічної основної відпустки за 2017 рік у розмірі - 563,73 грн. Винагорода за участь в АТО за грудень 2017 року у розмірі 1919,35 грн. виплачена у січні 2018 року (а.с. 59).
Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Тобто, Постановою № 100 таке обчислення проводиться із заробітної плати, яка включає в себе всі постійні та тимчасові види грошового забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини Національної гвардії України № 0109 від 10.01.2018 сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 30 744 грн., а саме за 21 робочий день у жовтні 2018 року - 11956 грн., за 21 робочий день у листопаді 2018 року - 18788 грн. (а.с.19).
Розмір одноденного заробітку склав 732 грн. (30 744 грн. / 2 місяці (42 робочі дні) = 732 грн.).
Кількість робочих днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації з 18.12.2017 по 16.11.2020 (день винесення судового рішення по даній справі) - 727.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 532 164 грн. (732 грн. - одноденний заробіток х 727 днів затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки = 532 164 грн.)
Суд зазначає, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 12.08.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.
У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:
коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:
-середньоденне грошове забезпечення позивача складає 732 грн. (30 744 грн. / 2 місяці (42 робочі дні) = 732 грн.)., розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 18.12.2017 по 16.11.2020 (727 робочих днів) становить 532 164 грн.
- за період з 18.12.2017 по 13.08.2020 - 6 353, 35 грн. (не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій) / 532 164 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 1,19%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,19% становить: 732 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 1,19% = 8,71 грн.;
8,71 грн. х 662 (днів затримки розрахунку) = 5 766, 02 грн.
За період з 14.08.2017 по 16.11.2020 - 1 911,13 грн. ( недоплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій) / 532 164 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,36%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,36 % становить: 732 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,36 % = 2,64 грн.;
2,64 грн. х 65 (днів затримки розрахунку) = 171,6 грн.
З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 5 937, 62 грн. (5 766, 02 грн. + 171,6 грн. = 5 937, 62 грн.).
Таким чином, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування в повному обсязі та невиплати вчасно ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2017 рік включно, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , п-т АДРЕСА_1 ) здійснити доплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , с.Пуків, Рогатинський район, Івано-Франківська область) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2017 рік в сумі 1911(одна тисяча дев'ятсот одинадцять) грн. 13 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , п-т АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , с.Пуків, Рогатинський район, Івано-Франківська область) середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 18.12.2017 по 16.11.2020 в сумі 5 937 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 62 коп.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.