ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" листопада 2020 р. справа № 300/1657/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною щодо виплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року та зобов'язання нарахувати та виплатити вказану індексацію грошового забезпечення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період по 15.08.2017 ОСОБА_1 , проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління. Наказом командира військової частини позивача звільнено у запас відповідно дочастини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), та з 15.08.2017 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства, відповідач не нараховував та не виплачував індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби позивачем в період з 01.01.2016 року по 15.08.2017 року, чим порушив охоронювані законом права та інтереси позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що військова частина є бюджетною організацією, яка підпорядкована Міністерству оборони України, як розпорядник бюджетних коштів проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом, а рішення про виплату та нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не входять в межі повноважень командирів військових частини, оскільки це право надано Міністерству оборони України. Зазначив, що право на виплату індексації грошового забезпечення позивач не набув, оскільки поріг індексації не перевищив 103-х відсотків. Крім цього, вказали, що Законом «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом «Про Державний бюджет України на 2017 рік» виплата індексації не передбачалась.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління.
Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 15.08.2017 №180 позивача звільнено у запасвідповідно дочастини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), та з 15.08.2017 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
03.07.2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення та надання довідки-розрахунку про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 15.08.2017.
На заяву позивача від 03.07.2020 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, відповідач, листом від 07.07.2020 за №350/486/300/1/849, повідомив, що військова частина НОМЕР_2 є бюджетною організацією, підпорядкована Міністерству оборони України та, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Також у вказаному листі зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» видатки на виплату індексації не передбачались у зв'язку з чим, керуючись роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України у військової частини НОМЕР_2 немає змоги виплатити індексації грошового забезпечення за минулі періоди.
Одночасно, відповідачем надано позивачу розрахунок індексації за період з 01.01.2016 року по 15.08.2017, №350/486/300/1/846 від 07.07.2020.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати такої індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, частиною 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 за №1282-XII.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (далі - Порядок №1078).
Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, відповідач у відзиві на позов посилається на той факт, що кошторисними призначеннями військової частини НОМЕР_2 з січня 2016 року по серпень 2017 року не передбачено виплату індексації грошових доходів військовослужбовцям.
Проте суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 за №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
За таких обставин доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).
Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 по справі №825/1987/17.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження служби не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2017.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку від 07.07.2020 року за №350/486/300/1/846 індексація грошового забезпечення позивача за період 01.01.2016 по 15.08.2017 складає 27 173,06 грн.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність роз'яснення щодо застосування Порядку №1078 та механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, оскільки вказана обставина є порушенням суб'єктом владних повноважень принципу захисту обґрунтованих сподівань, який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності, і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Таким чином, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_2 відмовивши позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.08.2017, право на яку передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» діяла протиправно.
Відтак відповідача слід зобов'язати здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 15.08.2017.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 15.08.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 15.08.2017.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;
відповідач:
Військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .
Суддя /підпис/ Скільський І.І.