16 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/2521/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнення з військової служби з 01.0.42019 по 29.05.2019, тобто по дату виплати належної суми грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 29002,02 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 01.04.2019 по 29.05.2019 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, яку відповідачем здійснено лише 29 травня 2019 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив за змістом якого він заперечував щодо задоволення позову. В обґрунтування відзиву вказано, що позивач мав статус військовослужбовця з огляду на, що на нього не розповсюджується Кодекс законів про працю України. Крім того, вказує, що індексація не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є складовою винагороди за виконану роботу (службу), тому вважає, що у даному випадку відсутні підстави виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211, встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-ІХ, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодексу законів про працю України.
Згідно п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби" №540-ІХ від 30.03.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, ст.ст.47,79, 80, 162 КАС України (щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, подання відзиву), а також розгляду адміністративної справи продовжувались на строк дії такого карантину.
Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020 року, визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим законом. Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 01.04.2019 він був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу.
Позивачем на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів грошового забезпечення не отримано у повному обсязі кошти, на які він мав право, за час проходження військової служби у такій військовій частині, зокрема йому не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.
29 травня 2019 року позивач отримав на свій рахунок невиплачену при звільненні грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 29002,02 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 18.09.2019 № 4RRQDA5TM5JKS5V7.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз.1 п.1 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Так, в силу норм ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).
Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
З огляду на відсутність у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивача, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок належної до виплати суми середнього грошового забезпечення.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнення з військової служби з 01.0.42019 по 29.05.2019, тобто по дату виплати належної суми грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 29002,02 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 01.04.2019 по 29.05.2019 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева