16 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/3494/20
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дору Ю.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дії та рішення щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ, 20453063, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4), в якій просить наступне: 1. Визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ, 20453063, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4) щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Закарпатській області від 07.09.2020 року № 83 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити, починаючи з 19.02.2020 року, перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді згідно з довідкою Господарського суду Закарпатській області від 07.09.2020 № 83, з урахуванням фактично виплачених сум. 2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплати судового збору, у розмірі 840,80 грн. 3. В частині присудження виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконати негайно. 4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
1. Позиції сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як суддя у відставці та отримує довічне грошове утримання судді у відставці (далі-довічне грошове утримання). 11.09.2020 року позивач подала до Головного Управління Пенсійного фонду у Закарпатській області заяву про перерахунок виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року, тобто з наступного дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року.
При вирішенні даної заяви позивач, просила взяти до уваги та врахувати вищезгадане рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року та рішення Верховного Суду України від 16.06.2020 року в зразковій адміністративній справі по аналогічним правовідносинам № 620/1116/20, які оприлюднені на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Однак 17.09.2020 року, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії згідно рішення про відмову у перерахунку пенсії № 071750000365 від 17.09.2020 року. Відповідно до Рішення про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки №83 від 07.09.2020. Мотивуючи відмову у перерахунку, відповідач вказує на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2019 №2-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII зі змінами. Положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, на думку відповідача, право на перерахунок виникає за зверненнями, що надходять починаючи з 18.02.2020 р. та для яких момент виникнення права настав не раніше 18.02.2020р. Відповідач вважає, що на час подання мною заяви від 11.09.2020р. питання визначення розміру базового посадового окладу судді визначено ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIIІ зі змінами, відповідно до якої зміна окладів зумовлена зміною прожиткових мінімумів для працездатних громадян, розмір яких встановлено на 01 січня календарного року.
Вважаю, що відмова відповідача у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання є протиправною, необґрунтованою, такою, що грубо порушує конституційні права судді у відставці, які є невід'ємною частиною конституційних гарантій суддівської незалежності.
09 листопада 2020 року, представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначає про відсутність законних підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача , оскільки суддям у відставці, яким за їх зверненнями до 18.02.2020 року проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2020 виходячи із розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453- VI, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020 р. Зважаючи на вищенаведене Головне управління вважає, що в даному випадку відсутні підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу з 18.02,2020, оскільки на виконання пункту 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 Верховною Радою України не прийнято окремого нормативно-правового акта з питань урегулювання порядку здійснення такого перерахунку. На час звернення позивача як до органу пенсійного Фонду так і до суду, Кабінетом Міністрів України не було визначено умов перерахунку раніше призначеного довічного грошового утримання і просить у задоволенні позову відмовити.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як суддя у відставці та отримує довічне грошове утримання судді у відставці (далі-довічне грошове утримання).
З 01 січня 2020 року відбулись зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких судді України, які перебувають у відставці, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання лише за умови проходження кваліфікаційного оцінювання або призначення судді за результатами конкурсу.
11.09.2020 року позивач подала до Головного Управління Пенсійного фонду у Закарпатській області заяву про перерахунок виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року, тобто з наступного дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року.
При вирішенні даної заяви позивач, просила взяти до уваги та врахувати вищезгадане рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 року та рішення Верховного Суду України від 16.06.2020 року в зразковій адміністративній справі по аналогічним правовідносинам № 620/1116/20, які оприлюднені на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Однак 17.09.2020 року, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії згідно рішення про відмову у перерахунку пенсії № 071750000365 від 17.09.2020 року.
Суд зазначає, що дана справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/1116/20 від 16.06.2020, яке набрало законної сили 07.08.2020.
Верховний Суд визначив такі ознаки типових справ:
- позивачі мають статус судді у відставці та не проходили (не пройшли) кваліфікаційне оцінювання суддів під час перебування на посаді судді та (або) не пропрацювали на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання;
- відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) - територіальні органи Пенсійного фонду України - Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці після 18.02.2020 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020) з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу - судді у відставці, який не проходив (не пройшов) кваліфікаційне оцінювання суддів та (або) не пропрацював на відповідній посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до частини першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
При цьому, у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року;
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Щодо поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді" Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним.
Отже, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
При цьому, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Разом з цим, у спорі який виник, позивач просить перерахувати йому довічне грошове утримання судді у відставці з 01.01.2020 року.
З цього приводу суд зазначає, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про заробітну плату № 83 від 07.09.2020 року, видану Господарським судом Закарпатської області з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ("Doran v. Ireland", заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands"; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді до завершення проходження кваліфікаційного оцінювання суддів щодо неї і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку позивачу (судді у відставці) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 071750000365 від 17.09.2020 року про відмову в перерахунку пенсії є протиправним та відповідно зазначене рішення територіального органу Пенсійного фонду України підлягає скасуванню.
Верховним Судом в рішенні від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20, задоволено позов шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.03.2020 про відмову в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25.02.2020 та зобов'язання пенсійний орган здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області від 25.02.2020 № 03/36-740, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
Враховуючи рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20, суд дійшов висновку про задоволення другої позовної вимоги шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року, тобто з наступного дня ухвалення рішення Конституційного суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року (з моменту виникнення права).
Посилання відповідача на відсутність підстав для перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в зв'язку з не прийняттям після 18.02.2020 року нормативно-правових актів щодо збільшення розміру складових суддівської винагороди оцінюються судом критично, оскільки право у позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі зазначеної вище довідки, виникло з 19.02.2020 року, а саме з дати втрати чинності обмежень, встановлених пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно, з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача, також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці № 83 від 07.09.2020 року видану Господарським судом Закарпатської області з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, які є предметом оскарження.
Частиною 5 статті 13 Закону №1402-VI встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Вказана норма зобов'язує пенсійний орган у спірних правовідносинах застосовувати висновки Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20.
Незастосування у спірних правовідносинах таких висновків свідчить про протиправність дій відповідача, яка призвела до порушення права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у передбаченому чинним законодавством розмірі. Вказане та наведений вище аналіз законодавства спростовують доводи пенсійного органу про правомірність своїх дій та рішень.
Щодо позовної вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в межах суми стягнення за один місяць суд зазначає, що за приписами пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
У цій справі, заявлені позивачем позовні вимоги, про обґрунтованість яких суд дійшов висновку під час її розгляду, носять зобов'язальний характер та не стосуються присудження і виплата пенсії/грошового утримання, а також судом не визначається сума такого грошового утримання. Відтак, вимога позивача про негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, задоволенню не підлягає.
Отже, з огляду на приписи статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів на користь ймовірного невиконання рішення суду відповідачем, що підтверджені належними та допустимими доказами.
У якості обставин, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем - суб'єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Зазначивши у прохальній частині позовної заяви про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому, дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджено квитанцією від 23.10.2020 року № 0.0.1881715939.1.
Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до задоволеної частини позовних вимог.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 256, 371, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ, 20453063, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4) про визнання протиправними дії та рішення щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) № 071750000365 від 17.09.2020 року про відмову у перерахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 11.09. 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно із довідкою Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2020 року № 83 з 19 лютого 2020 року з врахуванням фактично виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок), що сплачений відповідно до квитанції від 23.10.2020 року № 0.0.1881715939.1 відповідно до задоволеної частини позовних вимог
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору