03 листопада 2020 року Справа № 280/6006/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-57963-50 на суму 26539,26 грн. та зобов'язати відповідача привести у відповідність інтегровану картку платника податків.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте у 2002 році за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність. З 2002 року як фізична особа-підприємець підприємницьку діяльність не здійснює, доходів від такої діяльності не отримує, офіційно працевлаштована та сплачує необхідні податки та збори. Зазначає, що відповідачем визначено суму недоїмки з порушенням вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» яка не передбачає таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 05.10.2020 позивач надав додаткові пояснення щодо предмету адміністративного позову у відповіді на відзив, відповідно до якого зазначає, що згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2013 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця (вх. №46833).
Відповідач позов не визнав, 28.09.2020 надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №45051), в якому зазначає, що з 2003 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував в контролюючому органі на загальній системі оподаткування. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді від 03.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01.10.2020 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 03.09.2020 зупинено стягнення на підставі постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 13.07.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника за виконавчим провадженням ВП№62048974 з виконання стягнення за виконавчим документом - вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-57963-50 на суму 26539,26 грн. - до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
22.07.2003 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Запорізької міської ради.
Згідно постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2013 по справі №0870/11054/12 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 . Постанова набрала законної сили 08.02.2013.
11.11.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57963-50У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 05.12.2019 зі сплати єдиного внеску складає 26539,26 грн.
12.05.2020 старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62048974 щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області №Ф-57963-50У, виданої 11.11.2019.
13.07.2020 старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату.
01.09.2020 позивач звернулась до державного виконавця з метою ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання вимоги податкового органу.
Не погодившись з вимогою податкового органу від 11.11.2020 позивач звернувсь до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску. Згідно пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом - є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізичні особи - підприємці у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, записів щодо ОСОБА_1 не знайдено. Доказів реєстрації позивача як суб'єкта підприємницької діяльності за період нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску відповідачем не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57963-50 від 11.11.2019.
Суд зазначає, що фактичні обставини справи, наявна доказова база та законодавство України у їх сукупності, вказують на необґрунтованість та хибність такого твердження відповідача.
Так, у силу положень частини 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV.
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 цієї ж статті Закону №755-IV закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас, пунктом 8 статті 4 Закону №755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 та наявність судового рішення про припинення підприємницької діяльності позивача, що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач на теперішній час є фізичною особою-підприємця не базується на фактичних обставинах справи та доказів, наявних в матеріалах справи. Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у нього такого статусу, а надані відповідачем докази цього не спростовують.
Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою.
Відповідачем не надано до суду доказів, які б спростовували цей факт. Такі докази могли б бути отримані під час проведення перевірки.
Таким чином, позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснював. Згідно відомостей трудової книжки позивача встановлено, що з 02.03.2017 ОСОБА_1 є працевлаштована.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ("Рисовський проти України") заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування", відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача привести у відповідність інтегровану картку платника податків суд зазначає наступне.
Відповідно до підпунктів 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 року за №751/28881, затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) (далі - Порядок №422).
Згідно пункту 2 вказаного Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами, а оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.
Пунктом 3 Порядку №422 встановлено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи (п. 4 Порядку №422).
При цьому, п. 5 Порядку №422 встановлено наступне.
Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.
На думку суду, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії щодо корегування інтегрованої картки платника станом на час вирішення спору по суті є передчасними, оскільки фактично податковий борг виник на підставі податкової вимоги, яка визнана судом скасованою в ході розгляду даної адміністративної справи.
Таким чином, суд вважає, що, за наслідком набрання рішення суду в даній адміністративній справі законної сили, у відповідача будуть наявні підстави для здійснення відповідного коригування, не здійснення якого, в свою чергу, може бути підставою для зобов'язання останнього вчинити такі дії.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки), вимоги позову відповідають вимогам законодавства та встановленим під час розгляду обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправною та скасувавши вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57963-50У від 11.11.2019.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У відповідності до частини третьої ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)- задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізької області від 11.11.2019 №Ф-57963-50У про сплату боргу (недоїмки).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 листопада 2020 року.
Суддя О.О. Артоуз